Історія зарубіжної літератури XVII - XVIII століття - Давиденко Г.Й. - 2. Філософські основи англійського сентименталізму

Сентименталізм могутньою хвилею прокотився у XVIII столітті країнами Європи. Його батьківщина— Англія. Назву запропонував Лоуренс Стерн, назвавши свою мандрівку Францією "сентиментальною", відтворивши перед читачем у повісті "Сентиментальна подорож" своєрідне "блукання серця". Проте, культ почуття, афектацію духовного страждання, поезію сліз узаконив ще до нього у літературі та мистецтві С. Річардсон.

На відміну від класицистів, що оспівували переважно героїв та героїчне, сентименталісти звернулись до людей простих, гнаних, пригнічених, слабких.

На зміну піднесеному та величному, що було домінантою класицизму, сентименталісти внесли в літературу зворушливе.

Класицисти не помічали природи; у творах сентименталістів, навпаки, природа посіла гідне місце. Споглядання її краси, мирне спілкування з нею простих людей — ось ідеал сентименталістів.

3. Життя і творча особистість Роберта Бернса. Лірика поета

Шотландський поет XVIII ст. Роберт Берне був за походженням бідним селянином. Народився неподалік від містечка Ейр у селищі Аллоуей 25 січня 1759 року у багатодітній родині. Все життя прожив у нестатках. важко працював, тому особливо розумів і співчував таким же, як він, біднякам.

Уже з 12 років Робіну, як його називали в родині, довелося працювати як дорослому. Набути знання допоміг Бернсу сільський учитель Джон Мер док. який помітив здібності юнака. Проте, крім цього, майбутній пост сам багато читав, займався і в подальшому не поступався у своїх знаннях найосвіченішим столичним літераторам.

Берне почав писати рано, його перший вірш з'явився у п'ятнадцятилітньому віці.

У 1777 році родина переїхала до невеликого містечка Тарболтона.

Після смерті батька у 1784 році Роберт та його брат Гілберт остаточно заплуталися у боргах. Незалежний характер Роберта, його різкі епіграми па адресу місцевих багатіїв та церковників наділили його сильними ворогами.

У 1785 році Роберт знайомиться із Армор Джин, донькою заможного шотландського фермера. їй було 17 років. Ім'я 26-річного гультяя-поета неодноразово звучало у її будинку. Роберт і Джин таємно заручилися. Джин завагітніла. Коли у родині дівчини про це дізналися, її життя перетворилося па цілковите пекло. Закоханих розлучили.

З метою поліпшення свого матеріального статусу Роберт мас намір їхати до Ямайки. Проте, на цю поїздку у нього не вистачало грошей. Сподіваючись зібрати потрібну суму, Берне видає збірку своїх творів. Перша збірка поезій "Вірші, переважно шотландським діалектом" була опублікована у 1786 p., а пізніше вона декілька разів перевидавалася із доповненнями.

Блискучий успіх збірки вразив самого поета, який вирізнявся винятковою скромністю. Замість Ямайки довелося їхати до Единбурга, куди Бернса запросили представники місцевої богеми.

У вересні 1786 року Джин народила двох близнюків— хлопчика та дівчинку, яких назвали Робертом та Джин. Батьки "поділили" дітей: хлопчика забрав батько, а дівчинка залишилася з матір'ю.

Незважаючи на працелюбність, Берне знову збанкротував. У 1791 році йому довелося продати ферму і прийняти пропозицію посісти місце акцизного чиновника у містечку Дамфрісі. Здоров'я Бернса було підірване непосильною працею: у нього розвинулась важка форма ревматизму.

21 липня 1796 року Роберт Берне помер у віці 37 років.

Через декілька днів після смерті батька, у день його похорону, народився найменший його син. Джин пережила чоловіка на 37 років. їй вдалося на пожертвування, зібрані В. Скоттом, Шеріданом та Дж. Байроном, виростити та вивести у люди трьох із своїх синів, давши їм університетську освіту.

