Основи охорони праці - Гандзюк М.П. - 12.3. Природне освітлення, його нормування та розрахунок

Природне освітлення виробничих приміщень може здійснюватися світлом неба або прямим сонячним світлом через світлові прорізи (вікна) в зовнішніх стінах або через ліхтарі (аераційні, зенітні), що встановлені на покрівлях виробничих будівель.

Залежно від призначення промислові будівлі можуть бути одноповерхові, багатоповерхові та різних розмірів і конструкцій. Залежно від цього і вимог технологічного процесу можуть бути застосовані такі види природного освітлення:

1. Бокове одностороннє або двостороннє, коли світлові отвори (вікна) знаходяться в одній або в двох зовнішніх стінах.

2. Верхнє, коли світлові отвори (ліхтарі)знаходяться у верхньому перекритті будівлі.

3. Комбіноване, коли застосовується одночасно бокове і верхнє освітлення.

Згідно з вимогами СНиП 11-4-79 "Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования", в приміщеннях із постійним перебуванням людей в них повинно бути передбачене природне освітлення. Основною нормованою величиною природного освітлення є КПО, або (е) - коефіцієнт природної освітленості. Фактичний КПО визначають відношенням заміряної освітленості на робочому місці у виробничому приміщенні Ет до одночасної освітленості зовні приміщення Е30вн у горизонтальній площині при відкритому небосхилі (щоб ніщо не затінювало фотоелемент люксметра) і дифузному світлі (сонце закрите хмарою). Оскільки ця величина відносна, то виражається у відсотках:

Нормування КПО залежить від виду природного освітлення та ряду супутніх факторів.

При боковому освітленні нормується мінімальне значення КПО - етіп. У випадку однобічного - в точці на відстані 1 м від стіни - найбільш віддаленої від світлових отворів, але не більш ніж 12 м від них (рис. 12.2).

При верхньому та комбінованому освітленні нормується середнє значення КПО.

Нормоване значення КПО (в") залежить від характеру зорової роботи (розряду), системи природного освітлення та особливостей світлового клімату і сонячності клімату в районі розташування будівлі, які визначають через коефіцієнти т - світлового клімату і с - сонячності клімату. Вся територія СНД поділена на 5 світлових поясів. Відповідно І, II, III, IV, V - світлові пояси. В будівельних нормах наведені норми природної освітленості для НІ світлового поясу, які можна перерахувати для будь-якого іншого поясу за рівнянням:

Рис. 12.2. Схеми видів природного освітлення та нормування КПО за розрізами приміщень:

а) - бокове одностороннє освітлення; б) - бокове двостороннє освітлення; в) - верхнє освітлення; г) - комбіноване освітлення. 1- рівень робочої поверхні; 2 - крива зміни КПО за розрізом приміщення; 3 - рівень середнього значення КПО - е ср; М - позиція, в якій нормується мінімальне значення КПО - е мін.

Схематична карта світлових поясів колишнього СРСР представлена в СНиП ІІ-4-79. Коефіцієнт світлового клімату і сонячності клімату визначаються залежно від світлового поясу території. Наведемо деякі міста, розташовані у відповідних світлових поясах (с.п.):

I с.п. - Петрозаводськ, Нарьянмар, Воркута, Мурманськ та ін.

II с.п. - Тула, Магадан, Санкт-Петербург, Верхоянськ, Петропавловськ-Камчатський та ін.

III с.п. - Якутськ, Омськ, Охотськ, Москва, Мінськ, Н-Новгород, Саратов та ін.

IV с.п. - Київ, Харків, Донецьк, Луганськ, Миколаїв, Херсон, Львів, Тернопіль, Вінниця, Житомир та ін.

V с.п. - Сімферополь та інші міста Криму.

Нормований рівень природної освітленості забезпечується площею світлових отворів у зовнішніх огородженнях на основі розрахунків при проектуванні:

де ен - КПО за нормами; 5" та 5в"- площа вікон та ліхтарів, відповідно; 5Я - площа підлоги; Іг" та й" - світлові характеристики вікна та ліхтаря (орієнтовно приймається для вікон 8,0... 15,0, для ліхтарів 3,0...5,0); К^ - враховує затінення вікон напроти стоячими будівлями, приймається в межах 1... 1,5; К- коефіцієнт запасу, приймається 1,5...2; г{ та г2 - коефіцієнти, які враховують підвищення КПО від відбитого світла гІв1,5..3,0 (більше значення при боковому односторонньому освітленні); г2= 1,1... 1,4; ^- загальний коефіцієнт світлопроникнення, який визначається за допомогою таблиць, наведених у нормативних документах.