Історія зарубіжної літератури XVII - XVIII століття - Давиденко Г.Й. - 3. Багатогранність поглядів Д. Дідро, їх відгомін у творчості французького просвітника. Філософські повісті "Небіж Рамо", "Жак-фаталіст"

Ім'я Дені Дідро назавжди злилося із самою суттю XVIII століття, яке залишилось в історії людства як доба Просвітництва. Голова та ідейний ватажок енциклопедистів, белетрист, драматург, теоретик мистецтва, просвітник та філософ-матеріаліст — ось далеко не повний перелік високих титулів, які по праву належать Дені Дідро. Він заклав підвалини нових суспільних ідеалів та нового світовідчуття напередодні буржуазної революції, чим і заслужив прихильність не лише сучасників, а й наступних поколінь.

Значення постаті Дідро для сучасників насамперед пов'язане із особливістю його творчості. Межі між мистецтвом (літературою) та наукою (філософією) у творчості Дідро-енциклопедиста були умовними та доволі рухомими. Усі засоби епохи були підкорені непримиримій боротьбі із абсолютизмом, феодалізмом та церквою і тому взаємопов'язані. Образи його романів — це спосіб розкрити новий погляд на світ, вони пронизані філософською проблематикою. "Поет повинен бути філософом",— стверджував Дідро. — "Йому повинні бути відомі шляхи людського духу, світлі та темні сторони, добрі та погані явища людського суспільства".

Народився Дені Дідро 5 жовтня 1713 року у місті Лангре (провінція Шампань) у заможній родині.

Батькові Дідро належала майстерня по виготовленню ножів. Це ремесло у родині Дідро переходило від покоління до покоління.

Дені був старшим сином, і у спадок від дядька на нього чекало місце церковного каноніка. Восьмирічного хлопчика віддали до Лангрського єзуїтського колежу. Сувора дисципліна та люті нрави школярів не злякали його, він швидко навчився давати відсіч. У 12 років Дені відправили до Парижа, де він продовжив навчання у єзуїтському колежі д'Аркур.

Тут відраза до богослов'я проявилася у молодого хлопця більш відкрито. Він зацікавився природничими науками: математикою, фізикою, хімією, фізіологією. Врешті-решт, він незаперечно заявив, що відмовляється від духовної кар'єри.

Проте, юнакові не підійшла жодна із соціальних ролей, що їх пропонував йому батько, включаючи і ремесло предків. Сподіваючись приборкати сина, батько припинив висилати йому кошти на прожиття. Однак, це не засмутило Дідро — навпаки, він занурюється у вільне життя, і близько 10 років підтримує жалюгідне існування домашніми уроками та іншими випадковими заробітками, часом голодуючи і одягаючись у лахміття. Головне заняття Дідро — читання книжок, за його власними словами, він шкодував витрачати час на щось інше. Книги були його щастям. Перш за все — це твори філософів: Ф. Бекона, Р. Декарта, Спінози, Лейбніца, фундаментальні праці та новинки усіх галузей знань та техніки. У свідомості Дідро поєдналися і злилися підсумки духовного розвитку Європи XVI—XVIII століть.

Не лише наука цікавила філософа. Жінки, які завжди викликали захоплення у письменника, займали його розум і серце у молоді роки. У 1743 році, у віці 30 років, Дідро обвінчався із Анною Шампйон, дівчиною із простої та бідної родини. Вінчання відбувалося таємно, а через рік дружина народила першу доньку, яку на честь матері філософа назвали Анжелікою. Після народження доньки Дідро почав відкрито зраджувати своїй дружині. Варто зазначити, що перша донька Дідро Марія-Анжеліка (після одруження пані Вандель) була першим біографом свого батька.

Сімейні обов'язки змусили Дідро енергійно заробляти кошти на прожиття. Він зайнявся систематичними перекладами з англійської мови. Перекладає "Історію Греції", працює над перекладом шеститомного медичного словника. А у 1748 році цілком несподівано, на замовлення всевладного Філіпла Морена Дідро протягом двох тижнів написав роман "Нескромні скарби".

