Основи охорони праці - Жидецький В.Ц. - 4.3.4. Показники пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів

Відповідно до ГОСТу 12.1.044-89, оцінку пожежовибухонебезпечності всіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо іншими (табл. 4.7).

За горючістю речовини та матеріали поділяються на три групи: негорючі, важкогорючі та горючі (будівельні матеріали відповідно до ДСТУ Б В.2.7-19-95 поділяються на горючі та негорючі).

Негорючі - речовини та матеріали не здатні до горіння в повітрі нормального складу. Це, переважно, неорганічні матеріали, металеві, гіпсові, цегляні конструкції та ін.

Важкогорючі - це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі

Таблиця 4.7. Деякі основні показники пожежовибухонебезпечності речовий та матеріалів

Примітка: знак "+" означає застосовність, а знак "- " незастосовність показника.

складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт, пресовані дерев'яно-волокнисті плити тощо.

Горючі - речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належить більшість органічних матеріалів. У свою чергу, горючі матеріали та речовини поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються від джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра тощо) без попереднього нагрівання (папір, целюлоза та ін.) та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання (пресований картон, руберойд та ін.).

Температура спалаху - найменша температура речовини, за якої за встановленими умовами випробування над її поверхнею утворюється пара, здатна спричинити спалах у повітрі під впливом джерела запалювання, але швидкість утворення пари недостатня для підтримання стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють:

- легкозаймисті рідини (ЛЗР) - рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт та ін.);

- горючі рідини (ГР) - рідини, які мають температуру спалаху понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін та ін.).

Температура спалахування - найменша температура матеріалу (речовини), за якої за встановленими умовами випробування матеріал (речовина) виділяє горючі пару та гази з такою швидкістю, що під час впливу на них джерела запалювання спостерігається спалахування.

Температура самоспалахування - найменша температура навколишнього середовища, за якої за встановленими умовами випробування спостерігається самоспалахування матеріалу (речовини).

Нижня (НКМ ) та верхня (ВКМ ) концентраційні межі поширення полум'я - це мінімальний та максимальний вміст горючої речовини в однорідній суміші з окиснювальним середовищем, за якого можливе поширення полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання. В замкнутому об'ємі спалахування газо-, паро- або пилоповітряної суміші від джерела запалювання має зазвичай вибуховий характер, тому зазначені концентраційні межі іноді ще називають межами вибуховості.

Концентраційні межі поширення полум'я використовуються для визначення областей вибухобезпечних концентрацій. Суміші горючої речовини та повітря нижче НКМ (недостатньо горючої речовини) або вище ВКМ (забагато горючої речовини та мало кисню повітря) спалахувати (вибухати) не можуть, тому вважаються безпечними (рис. 4.17):

Рис. 4.17. Схематичне зображення концентраційних меж поширення полум'я в суміші горючої речовини та повітря

Наявність областей безпечних концентрацій речовин та матеріалів надає можливість обрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, за яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху.

Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення полум'я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний. При значенні НКМ менше 66 г/м пил є вибухонебезпечним (пил сірки, борошна, цукру тощо), а при інших значеннях НКМ - пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну тощо).

Розрізняють також нижню (HTM) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум'я. Це такі температури матеріалу (речовини), за яких його (її) насичена пара утворює в окиснюваному середовищі концентрації, що дорівнюють відповідно НКМ та ВКМ.

Температурні межі поширення полум'я використовують, зокрема, для вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких концентрація насичених парів буде безпечною щодо пожежі чи вибуху.

Існують й інші показники пожежовибухонебезпечності речовий та матеріалів, які визначаються за стандартними методиками.

Якщо відомі основні показники пожежовибухонебезпечності використовуваних речовин, то опосередковано більш пожежовибухонебезпечними будуть ті речовини, у яких:

- нижча температура спалаху;

- менша різниця температур спалаху, спалахування та самоспалахування;

- менше значення нижньої концентраційної межі;

- більша область концентраційних меж поширення полум'я.

У табл. 4.8 наведено основні показники пожежовибухонебезпечності деяких ЛЗР та ГР:

Таблиця 4.8. Основні показники пожежовибухонебезпечності деяких легкозаймистих та горючих рідин