У сфері правового регламентування міжнародних морських перевезень пасажирів основним міжнародно-правовим актом є Конвенція про перевезення морем пасажирів і їхнього багажу. Як уже зазначалось, ця Конвенція прийнята в Афінах 1974 р. і одержала назву Афінська. Вона об'єднала та доповнила положення раніше прийнятих:
- Брюссельської конвенції про уніфікацію деяких правил, що належать до перевезення пасажирів морем (1961 р.);
- Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил про перевезення морем багажу пасажирів, прийнятої в Брюсселі 1967 р.
У1976 р. положення Афінської конвенції доповнені прийняттям у Лондоні Конвенції про обмеження відповідальності за морськими вимогами.
Відповідно до зазначених вище документів перевізник повинен забезпечити необхідну для безпеки пасажирів остійність, живучість та мореплавність судна.
Відповідальність перевізника за збиток, пов'язаний із смертю пасажира чи його тілесних ушкоджень, настає у випадку помилкових дій перевізника чи недбалості його або його працівників. Причому тягар доведення провини перевізника покладено на потерпілу сторону. Якщо ж збитків завдано внаслідок сутички, пожежі, вибуху чи інших подібних явищ, перевізник може бути звільнений від відповідальності або його відповідальність може бути обмежена. Однак тоді перевізник має довести свою невинність. За встановлення вини пасажира перевізник може бути звільнений від відповідальності, якщо доведе цю вину.
Якщо впродовж 15 днів з дня висадки пасажира чи моменту видачі йому багажу від пасажира не надійшло письмової заяви про претензії, то передбачається, що їх у нього немає.
Відповідно до Афінської конвенції встановлено межі відповідальності перевізника за збиток, заподіяний пасажирові та його багажу, у випадках:
- смерті пасажира чи тілесних ушкоджень - до 700 тис. золотих франків;
- псування чи втрати каютного багажу пасажира - до 12,5 тис. золотих франків;
- утрати чи пошкодження автомашини - до 50 тис. золотих франків;
- утрати чи псування некаютного багажу - до 18 тис. золотих франків.
Причому встановлені межі відповідальності за бажанням сторін договору перевезення можуть бути підвищені.
Незважаючи на те, що Афінська конвенція значно, порівняно з Брюссельськими, підвищила межі відповідальності морського перевізника, це не задовольнило деякі держави. Вони в односторонньому порядку збільшили їх, зокрема Англія - у 2, а Німеччина - у 3 рази. Так само вчинили й інші держави. Таке явище зумовлене розвитком інфляції та знецінення внаслідок цього валют. З огляду на це у положення Афінської конвенції стосовно меж відповідальності перевізника внесені зміни про їхнє підвищення, що відображено в Протоколі до Афінської конвенції, прийнятому 1990 р., "Про зміни Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів і їхнього багажу" 1974 р.
Отже, межі відповідальності перевізника підвищувалися у випадках:
- смерті пасажира та заподіяння йому тілесних ушкоджень - до 175 тис. розрахункових одиниць;
- псування чи втрати каютного багажу - до 1,8 тис. розрахункових одиниць;
- псування чи втрати автомашини - до 10 тис. розрахункових одиниць;
- псування чи втрати іншого багажу - до 2,7 тис. розрахункових одиниць.
За подання заяви щодо вимог, пов'язаних з відшкодуванням заподіяного перевізником збитку, термін позовної давнини продовжено до двох років.
6.5. Регламентація морських перевезень згідно з нормами національного права України
Серед усіх нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері морських перевезень комплексним є КТМ України 1995 р. Цей акт складається з 11 розділів і містить близько 400 статей.
Розділ 1 має назву "Загальні положення" й, окрім усього іншого, визначає, які відносини він регулює, тобто відносини, що виникають з торговельного мореплавства, - діяльності, пов'язаної з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки й видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, а також для господарських, наукових і культурних цілей. Органи, котрі регулюють торговельне мореплавство, - Міністерство транспорту та зв'язку України, Міністерство рибного господарства України, органи державного нагляду за торговельним мореплавством - Міністерство транспорту та зв'язку України, Міністерство рибного господарства України. Основні джерела права у сфері торговельного мореплавства - вітчизняні й іноземні нормативно-правові акти, міжнародні договори України, правові звичаї. У розділі визначено особливості застосування окремих (колізійних) норм, сферу дії цього Кодексу. Правила КТМ України поширюються на:
- морські судна - під час їхнього прямування і морськими шляхами, і річками, озерами, водосховищами йподібними водними шляхами, якщо спеціальне законодавство чи міжнародні договори України не встановлюють інше;
- судна внутрішнього плавання - під час їхнього прямування морськими шляхами, а також річками, озерами, водосховищами й подібними водними шляхами в процесі перевезення зі заходом в іноземний морський порт.