З того, що писав Дідро, а писав він багато, тільки частина потрапляла до друку. Погляди Дідро суперечили поглядам влади — світської і духовної, викликали ненависть та усілякі спроби покарання з боку останніх. Один із його перших творів "Філософські думки" (1746), у якому він стримано висловився проти аскетичного придушення плоті та віри у дива, був спалений рукою ката. У 1749 році Дідро написав "Лист про сліпих для повчання зрячим", у якому відобразив свої атеїстичні погляди і відкинув будь-яку філософію, яка не Спирається на почуття та суперечить здоровому глузду. Через цей твір Дідро був заарештований і три місяці провів у в'язниці Венсенського замка. У тюремній камері письменника відвідує Ж.-Ж. Руссо. Вони були однодумцями.

Дідро був із тріумфом звільнений, допомогли, в першу чергу, придворні знайомства. Він регулярно відвідує салон вченого барона Поля Гольбаха, де збираються найвидатніші люди того часу— філософ Гельвецій, академік-математик Д'Аламбер, американський просвітник Франклін, англійський письменник Стерн. Разом із Д'Аламбером Дідро береться за видання "Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел" (35 томів, з 1751 по 1780 роки). Протягом багатьох років свого життя Дідро віддає цій грандіозній праці усі свої духовні сили та матеріальні засоби.

"Енциклопедія" являє собою систематичне зведення досягнень тодішньої науки, техніки та виробництва, усіх галузей соціальних знань. Участь у ній брали найвидатніші інтелектуальні сили тодішньої Франції: Вольтер, Монтеск'є, Гольбах, Гельвецій, Руссо. Нове матеріалістичне світобачення грунтувалося на фактах природознавства, а все існуюче підпадало під розгляд розуму — і королівський деспотизм, і церква, і релігія. Значення "Енциклопедії" виходило за межі суто довідкового видання. У ній було здійснено перегляд основ людського буття з позицій просвітницького розуму. Тому "Енциклопедію" справедливо називають "біблією нового часу". Не забарилися репресії та заборони, але томи "Енциклопедії" виходили напівлегально, збираючи усе нових передплатників; повністю або частково вони були перекладені деякими з європейських мов.

Видання "Енциклопедії" буквальним чином перетворило Дідро на жебрака. Пропозиція Катерини П придбати Його бібліотеку, залишивши її письменникові у довічне користування та призначивши його зберігачем, стала якраз у нагоді.

Історія взаємин Катерини II з Дідро розпочалася з легкої руки освіченого вельможі — князя Д. А. Голіцина, який певний час обіймав дипломатичний пост у Парижі. Уже з другої половини 1762 року Катерина запропонувала Дідро перенести видання "Енциклопедії" до Росії. У 1765 році Дідро, за сприянням Грімма та Голіцина, продав Катерині свою бібліотеку і був призначений її пожиттєвим доглядачем з окладом у 1000 франків на рік, причому відразу ж отримав своє жалування за 50 років вперед, у розмірі 50 000 франків. Після смерті Дідро його бібліотека з великою кількістю приєднаних до неї копій рукописів філософа була перевезена до Петербурга (у 1785 році). Однак, книги Дідро не були збережені як особливий, цілісний фонд, на зразок бібліотеки Вольтера, а були розподілені по різним відділам бібліотеки Ермітажу, а потім загубились у книжковому фонді Публічної бібліотеки імені M. Е. Салтикова-Щедріна у Петербурзі.

В очах французьких просвітників Росія була най прогресивнішою країною, батьківщиною ліберальних принципів. Дідро на запрошення Катерини П приїжджає до Росії. Він пробув у Петербурзі, починаючи з вересня 1773 року по березень 1774 року. Метою його візиту було сприяння подальшому прогресу "просвітницької монархії". Імператриця зустрічалася із славетним французом майже не щодня, люб'язно спілкувалася, покірно вислуховувала поради послабити кріпацтво тощо і майже не відповідала на питання, що стосувалися тогочасної ситуації у країні (де у цей час розгорталося повстання Пугачова).

Дідро залишив Росію дійсним членом Академії наук та почесним членом Академії мистецтв.

Повернувшись до Франції із підірваним від суворих кліматичних умов здоров'ям, він продовжував наполегливо працювати. У лютому 1784 року хвороба, пов'язана із сухотами, почала швидкими темпами прогресувати. Напередодні смерті його відвідав духівник із церкви святого Сульпіція і почав вимагати розкаяння у єретичних поглядах. Дідро відкинув цю пропозицію, вважаючи зі свого боку покаяння безсоромною брехнею.

Дені Дідро помер 31 липня 1784 року.

