Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Розділ 24. РЕСПУБЛІКА СЛОВЕНІЯ

Становлення держави

Перебуваючи на межі слов'янського, романського й германського світів, словенці вперше у своїй історії, 25 червня 1991 p., здобули державність. Скупщина Словенії прийняла рішення про вихід з Югославії і затвердила "Основні конституційні принципи про самостійність і незалежність". Перші ж кроки щодо їх реалізації викликали протидію Белграда. Збройні сутички між ЮНА і словенськими територіальними формуваннями незабаром переросли у широкомасштабні воєнні дії із застосуванням важкої зброї та авіації. "10-денна війна", що розгорнулася майже на всій території республіки, завершилася цілковитою поразкою ЮНА, що не в останню чергу пояснювалося виходом з її лав словенців і хорватів. За посередництва Євросоюзу воюючі сторони домовилися про негайне припинення вогню й поступове виведення підрозділів ЮНА з території Словенії.

8 жовтня 1991 p., одразу після закінчення терміну тримісячного мораторію, словенський парламент підтвердив державну самостійність республіки (територія — 20,3 тис. кв. км; населення — майже 2 млн чоловік, із них 90,5 % — словенці, 3 % — хорвати, 2,2 % — серби та ін.). Восени 1991 р. Словенія запровадила власну прикордонну й митну служби, взяла під свій контроль кордони із сусідами. Почалося активне формування національних збройних сил, дипломатичного корпусу, набуття інших атрибутів незалежної"держави, включаючи власну грошову одиницю — толар. Міграційні процеси початку 90-х років (близько 40 тис. сербів і хорватів переселилися на історичну батьківщину) посилили високу етнічну та конфесійну однорідність суспільства, що стало одним із стабілізуючих чинників розвитку молодої держави.

25 грудня 1991 р. Скупщина ухвалила Конституцію країни, яка проголосила Словенію демократичною республікою, правовою й соціальною державою. До кінця 1992 р. Республіка Словенія була визнана більшістю країн світу, включаючи Союзну Республіку Югославію.

Перехід від планової економіки до режиму вільного ринку супроводжувався серйозними труднощами. Розрив економічних зв'язків з колишніми республіками СФРЮ, на які в 1991 р. припадало 60 % товарообміну, позбавив Словенію традиційного ринку збуту й дешевих джерел сировини. За умов глибокого економічного спаду виникла гостра урядова криза. Кабінет Лойзе Петерле, основу якого складав коаліційний блок ДЕМОС, змушений був піти у відставку. У травні 1992 р. був створений новий кабінет міністрів на чолі з лідером Ліберально-демократичної партії (ЛДП) Янезом Дрновшеком, який узяв курс на зближення з європейськими структурами, розпочав проведення широкомасштабної економічної реформи. Стрижнем її стали приватизація, структурна перебудова, реформа банківської системи, пристосування законодавства країни до європейських правових норм.

Стартові позиції для проведення реформ у державі були непоганими. По-перше, Словенія одна з найбільш розвинутих республік колишньої СФРЮ — на неї припадало 17 % ВНП і 30 % експорту у твердій валюті. По-друге, зовнішній борг становив лише 1,9 млрд. доларів (1991), і на відміну від інших країн Східної Європи не тиснув важким тягарем на економіку. По-третє, лише 2,7 тис. підприємств функціонувало на принципах старої системи самоврядування. Було зареєстровано 27 тис. нових фірм, у тому числі 13 тис. приватних, 940 фірм фінансувалося іноземним капіталом. Усе це стимулювало структурну перебудову народного господарства, де ставка робилася на конкурентоспроможні галузі, туризм і сферу послуг.

Розпочата зміна суспільно-політичних та економічних структур мала мирний характер, відбувалася за умов швидкого досягнення національної злагоди щодо нових цілей розвитку, взаємодії та співпраці між старою і новою політичною елітою. Досягнення національного консенсусу у життєво важливих для словенського народу питаннях, таких як побудова демократичного суспільства, заперечення як лівого, так і правого тоталітаризму й екстремізму, неприйняття виявів реваншу, вульгарного анти комунізму й реставрації старих порядків — стало передвиборною платформою колишнього першого секретаря ЦК Союзу комуністів Словенії Мілана Кучана. Його перемога на президентських виборах, що відбулися у грудні 1992 p., була цілком переконливою — 63,4 % виборців віддали йому свої голоси. Тоді ж відбулися й перші вільні парламентські вибори, в яких взяли участь 25 партій. Більшість виборців віддали перевагу лівоцентристській ЛДП (26 %), а її лідер Я. Дрновшек знову очолив коаліційний уряд за участю представників трьох провідних партій.