Міжнародна стратегія діяльності складається із:
а) стратегії визначення джерел забезпечення (стратегія імпорту);
б) стратегії розміщення міжнародного виробництва;
в) стратегії збуту виробленої продукції (стратегія експорту).
Стратегія імпорту передбачає, що фірма, перш ніж орієнтуватися на світові ринки сировини і матеріалів, повинна максимально використати місцеві ресурси для свого виробництва.
Переваги використання національних ресурсів: низькі транспортні витрати; одна валюта; відсутність митних формальностей; однакові соціально-культурні умови.
Необхідно враховувати також вплив зовнішніх факторів: зниження витрат виробництва; підвищення якості товарів; лінії забезпечення; рівень запасів; коливання валютних курсів.
Конкретні фактори, які впливають на розробку імпорту сировини:
o рівень цін на сировину і матеріали;
o якість сировини і матеріалів;
o недоступність певних сировини і матеріалів у країні виникнення;
o якість обслуговування;
o прискорення і безперервність поставок сировини і матеріалів;
o сучасна технологія;
o можливість підтримувати зв'язок материнської компанії зі своїми філіалами.
Основні ризики, пов'язані із зовнішнім джерелом забезпечення: подовженість ліній забезпечення; митні витрати; складності експедиторського супроводження матеріалів; політичні та соціальні проблеми; складність оцінки якості роботи іноземних постачальників; система міжнародних розрахунків; брак і рекламації на поставлену сировину і матеріали.
Міжнародне виробництво - це створення і функціонування господарських суб'єктів на території і поза межами країни місцезнаходження їх основного власника.
Зміст стратегії розміщення міжнародного виробництва полягає у визначенні оптимального варіанту розміщення господарських суб'єктів в рамках світового господарства.
Фактори, які визначають структурний розвиток міжнародного виробництва:
1. Внутрішні:
o відносне значення виробничої спеціалізації (виготовлення вина лише в певній країні, місці);
o місцезнаходження ринків сировини і збуту;
o величина витрат (транспортні дуже великі);
o оцінка виміру рівня ризику;
o репутація країни (розвинена, яка розвивається). 2. Зовнішні:
o митні умови;
o зовнішні ризики;
o місцеві стимули розвитку виробництва;
o ємність ринку;
o вартість транспортування сировини і готової продукції. Стратегічні форми розміщення міжнародного виробництва:
1. Одиничне підприємство, орієнтоване на обслуговування всіх ринків.
2. Декілька невеликих підприємств, які максимально наближені до ринку.
3. Створення підприємств, які спеціалізуються на орієнтацію на ринки, які використовують дану продукцію.
4. Підприємства, побудовані за принципом виробничої взаємодії, тобто використання спільних комплектуючих окремими або збираючими підприємствами (спеціалізація підприємств - одні виробляють мотори, інші - корпуси).
Мета розробки стратегії експорту - це визначення і постановка конкретних завдань з обслуговування ринків кінцевої продукції в різних країнах світу.
Причини необхідності розробки стратегії:
1. Об'єктивна необхідність експорту сировини і матеріалів на підприємства-виробники.
2. Необхідність експорту комплектуючих на підприємства, які здійснюють збирання готових виробів.
3. Необхідність експорту готової продукції іноземними фірмами, які здійснюють оптову закупівлю та окремим споживачам.
Завдання стратегії експорту: отримання прибутку від господарської діяльності; формування джерел збереження обсягів виробництва; пом'якшення проблеми збиткових потужностей на внутрішньому ринку; розширення можливостей вирішення проблем збуту за рахунок регулювання темпів продажу товарів на різних світових ринках.
Етапи розробки стратегії експорту:
o оцінка експортного потенціалу фірми;
o отримання інформаційної допомоги, консультацій від експортної служби державних установ (про ринки, ціни);
o вибір ринку збуту готової продукції за допомогою виставок, рекламних ярмарок;
o аналіз і вивчення потенційних споживачів та конкурентів;
o реалізація експортної діяльності фірми, яка здійснюється шляхом прямого або непрямого продажу готової продукції (найпоширеніша діяльність).
