Політична історія України - Танцюра В.І. - Конституція УРСР1937 р. як ширма тоталітаризму

У січні 1937 р. була прийнята нова Конституція УРСР, створена відповідно до Конституції СРСР 1936 p., за якою УСРР перейменувалась в Українську Радянську

Соціалістичну Республіку (УРСР). Вона проголошувалась соціалістичною державою робітників і селян, де політичною владою є ради депутатів трудящих. Економічною основою визнавалась соціалістична система господарювання і соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної або кооперативно-колгоспної. Вищим органом влади проголошувалась Верховна Рада, яка обиралася на 4 роки. Вона утворювала уряд — Раднарком. Місцевими органами державної влади були ради депутатів трудящих. Конституція декларувала свободу слова, друку, зборів, мітингів, але в тоталітарній державі це було неможливим. Вибори представницьких органів влади повинні були проводитись на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням. Та реально права і свободи громадян тоталітарний режим цілковито ігнорував.

Конституція своїм змістом абсолютизувала державу. Всебічний розвиток особи у ній розглядався не як мета соціалістичного будівництва, а як засіб досягнення мети — побудови сталінської моделі соціалізму. Вона не забезпечувала і не могла забезпечити втілення в життя основних своїх положень.

Творення авторитарного, ідеократичного лідера в особі Сталіна

Важливим засобом зміцнення тоталітарної системи було обожнювання вождя — власне культ особи, наділення його надприродними рисами. Культ особи Сталіна почав створюватися наприкінці 20-х років, під час підготовки до його 50-річчя.

21 грудня 1929 р. газета "Правда" вийшла на восьми сторінках, більша частина з яких була присвячена Сталіну. Статті мали такі заголовки: "Сталін і партія", "Сталін і Червона армія", "Сталін і індустріалізація країни", "Стальний солдат більшовицької гвардії". З цього почалося відкрите й безсоромне пропагування його "величі". Особливо розвинувся культ особи Сталіна у 1934 р. Наприклад, один з керівників України П. Постишев на XVII з'їзді ВКП(б) говорив про вчення "Леніна — Сталіна", виділяв Сталіна як великого стратега і мислителя. Не відставали від нього й інші делегати. З часом Сталін сам наполегливо пропагував себе як класика, який і в теорії, і на практиці ніби досяг більшого від будь-кого.

Ретельно налагоджений апарат маніпулювання суспільною свідомістю насаджував містично-забобонне схиляння перед "вождем", "хазяїном", його "діяннями". Ця діяльність мала декілька наслідків: монопольно-моністичне становище поглядів Сталіна в пропаганді й науці; заборона наукових положень, які суперечили б його догмам. Роль і діяльність Сталіна звеличував "Короткий курс історії ВКП(б)".

Всебічна і постійна пропаганда сприяла створенню ілюзорних і міфологічних уявлень про Сталіна. Поступово насаджувалась теза, що незгода з його поглядами та діями — антидержавний акт. У свідомості багатьох людей Сталін як реальна людина (з його особистими якостями, сильними і слабкими рисами, індивідуальністю) перетворюється на символ соціалізму, навіть держави.

Політика у сфері культури в 30-ті роки

У 30-ті роки насаджувався ідеологічний монополізм, культивувались особисті смаки Сталіна, переслідувались учені, освітяни, літератори, чиї погляди або творчість не вписувались у контекст сталінізму.

Тим часом індустріалізація вимагала кваліфікованих кадрів, тому значна увага приділялась ліквідації неписьменності, розвитку освітніх установ та навчальних закладів. З 1932 р. існувало три типи шкіл: початкова (4 роки), неповна середня (7), середня (10). Були запроваджені єдиний день початку навчального року — 1 вересня, п'ятибальна система оцінювання знань. Основною формою викладання став урок, а замість комплексної системи запроваджувалась предметна.

Після одержання телеграми Сталіна і Молотова (грудень 1932 р.) з вимогою "припинити українізацію" всі школи були переведені в основному на російську мову навчання.

На початку 30-х років було здійснено уніфікацію вищої та середньої освіти. Вищим навчальним закладом став інститут, а середнім спеціальним — технікум. У 1934 р. було скасовано плату за навчання -в усіх вузах і технікумах, запроваджені наукові ступені кандидата й доктора наук, вчені звання професора, доцента, ліквідовано бригадно-лабораторний метод навчання, запроваджено індивідуальне оцінювання знань, обов'язкове складання заліків та іспитів. На 1 січня 1941 р. в УРСР діяли

173 вузи (197 тис. студентів) і 693 середні спеціальні навчальні заклади (196 тис. учнів). Наприкінці 30-х років в Україні в основному було вирішено проблему створення кадрів нової інженерно-технічної інтелігенції. Чисельність фахівців перевищила 500 тис. осіб. Проте в навчальних програмах домінували політичні предмети, виробничий ухил, витісняючи загальноосвітні дисципліни.

Попри диктат, утиски сталінського тоталітарного режиму багато галузей науки досягли значних успіхів. У 1932 р. в Українському фізико-технічному інституті (м. Харків) вперше в СРСР було штучно розщеплене атомне ядро. Того ж року електрозварювальна лабораторія Є. Патона була реорганізована в Інститут електрозварювання. Всесвітньої слави здобув офтальмолог В. Філатов. У 1936 р. у структурі Української академії наук було утворено суспільствознавчі інститути.

У 1936 р. ВУАН було перейменовано на АН УРСР, а багатьох його співробітників репресовано. Репресії стали невід'ємним елементом сталінської "культурної революції". Діяльність митців, які змушені були прославляти Сталіна, Компартію, стала настільки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості. У 1934 р. різноманітні літературні об'єднання були закриті й злиті у Спілку письменників України. За письменниками об'єднувалися у творчі спілки інші працівники мистецтва. Це дало змогу партії легше керувати "культурним фронтом". Культурні процеси були уніфіковані за допомогою єдиного методу — "соціалістичного реалізму", який вимагав, передусім, оспівування соціалізму. Поширилося нігілістичне ставлення до пам'яток культури. Були знищені поховання багатьох гетьманів України, зруйновані культові споруди (церкви), які мали велику архітектурну цінність. Історико-художні цінності з музеїв за безцінь продавалися за кордон.

Національно-культурне відродження 20-х років було жорстоко придушене сталінізмом та увійшло в історію як "розстріляне відродження".