Бернса справедливо називають народним поетом: не лише тематика його віршів, але й їх поетична форма пов'язані з народною традицією. Берне прекрасно знав фольклорну поезію Шотландії та Англії, збирав, записував та обробляв народні пісні.

використовував їх традиції у власних творах. Звідси йде те особливе сполучення високої майстерності та простоти, яке відрізняє поезію Бернса. У Росії вірші Бернса набули популярності завдяки блискучим перекладам С. Я. Маршака. Головні герої поезій Бернса — селяни, ремісники.

Особливо характерною для Бернса є тема "чесної бідності", у якій знаходить відображення оптимізм поета, його віра в народ:

Настанет день, и час пробьет,/ Когда уму и чести/ На всей земле придет черед /Стоять на первом месте. /При всем при том, при всем при том/ Могу вам предсказать я,/ Что будет день,/ Когда кругом/ Все люди станут братья! ("Честная бедность").

Головні теми його поезій — кохання та дружба, людина і природа тощо.

Разом з тим у віршах Бернса рано усвідомлені зіткнення особистості та народу із суспільним насиллям та злом. Щоправда, протиставлення інтимної та соціальної лірики у поета були досить-таки умовним. Кохання — почуття природне, що закладене в основі самої природи людини, — неодноразово поставала у віршах поета глибоко ворожим устроєм відносин, які панували у дворянському світі. Навіть рання лірика — це вірші про права молодості на щастя, про її зіткнення із деспотизмом релігії та родини.

Кохання у Бернса— це завжди сила, що допомагала людині відстояти кохане створіння, захистити його і себе від лицемірних ворогів.

У віршах поета дуже часто звучало відкидання релігійного розуміння сенсу людського життя.

Не у Богові, ані у природі, ні в житті, ні в бігу часу та боротьбі з негараздами набували мужності Берне та його герой-простолюдин. Не сили небесні, а особистісна гідність, кохання, допомога друзів підтримували їх.

Берне рано почав замислюватися над причинами суспільної нерівності. Спочатку у своїх віршах він готовий був звинувачувати у злиднях бідняків та свої власні сили світобудови — "небесні та диявольські". Проте, в пору зрілості він уже розуміє, що не фатум, а реальні закони та порядки суспільства визначають участь людей. Ієрархія власницького світу несправедлива. Поет та його герої протистоять їй. У 1785 році було написано кантату "Веселі жебраки". її персонажі — бродяги та відщепенці; солдат — каліка, жебрачка, мандрівні актори та ремісники. У кожного в минулому горе, випробування, конфлікти із законом, а у теперішньому — гоніння, безпритульність, жебрацтво. Проте людське не вичерпало себе в них. Жадобу до життя, здатність веселитися, дружити і кохати, гостре насмішкувате мовлення, відвагу та стійкість — ось що увиразнив поет у динамічному груповому портреті знедолених земляків, наближеному за своїм колоритом до сцен застілля у художників фламандської школи.

До поетичного світу Бернса одночасно з ліричним "я" увійшли життя та долі його сучасників: рідних, друзів, сусідів, тих, кого, зустрівши випадково, надовго запам'ятав поет. Йому не до вподоби байдужість до людей. Одних він любить, товаришує з ними, інших — зневажає, ненавидить; багатьох називає на ім'я, вимальовуючи чіткими обрисами. Характери настільки типові, що за іменами постають і особистості, і читач таким чином надовго запам'ятовує їх.

Закоханість в життя, щирість почуттів — все це живе в поезії Бернса разом із силою інтелекту, що вирізняє із маси вражень найголовніше. Навіть ранні вірші поста сповнені глибоких роздумів про час, життя та людей, про себе та інших, таких, як він, знедолених. Поряд із піснями про кохання, розлуку, сум, піснями, написаними на популярні народні мотиви, виникали такі поетичні відкриття, як "Джон Ячмінне Зерня", "Дружба колишніх днів", "Чесна бідність", "Був чесним фермером мій батько" та ін.