Правила КТМ України, окрім передбачених у ньому випадків, не поширюються на судна, котрі плавають під військово-морським прапором України.
Розділ 2 "Судно" складається з чотирьох глав. Торговельне судно означає самохідну або несамохідну плавальну споруду, що використовують для:
- перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибного чи іншого морського промислу, розвідки й добування корисних копалин, рятування людей і суден, котрі зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об'єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, яке затонуло в морі;
- проходження спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення і под.);
- наукових, навчальних і культурних цілей;
- спорту;
- інших цілей.
Риболовне судно - це торговельне судно, що використовують для рибного або іншого морського промислу. Знаряддя промислу становлять невід'ємну частину риболовного судна, у зв'язку з чим морські події, пов'язані з пошкодженням знарядь промислу риболовного судна іншими суднами, класифікують як зіткнення суден у морі.
Ядерне судно - це судно, обладнане ядерною енергетичною установкою.
Судна України можуть перебувати у всіх формах власності, а ядерне судно - лише у державній. Особливістю правовідносин у торговельному мореплавстві є те, що, крім власника судна, яким є суб'єкт права власності або особа, котра здійснює дії стосовно закріпленого за нею права на судна, до яких застосовуються правила про право власності, ще існує судновласник - юридична або фізична особа, що експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує його на інших законних підставах.
Кожне судно повинно мати свою назву, присвоєну йому власником. Окрім цього, кожному судну, яке має обладнання зв'язку, присвоюється позивний сигнал, а також (залежно від його технічної оснащеності) ідентифікаційний номер суднової станції супут-никового зв'язку та номер вибірного виклику суднової радіостанції. Порядок присвоєння судну назви й ідентифікаційного номера суднової станції супутникового зв'язку, позивного сигналу, номера вибірного виклику суднової станції визначає Міністерство транспорту та зв'язку України.
Судно може бути допущене до плавання тільки після підтвердження, що воно задовольняє вимоги безпеки мореплавства, охорони людського життя і навколишнього природного середовища.
Українські судна підлягають реєстрації у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України, порядок ведення котрих встановлює Кабінет Міністрів України. Причому судно може бути зареєстроване у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України лише в одному морському порту України, який пізніше, за бажанням власника, можна змінити на інший.
Судно отримує право плавання під Державним прапором України з часу реєстрації його у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України та свідоцтва про одержання права плавання під цим прапором.
Судно повинно мати основні суднові документи:
- свідоцтво про право плавання під Державним прапором України (судновий патент);
- свідоцтво про право власності на судно;
- класифікаційне свідоцтво;
- обмірне свідоцтво (для суден, що підлягають технічному нагляду класифікаційного товариства);
- свідоцтво про мінімальний склад екіпажу;
- список осіб суднового екіпажу (суднова роль);
- список пасажирів, котрі перебувають на судні;
- судновий журнал;
- машинний журнал (для суден з механічним двигуном);
- санітарний журнал;
- суднове санітарне свідоцтво;
- пасажирське свідоцтво, якщо судно перевозить понад 12 пасажирів;
- дозвіл на право користування судновою радіостанцією;
- журнал (щоденник радіослужби) й інші документи відповідно до регламенту радіозв'язку;
- свідоцтво про вантажну марку в передбачених законодавством випадках;
- журнал реєстрації заходів, спрямованих на запобігання забрудненню моря.
Риболовне судно завдовжки 24 м і більше, крім зазначених документів, повинно мати міжнародне свідоцтво про безпеку риболовного судна.
