Об'єктом науки є предмет, на який спрямована її активність. У медицині об'єктом є хвороба людини та середовище якому проходить життєдіяльність індивіда. Здорова людина не потрапляє у поле зору лікаря. Саме тому процес зниження рівня здоров'я, формування передхвороби і початкових (недемонстративних) форм захворювання відбувався без контролю лікаря, без активних заходів із попередження розвитку хвороби. Тому головним об'єктом валеології є здорова людина та людина, яка знаходиться у "третьому" стані.
Завдяки валеології потрібно виявляти людей зі зниженим рівнем здоров'я та використовувати методи оздоровлення з метою вивести їх за межі "третього" стану. Такі дії можна охарактеризувати як ідеальний варіант первинної профілактики.
Валеологічні засоби можливо використовувати і в разі виникнення хвороби, щоб досягти кращого використання резервів організму, відновлення його здатності до саморегуляції та покращення стану здоров'я — це буде вторинна профілактика хвороби.
1.4. Методологічні основи валеології
Методологія науки — учення про її структуру, логічну організацію, методи та засоби діяльності. Методологічний підхід у науці — це в кожному конкретному випадку виявляти матеріальну основу причинно-наслідкових зв'язків між окремими явищами.
Живі організми нашої планети (біосфера) мають здатність до самобудови (формування біосистеми) і репродукції. В основі цієї здатності — типові спеціалізовані структури.
На молекулярному рівні — це амінокислоти, ліпіди, вуглеводи та інші органічні сполуки, зокрема такі, що здатні до депонування енергії, тобто макроерги, єдиний спосіб зберігання спадковості, тобто молекули ДНК та РНК.
На клітинному рівні — специфічні утворення, тобто органели клітин.
На тканинному й органному рівні — однорідні популяції клітин, що утворюють тканини та формують органи.
На рівні організму — різноманітність індивідів та видів. Сукупності окремих індивідів одного виду утворюють популяції, а з популяцій різних видів на спільних територіях формуються біогеоценози.
Реалізація життя як основної функції структури визначається діяльністю всіх її елементів. А ця діяльність забезпечується постійною циркуляцією потоків пластичних речовин, енергії та інформації, з одного боку, у самій біосистемі, а з іншого — між біосистемою та середовищем, в якому вона існує. Саме ці потоки і визначають наявність феномена життя, є основою самовідновлення, саморегуляції і репродукції живих систем.
Ступінь упорядкування, удосконаленість біосистеми визначається як значеннями показників гомеостазу, так і можливістю їх відновлення при дії зовнішніх і внутрішніх факторів надмірної сили.
Розглядаючи людину як вищу форму реалізації феномена життя, слід пам'ятати про її здатність пізнавати світ, відчувати своє місце в колективі, сім'ї, самопроявлятись через соціальну активність. Ця здатність характеризує психічні (емоційно-інтелектуальні) і духовні аспекти здоров'я людини як вищі прояви її цілісності.
Саме з усього цього і випливають методологічні основи валеології:
1. Здоров'я людини розглядається як самостійна соціально-біологічна категорія, яка може бути кількісно та якісно охарактеризована певними показниками та якою можна керувати — формувати, зберігати та зміцнювати.
2. Між здоров'ям і хворобою існує перехідний "третій" стан.
3. Підхід до людини та її здоров'я є інтегральним (системним) та холістичним (від holos — цілісний). Методи валеології — переважно природні, без використання медикаментів.
4. Теоретичні принципи валеології відповідають завданням загальної теорії медицини, що поєднує філософські погляди на суть здоров'я, хворобу та перехідний стан.
1.6. Початок та історія розвитку валеології
1.7. Дефініції та понятійний апарат
1.8. Вплив екологічних факторів на здоров'я людини
Розділ 2. ЛЮДИНА ТА її ЗДОРОВ'Я З ПОЗИЦІЇ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ
2.1. Людина як система, феномен людини, принципи її організації, свідомість і несвідомість, біополя
2.2. Давні холістичні системи
2.3. Здоров'я та його механізми з позиції системного підходу
Розділ 3. ДІАГНОСТИКА ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗДОРОВ'Я
3.1. Класифікація діагностичних моделей