Політична історія України - Танцюра В.І. - Започаткування руху за політичну незалежність України

Наприкінці XIX ст. у Західній Україні під впливом радикалізації суспільно-політичного життя активізується політична думка. Член Русько-української радикальної партії Ю. Бачинський у 1895 р. видав знамениту книжку під назвою "Ukraina irredenta" ("Україна уярмлена"). В ній автор першим у вітчизняній суспільно-політичній думці порушив питання про політичну незалежність українського народу в єдиній соборній державі.

Бачинський Юліан Олександрович (1870—1940) — український громадський і політичний діяч, публіцист. Здобув освіту в Львівському і Берлінському університетах. Протягом 1905—1906 pp. перебував у США та Канаді. В 1918 р. — член Української національної Ради в Галичині. 1919—1921 pp. — голова дипломатичної місії УНРу Вашингтоні. 31921 р. — в еміграції. В 1933 р. приїхав до УРСР, працював науковим співробітником Української Радянської Енциклопедії. У1934 р. заарештований та засуджений до 10-річного ув'язнення у таборах ГУЛАГу, де 6 червня 1940 р. помер.

Політична самостійність України, вважав Ю. Бачинський, є необхідною умовою її економічного і культурного розвитку. Це була смілива спроба обґрунтувати функції майбутньої держави, яка повинна мати свої фінанси, армію, торгівлю, промисел, здійснювати внутрішню і зовнішню політику.

Ю. Бачинський не вважав створення держави самоціллю, а бачив у ній лише найважливіший засіб для забезпечення можливості вільного культурного розвитку народу. В далекому майбутньому, на його думку, відпаде необхідність в її існуванні. Відповідно асимілюються нації, злившись в один антропологічно-культурний тип. У цьому питанні Ю. Бачинський перебував під впливом класичної схеми марксизму.

Він стверджував, що самостійність України не стосується лише українського народу, а є справою всіх націй, які населяють її етнічну територію, наголошував, що спільний інтерес змусить їх усіх стати українськими патріотами.

Ідеї Ю. Бачинського справили помітний вплив на всіх національно свідомих українців. У 1895 р. під впливом молодих радикалів (Ю. Бачинського, М. Ганкевича, О. Колесси, Є. Левицького, В. Охрімовича) змінила свою програму Русько-українська радикальна партія. Висунуту нею раніше вимогу перебудови Австро-Угорщини на федеративних засадах було доповнено положенням про державну самостійність України. Проте політичну самостійність українського народу ця партія розглядала як стратегічну мету.

Самостійницьку позицію зайняла і створена у 1899 р. Українська соціал-демократична партія (УСДП). її основною метою було досягнення українським народом національного визволення і політичної самостійності, створення вільної держави українського люду, української республіки.

Незалежність України визнавала й Українська національно-демократична партія, створена в тому ж 1899 р. Програма цієї партії передбачала завоювання українсько-руським народом культурної, економічної та політичної самостійності, злиття його в монолітний національний організм.

Проблеми державності у програмах українських партій наприкінці XIX ст. певною мірою були навіяні політичним романтизмом. Проте загалом вони адекватно відображали напрям думок, прагнень передової української інтелігенції.

Отже, у другій половині XIX ст. в західноукраїнських землях активізується суспільно-політичний рух, в якому злились різні течії, що виражали інтереси й ідеологію різних прошарків населення. Динаміка цього руху найяскравіше проявилась в загостренні протиріч між москвофілами, народовцями та радикалами. Важливу роль у розвитку національної самосвідомості та національного руху як у західних, так і в східних українських землях відіграли народовські періодичні видання, культурно-освітні та наукові товариства, програми й політичні документи перших українських політичних партій.

На політичному обрії України постали нові сили з числа української інтелігенції та молоді, які, відійшовши від культурництва, зосередилися на політичних проблемах українства, стали виразниками державницьких самостійницьких ідей. Багатьом з них згодом випало втілювати їх, обстоювати у жорстокій боротьбі. Це покоління, як і той політично нестійкий час, І. Франко назвав "Молода Україна".

Висунення ідеалу незалежної Української соборної держави, згуртування навколо неї значних національних сил було головним досягненням західних українців наприкінці XIX ст. Це свідчило про завершення процесу формування новітньої державницької ідеології свідомого українства.

Запитання. Завдання

1. Які особливості в господарському, суспільно-політичному житті були домінуючими на українських територіях, що перебували під владою Росії та Австро-Угорщини?

2. До яких наслідків призвела політика Російської імперії щодо злиття культур України й Росії?

3. Що спричинило політизацію національного руху в Україні в середині XIX ст.?

4. Які політичні цілі переслідували члени Кирило-Мефодіївського товариства?

5. Проаналізуйте особливості процесу відродження на західноукраїнських землях в першій половині XIX ст.

6. Яких форм набував процес політизації національного руху в західноукраїнських землях у XIX ст.?

7. З'ясуйте відмінності скасування кріпацтва і проведення реформ у Російській імперії загалом та в Україні зокрема.

8. Як вплинули на політичне життя в Україні громадівський рух та погляди М. Драгоманова?

9. Охарактеризуйте особливості руху за політичну незалежність України наприкінці XIX ст.

10. Що об'єднувало та розмежовувало перші національні політичні партії?