За рішенням господарського суду або голови Морської арбітражної комісії судно може бути заарештоване, тобто затримане чи обмежене в його пересуванні, що здійснюється для забезпечення морських вимог під час перебування судна в морському порту України. Право господарського суду або Морської арбітражної комісії заарештовувати судна не обмежує прав капітана морського порту та начальника морського порту в затриманні суден у порядку, передба ченому законода вством.
Судно може бути заарештоване лише на морські вимоги, тобто вимоги, котрі виникають з права власності й інших майнових прав на судно, будівництво судна, управління, експлуатацію або комерційне використання судна, заставу судна чи здійснення заходів, пов'язаних із рятуванням судна, тобто вимоги у зв'язку зі:
- заподіянням збитків унаслідок втрати або пошкодження майна у зв'язку з експлуатацією судна;
- завданням шкоди через позбавлення життя або ушкодження здоров'я на суші чи воді у прямому зв'язку з експлуатацією судна;
- заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу;
- винагородою, призначеною за виконання рятувальних заходів або вимог договорів про рятування;
- компенсацією й іншими сумами, які належать за усунення чи спробу усунення загрози заподіяння шкоди, вжиття запобіжних заходів або здійснення аналогічних операцій;
- підняттям, віддаленням або знищенням судна, що стало уламками, чи його вантажу та спричиненими цим витратами;
- будь-яким договором використання або фрахтування судна;
- тим чи іншим договором перевезення вантажу або пасажирів на судні;
- втратою чи пошкодженням вантажу, зокрема багажу, під час перевезення або у зв'язку з ним;
- загальною аварією;
- лоцманським проведенням та сплатою лоцманських зборів;
- буксируванням;
- постачанням продуктів харчування, матеріалів, палива, запасів, обладнання, в тому числі контейнерів, для експлуатації судна або його утримання;
- будівництвом, ремонтом, перебудовою чи переобладнанням судна;
- зборами в порту, каналі й інших судноплавних водах, а також У доці;
- заробітною платою та іншими коштами, які належать капітану, членам командного складу й іншим членам екіпажу в зв'язку з виконанням ними службових обов'язків на борту судна, зокрема витратами на репатріацію та внесками за соціальним страхуванням, що сплачуються від їхнього імені;
- дисбурсменськими витратами, котрі здійснюють стосовно судна капітан, власник, фрахтувальник чи агент;
- страховою премією, зокрема внесками за взаємне страхування, які сплачують стосовно судна його власник або фрахтувальник за бербоут-чартером;
- комісійною, брокерською чи агентською винагородою, що сплачують стосовно судна його власник або фрахтувальник за бер-боут- чартером;
- кожним спором про право власності на судно чи володіння ним;
- тим або іншим спором між двома чи кількома власниками судна стосовно використання судна та розподілу прибутку;
- заставою судна;
- кожним спором, що виникає з договору купівлі-продажу судна.
Однак, окрім морських вимог для заарештування судна, повинні виконуватися особливі умови, передбачені нормами КТМ України. Звільнення заарештованого судна можливе у випадку забезпечення морської вимоги у прийнятній формі та достатнього за розміром.
Вилучення судна із Державного суднового реєстру України або Суднової книги України здійснюється, якщо судно:
- визнають непридатним для подальшої експлуатації та ремонту;
- втрачає право плавання під Державним прапором України;
- загинуло чи пропало безвісти.
До екіпажу судна, як зазначено в розділі 3 "Екіпаж судна", належать капітан, інші особи командного складу та суднова команда. До командного складу судна, крім капітана, входять: помічники капітана, суднові механіки, електромеханіки, радіоспе-ціалісти, судновий лікар, боцман. До командного складу судновласник може зараховувати інших суднових спеціалістів.
Суднова команда складається з осіб, котрі виконують службові обов'язки на судні та не належать до командного складу судна.
Міністерство транспорту та зв'язку України (Міністерство рибного господарства України) встановлює мінімальний склад екіпажу, за якого допускається вихід судна в море. До членів екіпажу висувають певні кваліфікаційні вимоги. Вони мають бути визнані придатними для цього за станом здоров'я. Члени екіпажу можуть мати різне громадянство, а капітан судна, зареєстрованого у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України, повинен бути громадянином України.
