Основи дидактики - Чайка В.М. - 4.1. Сутність і основні компоненти змісту освіти

Система наукових знань, умінь і навичок становить зміст освіти" що забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів і містить взаємопов'язані компоненти: досвід пізнавальної діяльності, досвід здійснення відомих способів діяльності, досвід творчої пошукової діяльності, досвід ціннісного ставлення до об'єктів і засобів діяльності. У дидактиці виокремлюють різні теорії формування змісту освіти: матеріальної освіти, формальної освіти, дидактичного утилітаризму, структуралізму, єдності матеріальної і формальної освіти, культурологічної спрямованості освіти, змістового узагальнення, поетапного формування розумових дій. Зміст загальної середньої освіти повинен відповідати певним вимогам і містити два компоненти: державний і шкільний. Зміст освіти відображено в навчальних планах, програмах, підручниках, дидактичних матеріалах для самостійної роботи. Важливим елементом загальної, політехнічної і професійної освіти є знання, практичні уміння і навички.

4.1. Сутність і основні компоненти змісту освіти

Спрямованість навчального процесу, його характерні пріоритети, цілі і наповнення визначає зміст освіти, який залежить від рівня розвитку країни, науки та економіки, національних особливостей системи освіти, суспільних потреб.

Зміст освіти - система наукових знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їхнього світогляду, моралі, поведінки, підготовку до праці та життя.

Методологічною основою теорії змісту освіти є діалектика, теорія пізнання (гносеологія), теорія всебічного розвитку особистості, принцип єдності теорії і практики.

У дидактиці існували різні підходи до формування змісту освіти, що втілились у теоріях матеріальної освіти, формальної освіти, дидактичного утилітаризму, структуралізму та проблемно-комплексній теорії.

1. Теорія матеріальної освіти (Я.-А. Коменський, Г. Спенсер та ін.). Основна її мета полягає в тому, щоб передати учням якомога більший обсяг знань із різних галузей науки, забезпечити енциклопедичність знань учнів.

2. Теорія формальної освіти (Дж. Локк, Й.-Г. Песталоцці, Й.-Ф. Гербарт). Трактує навчання як засіб розвитку здібностей і пізнавальних інтересів учнів, їхньої уваги, пам'яті. Недоліком дидактичного формалізму є недооцінка значення гуманітарних наук для формування всебічно розвиненої особистості.

3. Теорія дидактичного утилітаризму (Дж. Дьюї). Вона ґрунтується на пріоритеті індивідуальної і суспільної діяльності учня і має на меті забезпечення концентрації уваги на заняттях конструктивного характеру. У побудові навчальних програм відповідно до утилітарної концепції керуються принципами формування практичних умінь, проблемного підходу до формування змісту освіти, який передбачає його подання у вигляді міждисциплінарних систем знань; активізації самостійної діяльності учнів; залучення школярів до життя їхнього соціального оточення.

4. Теорія структуралізму (К. Сосніцький). Основна її мета полягає в ретельному аналізі знань, що становлять зміст навчального предмета, а також зв'язків, що існують між ними. Передбачає відмову від принципів систематичності та послідовності в старших класах.

5. Проблемно-комплексна теорія (Б. Суходольський). Передбачає вивчення шкільних предметів комплексно на основі виокремлення важливих пізнавальних проблем, що потребують використання знань з різних галузей. Ця теорія в багатьох аспектах подібна до відомого в історії педагогіки "методу проектів".

Існують й інші теорії формування змісту освіти:

- теорія єдності матеріальної і формальної освіти (К. Ушинський, В. Блонський), що обґрунтовує гармонійне їх співвідношення. Якщо знання фактів впливає на формування мислення, то його розвиток зумовлює можливість оволодіння учнем змістом навчального матеріалу;

- теорія культурологічної спрямованості освіти (М. Скаткін, В. Краєвський, І. Лернер), що передбачає включення в систему знань досвіду творчої діяльності та досвіду емоційно-ціннісного ставлення до світу, до власної діяльності;

- теорія екземпляризму (Г. Шейєрл), основна мета якої полягає в тому, щоб ознайомити учнів із репрезентативними частинами навчального матеріалу, привчити їх пізнавати ціле шляхом аналізу будь-якого типового для цієї цілісності факту чи явища;

- теорія змістового узагальнення Давидова - Ель-коніна, яка передбачає провідну роль теоретичних знань, дедуктивний шлях побудови та організування навчальної діяльності учня;

- теорія поетапного формування розумових дій (П. Гальперін, Н. Тализіна), згідно з якою розумовий розвиток, засвоєння знань, умінь і навичок здійснюються завдяки інтеріоризації, тобто поетапному переходу зовнішньої діяльності у внутрішній розумовий план.

