Основи літературознавства - Ференц Н.С. - 11.4. Літературна традиція і новаторство

Традиції і новаторство (лат. tradition — передавання) — це передавання художнього досвіду від одного покоління митців до іншого. Продовжувати традиції — значить творчо засвоювати досвід попередників і йти далі. Кожен новий крок у мистецтві завжди спирається на набутий естетичний досвід, навіть коли його не сприймають, що властиве авангардистам. "Чистого новаторства, як і чистої традиції, — відзначає Ю. Ковалів, — не існує, проте абсолютизація першого з них може призвести до гри задля гри на зразок літературних практик постмодернізму або до пасеїзму, характерного для літературної діяльності МУРу, зокрема для його концепції "Великої літератури". З другого боку, абсолютизація традиціоналізму, орієнтація лише на канон може зашкодити розвитку літератури, породивши епігонство. Традиційними у літературі є теми, мотиви, образи, жанрові, композиційні особливості. Новаторство полягає у відкритті нових тем, жанрових форм, типів, засобів відображення художньої дійсності. Письменник-новатор опирається на світовий і національний досвід усної і писемної творчості, використовуючи вічні сюжети, образи, алюзію, ремінісценсію, переспів, переклад, монтаж, колаж тощо.

Традиції і новаторство не слід сприймати як бінарну опозицію, це два взаємопов'язаних аспекти розвитку художньої літератури. Ф. Ніцшее у поемі "Так казав Заратустра" закликав "розбити скрижалі", покинути "країну батьків" (відійти від традицій). Таке заперечення традицій приховує небезпеку забуття письменників-попередників, воно не виправдане і шкідливе.

Першою моделлю співвідношення традиції і новаторства є фольклор і художня література. На художній творчості писемного характеру в перші століття вплив фольклору був значним, особливо помітним. У давніх літературах (Єгипет, Месопотамія) домінувала традиція. Новаторські елементи були неусвідомленими, естетично незначними. Помітними вони є у класичному мистецтві Давньої Греції, коли утверджуються нові жанри (трагедія, комедія, лірична поезія, наукові і філософські трактати).

Період середньовіччя характеризується домінуванням традиції, яка базувалася на християнських цінностях. В епоху середньовіччя з'являються нові жанри (героїчний епос, куртуазна лірика, рицарський роман).

Складним синтезом традиції і новаторства була література Відродження і класицизму XVII—XVIII ст. Це період естетично усвідомленого повернення до традицій античного мистецтва. Письменники, художники, різьбярі використовують античні і середньовічні сюжети та образи. До образу Андромахи звертається Ж. Расін і Л. Катенін, до історії Дон Жуана Тірсо де Моліна і Ж.Б. Мольєр, Фауста — К. Марло і Й.В. Ґете.

Новаторство починає переважати у літературі другої половини XVIII ст., коли утверджується сентименталізм. Сентименталісти зосереджують увагу на приватному житті людини, а романтики на початку XIX століття оголошують важливою особливістю літератури оригінальність. Свого апогею новаторство досягає у літературі модернізму. Прагнення повернутися до традицій помітне у творах неоромантиків, неокласицистів і постмодерністів.

Складний взаємозв'язок традиції і новаторства виявляється у розвитку літературних напрямів і стилів. У кожному новому напрямі заперечується попередній і використовуються елементи більш раннього. Так, мистецтво Відродження і класицизму звернулося до античного; бароко певною мірою повертається до середньовічного спіритуалізму; сентименталісти відкидають раціоналізм і нормативність класицизму й повертаються до літератури середніх віків; реалізм XIX століття використовує окремі положення поетики романтизму і раціоналістичні конструкції просвітителів; модерністи відкидають життєподібність ренесанського мистецтва і звертаються до умовності середньовічного мистецтва. Футуристи, відкидаючи нормативи реалізму, модифікували спадщину бароко.

Традиції можуть втілюватися у формі ілюзій, перекладу, ремінісценсії, переробки, адаптації, наслідування, впливу, стилізації, колажу, епігонства, монтажу тощо.

У розвитку літератури важливу функцію виконують стильові традиції: нормативність класицистичного стилю, яскравість романтичного, витонченість і вишуканість стилю бароко, витонченість і фрагментарність імпресіоністичного, контрастність і різкість експресіоністичного стилю.