У житті Дені Дідро було багато жінок. В основному ці романи не тривали більше одного місяця. І лише Софі, мадемуазель Волан, увійшла до його життя, щоб піти з нього лише із його смертю.

Ким була Софі Волан і як вона виглядала, нам не відомо. Знаємо ми лише те, що коли вони зустрілися, Дідро було 44 роки, а їй трохи більше ніж 40.

Йшов 1757 рік. У нього були дружина і донька. У неї— самотнє життя жінки, яка вже ніколи не пізнає сімейного щастя та материнства. Мудра, покірна "мадемуазель Софі" не вимагала від коханого занадто багато. їй потрібні були лише його листи, сповнені щирості думок і почуттів.

Понад 500 листів розповідають про прекрасний роман двох закоханих, вздовж 30 років.

Софі так і не вийшла заміж, залишаючись відданою своєму коханому до кінця життя. Бачилися вони дуже рідко. їхні стосунки постійно наражалися на опір. Крім того, всіх вражала постійність у почуттях.

Софі померла за 5 місяців до смерті Дідро.

♦ Є відомості, що портрет мадемуазель Софі Волан був намальований невідомим художником на прохання Дідро на зворотному боці титульного листа улюбленого ним томика Горація. Як відомо, Катерина П придбала всю особисту бібліотеку письменника ще у 1765 році, і ця книга, як і багато інших, загубилась десь на полицях книгосховища.

Дені Дідро був відомий і як драматург. Теорія театру і драматургії була предметом пильної уваги просвітника.

Теорії драматургії присвячені такі драми Дідро: "Бесіда", "Роздуми про драматичну поезію". Ці твори були написані у зв'язку із власними драматургічними спробами письменника.

Реформа театру, задумана Дідро, виходила перш за все із політичних завдань Просвітництва:

♦ простолюдин;

♦ п'єси мусили порушуватися нові теми, нові проблеми;

♦ боротьбі людини із роком, фатумом треба було, а проти суспільної несправедливості;

♦ показував взаємовідносини різних верств населення;

♦ формування своєї власної особистості;

♦ перевага класицистичної теорії;

♦ поділ жанрів драматургії:

1. весела драма — предмет зображення — смішне, порочне;

2. серйозна драма — предмет зображення — обов'язок людини;

3. предмети третьої були сімейні негаразди чи народні катастрофи;

Дідро запропонував театру "Комеді Франсез" свою першу п'єсу "Побічний син", яка була поставлена на сцені лише 14 років потому (у 1771 році), зазнала провалу і була знята з репертуару. Друга п'єса "Батько родини" (1758) у 1761 році з успіхом йшла у театрі.

На місце високої комедії класицистів автор хотів поставити серйозну комедію — "сльозливу комедію", драму, у центрі уваги якої були б прості люди сучасності та їх високі почуття.

У 1773 році Дідро написав спеціальну працю, присвячену аналізу акторської майстерності — "Парадокс про актора". Письменник прирівнював майстерність актора до майстерності поета, драматурга, музиканта, виступав проти зневажливого ставлення до актора, яке панувало на той час.

Дідро вважав себе в першу чергу філософом, а не письменником. Саме цим пояснюється той факт, що з усіх написаних ним літературних творів він опублікував за своє життя лише роман в стилі рококо "Нескромні скарби" і кілька новел (найві-доміша — "Два приятелі з Бурбони", 1773).

Славу видатного письменника йому принесли твори: "Черниця" (1760), "Жак Фаталіст та його Пан" (1773), що вийшли друком 1776 року, і "Небіж Рамо" (1762—1779), що вперше з'явився друком у німецькому перекладі Й. В. Гете 1805 року.

У 1773 році, незабаром після повернення із Росії, Дідро закінчив роман "Жак Фаталіст та його господар", у якому проблема свободи людини була порушена більш глибоко і всебічно.

Це діалогічна оповідь, що включала в себе вставні епізоди та оповідання побутового характеру. Вміщені у ній динамічні сцени невимушено переходили у філософські роздуми, а наскрізна фабула була майже не відчутна. Прийом "подвійного відображення" — самого життя і думок про нього персонажів — підкорений єдиному завданню: безжальному суду над дійсністю.

Яскраві картини реального світу поєднані прийомом "великого шляху" (Жак та його безіменний Пан пересуваються від трактиру до трактиру).