На сучасному етапі основою для формування змісту освіти є програма "Освіта (Україна XXI ст.)". У ній сформульовано основні цілі, завдання і принципи розвитку змісту освіти.

Основні цілі та завдання програми "Освіта (Україна XXI ст.)>:

- відродження і розбудова національної системи освіти;

формування творчої особистості;

- демонополізація системи освіти;

- лібералізація традиційних освітніх структур;

- широке використання досягнень вітчизняної та світової педагогіки;

- створення в суспільстві атмосфери сприяння розвиткові освіти;

- подолання національного нігілізму, заідеологізованості;

- підготовка нової генерації педагогічних кадрів;

- формування нових економічних основ системи освіти.

Основні принципи програми "Освіта (Україна XXI ст>:

- пріоритетність освіти;

- демократизація;

- гуманізація;

- гуманітаризація;

- національна спрямованість;

- відкритість системи освіти;

- неперервність;

- єдність навчання і виховання;

- багатоукладність і варіативність освіти.

До основних компонентів змісту освіти (за І. Лернером) належать: досвід пізнавальної діяльності, досвід здійснення відомих способів діяльності, досвід творчої, пошукової діяльності, досвід ціннісного ставлення до об'єктів і засобів діяльності.

1. Досвід пізнавальної діяльності особистості. Він охоплює систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.

Знання як основний елемент змісту освіти відображають узагальнений досвід пізнання дійсності, накопичений людством у процесі соціально-історичної практики. Зміст загальної середньої освіти охоплює різні види знань: основні поняття і терміни, факти повсякденної дійсності й науки, які дають змогу зрозуміти закони науки, формувати переконання; теорії, які містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, зв'язки між законами, прогноз у конкретній предметній галузі; знання про способи діяльності, методи пізнання й історію науки; оцінювальні знання про норми ставлень до різних явищ життя. Усі види знань взаємопов'язані і потребують комплексного засвоєння.

2. Досвід здійснення відомих способів діяльності (практичний досвід). Зміст цього досвіду становить система загальних інтелектуальних і практичних умінь та навичок, яка є основою конкретних видів діяльності: пізнавальної, трудової, художньої, громадської, ціннісно-орієнтаційної, комунікативної - участь у яких забезпечує здатність учнів оволодівати культурою народу. Під час добору змісту враховують також інші види й галузі діяльності (соціально-політичну, художньо-естетичну, сімейно-побутову тощо).

3. Досвід творчої, пошукової діяльності. Він покликаний забезпечити готовність до пошуку шляхів розв'язання актуальних проблем, вимагає самостійного застосування раніше засвоєних знань і вмінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих.

Важливими характеристиками творчої діяльності є:

- самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;

- бачення нової проблеми в знайомій ситуації;

- бачення структури об'єкта і його нової функції;

- самостійне комбінування відомих способів діяльності в новий;

- знаходження різних способів розв'язання проблеми та альтернативних доказів;

- побудова принципово нового способу розв'язання проблеми, який є комбінацією відомих.

4. Досвід ціннісних ставлень особистості до світу, діяльності. Це специфічний досвід, адже сфера почуттів людини не збігається зі змістом знань про навколишню дійсність, навичками й уміннями. Система мотиваційно-ціннісних та емоційно-вольових ставлень разом із знаннями та вміннями є умовою формування системи цінностей, ідеалів, світогляду особистості.

Усі компоненти змісту загальної освіти взаємопов'язані та взаємозумовлені. Уміння без знань неможливі; творча діяльність здійснюється на основі сформованих знань і вмінь; знання про діяльність, забарвлену емоціями, передбачають поведінкові навички й уміння.