В практиці зарубіжних країн існує п'ять методів вибору стратегії в умовах невизначеності, а саме:
1. Вибір стратеги на основі вивчення її елементів:
o корпоративна місія визначається прозорістю її стратегії;
o конкурентні переваги формулюються чітко з визначенням цінових та нецінових чинників;
o культура і компетентність управління визначається такими чинниками, як ставлення до підприємницького ризику, до проблеми якості, ставлення до персоналу корпорації та покупців, до роботи, успіхів і невдач прагнення вести справу на професійному рівні;
o ринки визначаються географічними чинниками та особливостями застосування продукції;
o ресурси включають в себе інвестиції та поточні витрати;
o програми розвитку пов'язують з діловою активністю, зокрема з інвестиційною політикою;
o продукція повинна відповідати структурі запитів споживачів;
o організація справи характеризується способом поділу корпорації на підрозділи;
o структурні зміни - придбання або продаж корпорацій.
2. Крива досвіду. Суть методу полягає в тому, що при подвоєнні обсягу виробництва витрати на будь-яку операцію у виробничому процесі можуть бути знижені на 20%. Отже, досягається економія за рахунок масштабів виробництва. Збільшення частки корпорації на ринку дозволяє скорочувати витрати, внаслідок чого зростає норма прибутку і конкурентоспроможність.
3. Метод Лоцмана. Суть його полягає в тому, щоб уміти пристосовувати свої дії до вимог покупців. Метод передбачає детальне і послідовне обговорення на різних рівнях таких основних проблем: існуюче становище, стратегія, довгострокові цілі, короткострокові та оцінка та аналіз, кадровий потенціал, плани розвитку, організація справи, звітність тощо.
Цей метод розроблений у Швеції в 1980 роки. Його використання може бути корисним для вітчизняних підприємств, оскільки він більше відповідає традиціям наших підприємств, які звикли до колективних обговорень і групового прийняття рішень.
4. Аналіз "АР". Метод розроблений у Стенфордському дослідному інституті (Каліфорнія, США). Він передбачає послідовне виконання дій, спрямованих на приведення справи у відповідність з найбільш високим рівнем можливих досягнень:
o формулювання мети діяльності на рік, два, три, п'ять (тактичних дій та стратегічних завдань);
o прогноз динаміки норми прибутку щодо поставленої мети;
o визначення розбіжностей між метою і прогнозами;
o визначення альтернатив здійснення інвестицій для корпорації та прогноз результатів;
o визначення альтернатив конкурентних позицій для корпорації та прогноз результатів;
o розгляд інвестицій та альтернатив ділової стратегії;
o узгодження цілей стратегії кожної фірми з перспективами корпорації в цілому;
o визначення розриву між попередніми цілями діяльності та прогнозом кожної корпорації;
o уточнення профілю можливого придбання нових корпорацій;
o визначення ресурсів для придбання нових фірм та їх впливу на діяльність корпорації в цілому;
o перегляд цілей і стратегії існуючих корпорацій.
5. Модель МакКінсі "7С", розроблена для аналізу реструктуризації корпорацій, включає сім основних факторів, які мають найважливіше значення для розвитку корпорації: стратегія, навички, загальновизнані цінності, структура, система, кадри, стиль.
Вибір стратегії може грунтуватися також на видах матриці БКГ, коли вони будуються на основі різних показників, які вважаються найбільш важливими у дослідженні.
Такі матриці можуть розроблятися на підставі обсягу запасів та продажу витрат на виробництво і доходу, обсягу продажу і чистого прибутку і т.ін. У кожному з цих випадків ми отримаємо двомірну матрицю, яка характеризуватиме одну із важливих сторін діяльності корпорації. Очевидно, що чим більший обсяг досліджень, тим точніше буде визначена стратегія розвитку виробництва. Слід зазначити, що матриці типу БКГ розміром 2x2 дають дуже категоричні висновки, в той час як реальні процеси господарського життя набагато складніші. Тому доцільно вивчати конкурентні позиції і здійснювати розробку стратегії на основі матриць розміром 3x3, 4x4, 5x5 та інших. Разом з тим вибір стратегії можливий лише із трьох типів: планова модель, модель підприємницького типу та модель навчання на досвіді.
10.1. Організаційний фактор у міжнародному менеджменті
10.2. Форми організаційних структур управління міжнародним бізнесом
Регіональна структура управління ТНК
10.3. Сучасні інтегровані структури у міжнародному бізнесі
10.3.1. Основні форми корпоративної інтеграції у міжнародному бізнесі
10.3.2. Цілі міжнародної інтеграції
Доступ до нових ринків
Доступ до нових джерел ресурсів
Досягнення конкурентних переваг