На капітана судна покладено управління судном, зокрема судноводіння, вжиття всіх заходів, необхідних для гарантування безпеки плавання, запобігання забрудненню морського середовища, підтримання порядку на судні, унеможливлений завдання шкоди судну, людям і вантажу, котрі перебувають на ньому.
Капітан судна внаслідок службового становища визнається представником судновласника і вантажовласника стосовно дій, зумовлених потребами судна, вантажу або плавання, позовів стосовно довіреного йому майна, якщо на місці немає інших представників судновласника або вантажовласника. За необхідності капітан має повноваження попередньо розслідувати морську подію, а також є органом дізнання, засвідчує факт народження дитини й укладання шлюбу, заповіти і факти смерті. Капітан судна має право:
- володіти вогнепальною зброєю;
- у випадку нестачі продовольства здійснювати реквізицію необхідної кількості продовольства, що знаходиться в розпорядженні осіб, котрі перебувають на судні, та реквізицію вантажу, який перебуває на судні й може бути використаний для харчування;
- за невідкладної потреби в грошах продати частину дорученого йому майна, що не є необхідним для продовження плавання.
Без згоди капітана ніхто з осіб суднового екіпажу не може бути призначений на судно. Однак у нього значно менше прав, аніж обов'язків. Серед основних обов'язків, окрім названих, вирізняються зобов'язання із надання допомоги у морі, надання медичної допомоги, обов'язки у випадку воєнної небезпеки, піратських дій, небезпеки захоплення судна, дії під час небезпеки загибелі судна, обов'язки стосовно підтримання порядку на судні.
Розділ 4 "Морський порт" - один із центральних у КТМ України. Він складається із шести глав.
Морський порт - державне транспортне підприємство, призначене для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території й акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, котрі належать порту.
Для безпеки мореплавства на морські порти покладено здійснення таких функцій:
1. Гарантування безпечного руху в портових водах, безпечної стоянки й оброблення суден.
2. Збереження у справному стані гідротехнічних споруд, засобів зв'язку й електрорадіонавігації, що перебувають у володінні порту.
3. Утримання в справному стані засобів навігаційного устаткування на підхідних каналах і акваторії порту.
4. Контроль та підтримання оголошених глибин.
5. Визначення районів обов'язкового використання буксирів.
6. Забезпечення виконання вимог чинного законодавства України щодо охорони навколишнього природного середовища.
7. Надання допомоги потерпілим.
8. Вжиття ефективних заходів для прийняття зі суден забруднених і стічних вод (для нафтоперевантажувальних портів і вод, що містять нафту), сміття й речовин, шкідливих для довкілля та здоров'я людини, зменшення обсягів утворення і знешкодження, перероблення, безпечного складування або захоронення виробничих, побутових та інших відходів.
Морський порт забезпечує:
1. Навантаження, розвантаження й обслуговування суден у порядку черговості їхнього приходу в порт.
2. Перевантаження вантажів з інших видів транспорту на судно й у зворотному порядку, складські операції з вантажами.
3. Обслуговування пасажирів морського транспорту, перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти.
4. Допоміжні операції, необхідні для життєдіяльності порту.
5. Інші види діяльності відповідно до статусу порту. Забезпеченню ефективності морського порту слугують цільові
портові збори - корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний, санітарний й інші, що можуть встановлюватися законодавчими актами України. Розмір цих портових зборів визначає Кабінет Міністрів України, а використання портових зборів допускається лише за їхнім цільовим призначенням.
Морський порт очолює начальник порту, якого призначають згідно з чинним законодавством України. Державний нагляд за мореплавством у порту здійснює капітан морського торговельного (морського рибного) порту, підпорядкований Міністерству транспорту та зв'язку України (Міністерству рибного господарства України). Він також очолює Інспекцію державного портового нагляду. Капітан морського торговельного (морського рибного) порту діє відповідно до Положення про капітана морського торговельного (морського рибного) порту, затвердженого Міністерством транспорту та зв'язку України (Міністерством рибного господарства України).