До недавнього часу в шкільному навчанні переважав традиційний, суто просвітницький підхід, в основі якого - оволодіння учнями якомога більшим обсягом знань, формування способів діяльності через засвоєння еталонних зразків. Тому більшу частину змісту освіти становили пізнавальний та практичний компоненти. На сучасному етапі, коли змінюються акценти в цілях навчання, збільшується питома вага тих компонентів змісту, що забезпечують формування творчих рис особистості, досвіду емоційно-ціннісного ставлення до дійсності. Реалізація їх має стати об'єктом проблемного навчання, постійних пошуків нових методів і форм навчання, цілеспрямованої самостійної діяльності учнів. Це необхідно враховувати під час створення державних загальноосвітніх стандартів для кожної галузі, в яких потрібно передбачити конкретний зміст і обсяг творчої діяльності учнів. Такий зміст має бути закладений у навчальних програмах, підручниках, реалізуватися у "живому" процесі навчання.

Важливою умовою вдосконалення змісту шкільної освіти є подолання суперечності між суспільними вимогами до загальноосвітньої підготовки учнів і потребами та інтересами особистості. У ньому необхідно забезпечувати збалансованість особистісних і загальнодержавних інтересів. Це зумовлює два основні напрями формування змісту освіти: державний (постановка обов'язкових для всіх вимог до загальноосвітньої підготовки) та особистісний (забезпечення індивідуальної зорієнтованості змісту освіти), який уможливлює вибір кожним учнем предметів і курсів, які поглиблюють і доповнюють визначений державою навчальний зміст.

Одна з необхідних умов удосконалення змісту шкільної освіти полягає в забезпеченні його посильності для учнів. Сучасний зміст загальної середньої освіти характеризується недостатнім ступенем обґрунтованості, великим обсягом і складністю. Це спричинює зниження інтересу учнів до навчання, їх психофізіологічне перевантаження. У зв'язку з цим необхідно створити державні загальноосвітні стандарти, які враховуватимуть реальні навчальні можливості учнів різних вікових періодів, запобігатимуть упровадженню дріб'язкового фактологічного матеріалу, а також інформації, яка не несе суттєвого загальноосвітнього навантаження.

Важливо також окреслити загальні контури змісту середньої освіти на рівні обґрунтування, переліку і загальних характеристик освітніх галузей, які потрібно вивчати в школі, без поділу їх на конкретні навчальні предмети. Такий узагальнений підхід дасть змогу представити навчальний зміст як єдине ціле, розробити засади його формування, оцінити за критеріями необхідності та достатності. Неодмінною складовою гуманізації змісту освіти є забезпечення особистісної значущості засвоєних знань для кожного школяра.

Отже, формування змісту загальної середньої освіти має відповідати таким вимогам (принципам):

1. Відповідність соціальному замовленню суспільства (всебічний розвиток особистості, її нахилів, здібностей і талантів).

2. Забезпечення високого наукового і практичного значення навчального матеріалу, що становить основу змісту освіти.

3. Гуманістична спрямованість змісту загальної середньої освіти (задоволення потреб та можливостей особистості, її вільний розвиток).

4. Урахування реальних можливостей процесу навчання (закономірностей, принципів, методів, організаційних форм, рівня загального розвитку учнів, матеріально-технічної бази).

5. Полікультурність змісту освіти (оптимальне поєднання гуманітарної, природничої та естетичної освіти, зв'язок із національною культурою і традиціями).

6. Інтегративність змісту (орієнтація на інтегровані курси, структурування знань як засобу цілісного розуміння та пізнання навколишнього світу).

7. Єдність змістової і процесуальної сторін навчання (поєднання пізнавальної і практичної творчої діяльності в процесі вивчення навчальних дисциплін).

8. Послідовність змісту (планування і логіка його розгортання).

9. Доступність змісту (оптимальна кількість наукових понять і термінів, які необхідно засвоїти).

У дидактичній теорії розроблена система критеріїв добору основ наук:

1. Цілісне відображення у змісті освіти завдань формування основних сторін особистості. Цей критерій вимагає, щоб у навчальній програмі були представлені всі основні теорії, закони, поняття та види діяльності.

