Основи літературознавства - Ференц Н.С. - 8.2.3. Сюжет

Найпростішим видом композиційного зв'язку є групування персонажів. Без групування персонажів не може бути конфлікту. Є твори, у яких багато героїв. У романі Л. Толстого "Війна і мир" їх біля 500, у романі Петра Панча "Гомоніла Україна" — 230. Важко уявити, що було б, якби ці письменники не розділили персонажів на групи. Л. Толстой у названому творі розділив своїх героїв за родинною ознакою. У його романі показано п'ять родин: Болконські, Ростови, Трубецькі, Курагіни і Безухови. Персонажі Л. Толстого діляться і за соціальною ознакою. Князь Василь, Анна Павлівна, Шерер, Ростови — представляють аристократичне столичне дворянство. Автор показує також людей, які йдуть за покликом серця — це Наташа, П'єр Безухов, княжна Марія. їм протистоять Курагін, Долохов, Наполеон, які заради вигоди задушили в собі почуття.

Є два типи групування: перший — за принципом зіставлення, другий — протиставлення (контрасту або антитези). Зіставляються образи чимось близькі між собою, протиставляються протилежні. В оповіданні О. Купріна "Гранатовий браслет" є образ вмираючого осіннього саду, який готує читача до сприйняття сумної хвилюючої історії кохання Желткова. У романі Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" зустріч Чіпки з Галею відбувається на фоні прекрасної природи: на ланах грає сонячна хвиля, чути пісню жайворонка, сюрчання трав'яних коників.

Групування за принципом протиставлення стрічається у творі М. Гоголя "Мертві душі". На фоні буйної, розкішної зелені письменник змальовує образ скнари Плюшкіна. У повісті І. Франка "Захар Беркут" мудрий, розсудливий і мужній Захар Беркут протиставляється зухвалому і загребущому зраднику Ту гару Вовку

Паралельно з терміном "композиція", використовується термін "архітектоніка" (грец. architektonikë — архітектура, мистецтво). Деякі літературознавці вважають архітектоніку і композицію синонімами. На нашу думку, мають рацію ті, хто під архітектонікою розуміє загальний план цілого твору, а під композицією — побудову частин твору, образів, сцен, художніх деталей.

Синонімом до архітектоніки є термін "структура" (лат. structura — будова, розміщення, порядок). Структура — спосіб зв'язку між частинами твору як цілісного організму. З часів античності під структурою літературного твору розуміли взаємозв'язок теми, фабули, перипетій, характерів, персонажів, мовно-стильових засобів. На думку Ґ.В.Ф. Гегеля, структура твору включає смисл, зміст, внутрішню і зовнішню форму.

8.2.3. Сюжет

У епічних, драматичних і ліро-епічних творах змальовуються події в житті персонажів, їх дії і вчинки розкриваються у просторі і часі. Розвиток дії називають сюжетом (франц. sujet — предмет). Термін "сюжет" з'явився у XVI столітті. У підручниках з літературознавства є різні визначення сюжету. П. Волинський під сюжетом розуміє "розвиток подій, які відбуваються в житті персонажів твору", Г. Абрамович, О. Рев'якін — систему подій твору, В. Халізєв — "ланцюг подій", життя персонажів у просторово-часових змінах. Багато авторів згадує визначення сюжету, яке дав М. Горький: "Зв'язки, суперечності, симпатії, антипатії, взагалі взаємовідносини людей — історія зростання й організації того чи іншого характеру, типу"1. Посилаючись на це визначення, Н. Тарасенко уточнює: "Сюжет — це жива послідовність подій в образній розповіді, яка розкриває характери персонажів у їх взаємовідносинах і взаємодії, це художнє втілення життєвих конфліктів, розкритих переконливо і логічно"'. О. Рев'якін вважає, що Горьківське визначення сюжету не відзначається точністю. На його думку, зв'язки, суперечності, взаємовідносини людей відносяться до сюжету, історія росту і організації того чи іншого характеру, типу — до композиції, а симпатії і антипатії — до ідеї. І, здається, має рацію.

Є. Добін називає сюжет концепцією дійсності, а Л. Тимофєєв — формою композиції.

Сюжет — форма розкриття змісту твору через конфлікт, взаємовідносини персонажів. Дехто говорить і про сюжет у ліричних творах, розуміючи під цим динаміку думок і почуттів.

