Політична історія України - Танцюра В.І. - Утвердження радянського тоталітаризму в західноукраїнських землях

Утвердження радянського тоталітаризму в західноукраїнських землях

У другій половині 40-х років відбувалося форсоване інтегрування західноукраїнських земель у тоталітарну систему. Це вимагало значної кількості партійно-радянських, інженерно-технічних працівників, вчителів, лікарів, кваліфікованих робітників тощо. В повоєнні роки зі східних областей України та з РРФСР сюди були направлені десятки тисяч спеціалістів, партійно-радянських працівників.

Сталінський режим нехтував місцевими особливостями, звичаями, традиціями, намагаючись уніфікувати управління економікою, соціально-політичною і культурною сферами буття людей. Всюди безцеремонно запроваджувалася російська мова: на виробництві, в установах, в торгівлі, на транспорті, в системі освіти. Всі відповідальні посади обіймали русифіковані вихідці зі східних областей. Так, у 1946 р. із 15120 номенклатурних посад в обкомах партії західного регіону місцеві кадри обіймали лише 1939 (12,1%).

У жовтні 1946 р. ЦК КП(б)У прийняв спеціальну постанову "Про заходи щодо посилення масово-політичної та ідеологічної роботи в західних областях України". Відповідно все доросле населення було взяте під невсипущий контроль. Злочинні методи колективізації, які свого часу застосовувались на Сході України, були повністю повторені у західному регіоні: адміністративний і податковий тиск, так зване "розкуркулення", арешти й депортація селян до Сибіру. За офіційними даними, протягом 1944—1951 pp. із західних областей УРСР було вивезено 66 тис. родин (204 тис. осіб).

Одним з елементів радянізації західноукраїнських територій і встановлення тотального ідеологічного контролю над місцевим населенням була заборона греко-католицької (уніатської) церкви та приєднання її до руської православної церкви. У листопаді 1944 p., відразу після смерті митрополита А. Шептицького, на спеціальну вимогу до Москви їздила делегація греко-католицької церкви на чолі з ігуменом К. Шептицьким. Делегації поставили вимогу підтвердити співпрацю греко-католицької церкви з радянським урядом через активну участь у ліквідації ОУН—УПА. Таке домагання Москви перевищувало можливості, суперечило ідейним засадам церкви. Це стало формальною причиною для її ліквідації.

У квітні 1945 р. в газетах "Радянська Україна" (Київ), "Вільна Україна" (Львів) з'явилася велика стаття за підписом В. Росовича (насправді Я. Галана) під назвою "3 хрестом чи ножем", яка містила гострі нападки на уніатів, зокрема й на покійного А. Шептицького. Греко-католицьку церкву звинуватили у співробітництві з німецько-фашистськими окупантами та українськими буржуазними націоналістами. Того ж місяця органи НКВС заарештували у Львові митрополита Й. Сліпого, єпископів М. Будку, С. Чарнецького. Згодом були заарештовані й інші єпископи церкви. Всіх їх засудили до багаторічного ув'язнення.

У травні 1945 р. в пресі з'явилася відозва "Ініціативної групи по возз'єднанню греко-католицької церкви з православною", яку очолив греко-католицький священик, професор Львівської духовної академії Г. Костельник. Група, яка була створена під егідою партійно-радянського апарату та за всебічної підтримки органів НКВС, розгорнула активну роботу в продекламованому напрямі. 8—10 березня 1946 р. у Львові відбувся церковний собор, який прийняв таку постанову: "Собор греко-католицького духовенства, скликаний ініціативною групою по возз'єднанню греко-католицької церкви із православною, вирішив ліквідувати Берестейську унію 1596 p., відірватися від Риму і возз'єднатися з нашою православною церквою". З огляду на канонічне право, собор не мав правочинності, оскільки на ньому не було жодного єпископа.

Після рішення собору кожному священнослужителю було надіслано повістку з пропозицією дати письмову згоду на перехід до православної церкви. Тих, хто не підкорився, було негайно заарештовано органами МВС— МДБ і депортовано до Сибіру. Загалом було вислано майже кожного третього священика греко-католицького віросповідання .

Ліквідувавши унію в Галичині, більшовики взялися за Закарпаття. Ужгородська унія 1646 р. була анульована, а місцева єпархія навернена у православну віру рішенням Мукачівського собору 1949 р.

Грубий і безцеремонний натиск на греко-католицьку церкву без згоди переважної більшості віруючих викликав глухий протест. Греко-католицька церква на західноукраїнських землях не зникла — вона пішла у підпілля, почався "катакомбний" період її існування (1946—1989). Г. Костельник був убитий в 1948 р. у Львові членом ОУН.

Отже, відновлення сталінського терористичного режиму принесло на західноукраїнські землі нові випробовування: насильницьку колективізацію сільського господарства, масові репресії, русифікацію і релігійні утиски.