Вальтер Скотт, захищаючи Бернса від звинувачень у "грубості", "невихованості", дуже правильно оцінив характер його обдарування, у якому злилися воєдино лірика та сатира, досить чітко визначив громадянську позицію поета: "Чувство собственного достоинства, образ мыслей, да и само негодование Бернса были плебейские, правда, такие, какие бывают у плебея с гордой душой, у афинского или римского гражданина".

Друга половина 80-х років була для нього та його сучасників насичена тривогами у зв'язку з революцією у Північній Америці, передреволюційною кризою у Франції, політичними заворушеннями в Англії. До них приєднались особисті незгоди та зміни у житті поета.

Плебейська ненависть до влади, до тих, хто її уособлював, — лише одна сторона творчості Бернса. Інша, не менш важлива, — любов до людей праці. Його ідеал людини виникав не з "гри уяви", а через усвідомлення ним народної історії та багатовікового досвіду трудових низів, їх становища у теперішньому. Його любов та захоплення викликають чесні та порядні, добрі трудівники, борці за правду та людяність. Вони чуйні, безкорисні, вірні у коханні та дружбі, віддані батьківщині, здатні на будь-які жертви в ім'я справедливості та свободи. Разом з тим він відкидає поширені серед шотландського народу консервативно-націоналістичні ілюзії. Це знайшло відображення у його поетичних оцінках доль та особистостей шотландських королів. Непереможний рух часу, за твердженням Бернса, був таким, що старе неодмінно повинно поступитися місцем новому.

Боротьба між тим, що віджило своє, і новим була драматичною, інколи її наслідками були непередбачені випадковості і трагедії, проте все, що стояло на шляху до майбутнього, мало бути усунено.

Таким став підтекст "Пісні смерті" (1792), "Дерева Свободи" (1793) та інших поезій, створених у роки Великої французької революції.

Вірш "Дерево Свободи" узагальнив впевненість поета у загальноєвропейському значенні досвіду Франції, особливо важливого для Англії. Оцінка у цій поезії англійської революції XVIII століття ще раз підтверджує проникливість та гостроту історичних спостережень поета. Проте, текст цього вірша був опублікований лише 1838 року, та й після цього його включали не до всіх видань збірок поета. Усі відгуки Бернса на революцію у Франції— не лише свідчення симпатій до неї, але й програма боротьби за омріяну свободу і справедливість, за істинну "Велич Людини", непідвладну коронам та грошам.

Англійській реакції тих років та пізнішого часу особливо були ненависні його викривальні сатири та епіграми. У них поєднані світовий гнів та глузливість народної пісні. Більшість із них викривали війну. Поет, не вагаючись, висловлював думку про те, що війни потрібні монархам, парламентарям, війну благословляє церква; чекають на неї, а з нею і нових чинів, генерали. їх прибутки та слава сплачені ціною тисяч людських життів. Тільки війна за свободу народу виправдана та прославлена поетом.

Політичні сатири та епіграми Бернса, як правило, мали характер, точну адресу та утверджували принципи плебейсько-демократичної громадськості й моралі.

Відшліфовуючи вірш від надмірної вишуканості та штампів, Берне прагнув до максимальної виразності поетичного слова. У віршах поета звучить шотландський діалект; більшість із них написані на мотиви народних пісень і згодом самі стали піснями. Відновлення та демократизація тематики, мови, художніх засобів поєднувалися у нього із перебудовою традиційної системи ліричних жанрів, її збагаченням.

Надзвичайна енергія, гострота та багатство суджень, кмітливість у полеміці та сила аргументів, багатство ритмів та інтонацій, вражаюча гнучкість та яскравість народного мовлення — ці характерні особливості кращих творів Бернса завоювали йому всесвітню славу та популярність.