В літературі постійно чергуються традиції і новаторство. Коли проходять суттєві зрушення у художніх системах, які супроводжуються дискусіями в період переходу від одного літературного періоду до іншого, взаємозв'язок між традиціями і новаторством стає напруженим. Це властиве ранньому модернізму, коли відбувалася переорієнтація з арістотелівського мімезису на платонівський. На цьому етапі розвитку літератури представники авангардистських течій різко виступають проти класичної літератури. Полеміка між традиційниками і новаторами триває постійно. На початку XX століття вона розгорілася між модерністами (М. Вороний, Леся Українка, О. Кобилянська, І. Франко, М. Євшан) і народниками (І. Нечуй-Левицький, С. Єфремов). У 90-х роках XX століття велася дискусія між письменниками старшого покоління і учасниками літературних угрупувань "Бу-Ба-Бу", "Нова література", "Нова дегенерація", "Творча асоціація 500", свідченням цього є статті Ю. Му шкетика "Колесо" ("Літературна Україна". — 1994. — Ч. 45), В. П'янова "На кого наїхало "Колесо" ("Літературна Україна". — 1995. — Ч. 3).

У "Лексиконі загального та порівняльного літературознавства" відзначається, що традиції мають "колективно-груповий характер і чітко виражену національну своєрідність", новаторство — категорія наднаціональна, космополітична і втілюється на особистому рівні. По-друге, важливу роль в інноваційних процесах у мистецтві та літературі кінця XIX—XX ст. відіграє загальний цивілізаційний прогрес, лавиноподібно зростаючий потік інформації, досягнення у філософії, науці, техніці (зокрема, винахід фотографії сприяв трансформації образотворчого мистецтва), нові засоби транспорту і зв'язку надихнули футуристів, кінематографічні засоби вплинули на літературу"1. Відповідно у літературі XX століття швидко змінювали одне одного різні напрями і течії: футуризм, експресіонізм, сюрреалізм, драма абсурду, постмодернізм. З'явилися поліфункціональні жанри (інтелектуальна драма, лірична проза, філософська лірика), набули популярності рухливі жанри (роман, новела, оповідання). У поетиці утвердилися нові художні засоби: потік свідомості, монтаж, колаж, підтекст, віртуальність, логіка абсурду.

Все ж більша частина художніх відкриттів базується на персусвідомленні традицій, гармонія традицій і новаторство є запорукою успішного розвитку літератури.

Література

1. Абрамович Г.Л. Введение в литературоведение. — М., 1975.

2. Аверинцев С.С., Андреев М.Л., Гаспаров М.Л, Михайлов A.B. Категории поэтики в смене литературных эпох // Историческая поэтика. Литературные эпохи и типы художественного сознания. — М., 1994.

3. Антонич Б.-І. Національне мистецтво (Спроба ідеалістичної системи мистецтва) // Вступ до літературознавства: Хрестоматія / Упоряд. Н.І. Бернадська — К., 1995.

4. Верков П.Н. Проблемы исторического развития литературы: Статьи.

— Л., 1981.

5. Бехер И. В защиту поэзии. — М., 1959.

6. БорееЮ.Б. Художественный процесс (проблемы теории и методологии) // Методология анализа литературного процесса. — М., 1989.

7. Бушмин А. Преемственность в развитии литературы. — Л.. 1975.

8. Ввведение в литературоведение / Под ред. Г.Н. Поспелова. — М., 1983.

9. Верли М. Общее литературоведение. — М., 1957.

10. Волинський П.К. Основи теорії літератури. К., 1967.

11. Вступ до літературознавства: Хрестоматія / Упоряд. Н.І. Бернадська. — К., 1995.

12. Выходцев П.С. Новаторство. Традиции. Мастерство. — Л., 1973.

13. Гачев Г.Д. Развитие образного сознания в литературе // Теория литературы. Основные проблемы в историческом освещении. — М., 1962.

14. Геловенченко Ф.М. Введение в литературоведение. — М., 1964.

15. Гречанюк Ю.А., Нямцу А.Є. Проблеми історизму і традиції в літературі ХЇХ—XX ст. — Чернівці, 1997.

16. Лексикон загального та порівняльного літературознавства / Керівник проекту А. Волков. —Чернівці, 2001.

17. Літературознавча енциклопедія: У 2т. / Автор-укладач Ю.І. Ковалів. — К., 2007.

18. Мясников А. Прогрессивные традиции и художественные открытия // Эстетика сегодня. Актуальные проблемы. — М., 1968.

19. Нямцу А. Є., Антофійчук В.І. Проблеми традиції та новаторства у світовій літературі. — Чернівці, 1998.

20. Нямцу А. Е. Поэтика традиционных сюжетов. — Черновцы, 1999.

21. Нямцу А. Е. Идеи и образы нового завета в мировой литературе. — Черновцы, 1999.

22. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. — К 1998.

23. Трофимов П. С. Основные закономерности исторического развития искусства. — M., 1970.

24. Фохт У. Законы исторического развития литературы // У Фохт. Пути русского реализма. — М., 1963.

25. Хализев В.Е. Теория литературы. — М., 2000.