Невичерпним джерелом для художніх сюжетів є життя, розповіді знайомих, газетні замітки, інформації. В основі твору Хемінгуея "Старий і море" лежить розповідь сімдесятирічного рибалки Мігеля Раміреса. Трагедія сусідки Л. Толе того А пий Степанівни, яка покінчила життя самогубством після того, як її зрадив коханець, послужила поштовхом для створення образу Анни Кареніної. З реального життя взяв Г. Флобер сюжет для роману "Пані Боварі" — прототипом Емми Боварі була Адельфіна Вероніка Кутер'є.

Реальною була історія з мертвими душами, яка лягла в основу роману "Мертві душі". Родич М. Гоголя Харлампій Петрович Пивінський, щоб отримати дозвіл на винокурню, змушений був купити 20 мертвих душ, заплатити за них оброк як за живих. Сюжетна ситуація з аферистом дала можливість письменникові показати Манілових, Коробочок, Собакевичів, Ноздрьових.

Реальний факт покладений в основу повісті М. Гоголя "Шинель". Якось у присутності Гоголя розповідали історію про бідного чиновника, пристрасного мисливця, який тривалий час збирав гроші на рушницю. На першому полюванні він загубив рушницю: поклав її на ніс човна і не помітив, як очерет стягнув рушницю у воду. Зусилля знайти її виявилися даремними. Чиновник так переживав, що захворів. Співробітники згодом зібрали гроші і купили йому нову рушницю. Герой повісті М. Гоголя "Шинель" Акакій Акакійович губить не рушницю, а річ першої необхідності — шинелю. На шинелю довго збирав гроші, голодував, вечорами не палив свічки. Речі першої необхідності позбавили його грабіжники, залишивши роздягнутим на морозі. Акакій Акакійович застудився і захворів. Винуватцем його трагедії стала значна особа — уособлення всесильної бюрократії. Розмова значної особи з підлеглими складалася з трьох фраз "Як ви смієте?", "Чи знаєте, з ким говорите?", "Чи розумієте, хто стоїть перед вами?". Після цих трьох сакраментальних фраз Акакій Акакійович похитнувся, затремтів і не зміг встояти. Нещасне життя і смерть Акакія Акакійовича — результат жорстоких, бездушних порядків.

На основі реального факту написана новела В. Стефаника "Новина". У листі до О. Кобилянської письменник писав: "У Трійці вмерла жінка одному чоловікові і лишила двоє дітей. Не було їх кому чесати і обпирати. Одного вечора взяв чоловік маленьку дитину на руки, а май більшу за руку та й повів до Прута топити. Маленьку кинув у воду, а старша взялася просити"1. В. Стефаник побував у тому селі, де сталася трагедія, познайомився з дівчинкою, яка відпросилася, про це повідомив О. Кобилянську.

Життєвий факт дав поштовх В. Стефанику і для написання новели "Камінний хрест". Земляк письменника Іван Дідух "дуже не хотів покидати свого кам'янистого грунту, та діти, невістки і доньки не давали йому жити, і він лише тому втік до Канади, щоби могти жити дальше"2. В. Стефаник зустрівся з Іваном Дідухом у Кракові.

Конкретні події, що відбулися в селі Димка на Чернівеччині, лягли в основу сюжету повісті О. Кобилянської "Земля". Житель села Димка Костянтин Жижиан мав двох синів: Саву і Мигая. Сава був самолюбивим і неслухняним, а Мигай — лагідним і працьовитим. Сава бачив, що батько більше любить Мигая і став боятися, що земля може дістатися Мигаєві. Одного разу брати пішли в ліс, і Сава застрелив Мигая. О. Кобилянська писала, що факти і герої її повісті "Земля" взяті з життя.

Вибір письменником сюжетного варіанту не є свавіллям. Л. Толстой писав у листі до Русанова, що його герої роблять те, що повинні робити, а не те, що йому хочеться. Сюжет виконує перипетійну і характерологічну функції. У перипетійному сюжеті автор зосереджує увагу на перебігу подій, несподіваних змінах. Дія розвивається динамічно, події змінюють одна одну. Характери тут на другому плані. Такі сюжети є у творах пригодницького, фантастичного характеру. Функція характерологічного сюжету — розкрити людські характери, події тут на другому плані. Такі сюжети називають історіями характерів. З функціями сюжету пов'язана їх класифікація.