У морських портах капітан порту й Інспекція державного портового нагляду, очолювана ним, входять до складу порту. Функції каштанів морських портів такі:
- нагляд за дотриманням чинного законодавства і правил мореплавства, міжнародних договорів України щодо мореплавства;
- реєстрація суден у Державному судновому реєстрі України, Судновій книзі України та видача суднових документів, якщо інше не передбачено чинним законодавством України;
- видача документів;
- перевірка суднових документів, а також дипломів і кваліфікаційних свідоцтв;
- видача посвідчень моряка особам, котрі входять до складу суднового екіпажу;
- нагляд за дотриманням вимог стосовно порядку заходження суден у порт і виходу з порту;
- нагляд за дотриманням вимог, спрямованих на запобігання забрудненню довкілля;
- оформлення приходу суден у порт і виходу з порту;
- керівництво лоцманською службою та службою регулювання руху суден, нагляд і контроль за ними;
- організація й нагляд за криговим проведенням суден на підходах до порту в межах його акваторії;
- видача дозволів на підняття майна, що затонуло в морі, а також на будівельні, гідротехнічні й інші роботи в межах території й акваторії порту;
- облік і розслідування аварійних морських подій.
З метою гарантування безпеки мореплавства на підходах до морських портів, у межах вод цих портів, а також між морськими портами незалежно від прапора держави, під яким плаває судно, і форми власності судна управляють ними виключно державні морські лоцмани.
Лоцманська служба порту підпорядкована капітанові порту. Зі суден, що користуються послугами державних морських лоцманів, стягується лоцманський збір. Його порядок і розмір встановлює Міністерство транспорту та зв'язку України за погодженням з Міністерством економіки України.
У районах інтенсивного судноплавства (портові й узбережні води, вузькість, перетин морських шляхів) за рішенням Міністерства транспорту та зв'язку України створюються служби регулювання руху суден, що здійснюють радіолокаційне обслуговування суден. Зона дії та порядок руху суден у зоні встановлюють Правила плавання у цій зоні, затверджені Міністерством транспорту та зв'язку України.
У морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент). Вони, згідно з договором морського агентування, за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства.
Плату за послуги агентських організацій усіх форм власності встановлює Міністерство транспорту та зв'язку України за погодженням з Міністерством економіки України.
Під час виконання договору морського агентування морський агент, діючи від імені судновласника, може також працювати на користь іншої договірної сторони, якщо вона його на те уповноважила і судновласник при цьому не заперечує. Морський агент виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітанові судна у налагодженні контактів зі службами порту, місцевими органами державної виконавчої влади, організації постачання й обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми
фрахту й інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, збирає фрахт, експедирує вантаж, наймає екіпаж для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також є договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні. Морський агент зобов'язаний:
- діяти добросовісно, відповідно до інтересів судновласника або іншого довірителя та звичайної практики морського агенту-вання і в межах своїх повноважень;
- не передавати здійснення своїх функцій іншій особі (суб'єкту), якщо тільки він не був уповноважений на це своїм довірителем.
Розділи: 5 - "Морськіперевезення", 6 - "Фрахтуваннясуден", 7 - "Морське буксирування", 8 - "Морське страхування" тісно пов'язанізукладанням відповідних договорів. Ці договори регулюють різні правовідносини і започатковують інші.
Розділ 9 "Надзвичайні морські події" складається з семи глав і має на меті регулювання правовідносин, що виникають внаслідок негативного впливу на мореплавство різноманітних сил природи та самих учасників торговельного мореплавства. Із положеннями цього розділу тісно пов'язані норми розділів - 10 "Обмеження відповідальності судновласника" та 11 "Претензії та позови".
З-поміж інших нормативно-правових актів України, які регулюють морські перевезення, зазначимо:
- Розпорядження Президента України "Про правове врегулювання діяльності морського транспорту України" від 3 січня 1993 р.;
- Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України "Про затвердження зборів і плат за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України" від 27 червня 1996 р.;
- Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України" від 26 вересня 1997 р.;
- Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України "Про затвердження Порядку укладення договорів страхування морських суден, що перебувають у державній власності і передаються судновласниками у фрахт, оренду, лізинг" від 17 травня 1999 р.;
- Постанову Кабінету Міністрів України "Про утворення державного департаменту морського і річкового транспорту" від 30 березня 2000 р.
- Наказ Мінестерства транспорту та зв'язку України " Про затвердження Правил оформлення вантажних перевізних документів на перевезення морським транспортом" від 13 грудня 2004 р.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