2. Висока наукова і практична значущість змісту, включеного в основи наук. У програмі необхідно залишати найбільш універсальні та інформативні елементи змісту, які важливі для розкриття сутності теорій, законів і основних понять.

3. Відповідність складності змісту реальним навчальним можливостям учнів певного віку. Для встановлення такої відповідності використовують діагностичні контрольні роботи, аналіз результатів вступних іспитів, лабораторний експеримент.

4. Відповідність обсягу змісту навчального матеріалу часу, який необхідно затратити для його вивчення. Внаслідок застосування цього критерію із навчальної програми вилучають деякі менш важливі питання і факти.

5. Урахування міжнародного досвіду побудови змісту середньої освіти.

6. Відповідність змісту навчально-методичній і матеріальній базі сучасної школи.

7. Гуманізація змісту освіти. Цей критерій передбачає забезпечення особистісної значущості засвоєних знань для кожного учня, реалізацію принципу природо-відповідності у навчанні.

Залежно від цілей і завдань освіти, основних принципів формування зміст загальної середньої освіти поділяють на державний і шкільний компоненти.

Державний компонент визначає обов'язкові для вивчення навчальні предмети в усіх загальноосвітніх навчальних закладах. Це має забезпечити досягнення кожним випускником середньої школи мінімального обов'язкового освітнього рівня незалежно від типу навчального закладу чи його регіональної належності. Він містить такі предмети і курси (освітні галузі):

- "суспільствознавство" (історія України; всесвітня історія; українознавство; основи суспільствознавства, права, економіки; людина і світ);

- "мова і література" (українська мова; українська література, мова і література національних меншин; іноземна мова; зарубіжна література);

- "культурознавство" (музика; образотворче мистецтво; основи етики й естетики);

- "природознавство" (природознавство; фізика і астрономія; хімія; біологія і екологія; географія);

- "математика" (математика, алгебра, геометрія);

- "фізична культура і здоров'я" (фізична підготовка; допризовна підготовка юнаків; безпека життя і діяльності людини; валеологія);

- "технологія" (трудове навчання; виробничі технології; основи виробництва; інформатика).

Ці обов'язкові предмети становлять основу загальної середньої освіти, є ЇЇ державним стандартом. На їх вивчення припадає 80% навчального часу, з якого 35% відведено на суспільно-гуманітарні навчальні дисципліни, 25% - природничо-математичні, 15% - оздоровчо-трудові, 5% - естетичні.

Шкільний компонент розширює і поглиблює зміст загальноосвітньої підготовки школярів, забезпечує їхній індивідуальний розвиток, формування пізнавальних інтересів і нахилів. Він передбачає години для вивчення предметів і курсів, які учні можуть обрати за бажанням; реалізується здебільшого через проведення факультативних занять, організування гурткової роботи тощо. Шкільний компонент відображає також етносоціальну своєрідність регіону, його історію та культуру, національні традиції.

До змісту освіти належать і компоненти змісту кожного навчального предмета:

а) емпіричний - відображає зовнішні зв'язки та відношення предметів і явищ;

б) практичний - передбачає підтвердження теоретичних знань практикою;

в) теоретичний - передбачає відображення об'єктів у системі понять і категорій.

Серед основних компонентів змісту навчального матеріалу з кожного предмета виокремлюють:

а) фактичний матеріал, що відображає ознаки і властивості предметів і явищ;

б) узагальнені результати суспільно-історичного пізнання світу - поняття, закони, принципи, провідні наукові теорії, етичні й естетичні ідеали, правові норми;

в) методи дослідження і наукового мислення. Отже, проблема формування змісту освіти перебуває

в площині структуризації навчання на основі предметного викладання для цілісного ознайомлення з навколишнім світом, формування узагальнених уявлень про розвиток природи, суспільства і людини, єдиної наукової картини світу. Важливими залишаються також питання добору змісту освіти із загальної системи наукових знань, співвідношення гуманітарної і природничо-наукової освіти, їх синтезу. Гуманітаризація освіти не тільки підвищує питому вагу гуманітарних дисциплін, а й забезпечує більш послідовну реалізацію особистісно-індивідуальних технологій, формування гуманітарного мислення, персоніфікує цінності. В умовах реформування освіти, долучення її до європейських цінностей актуальною є проблема розроблення державних освітніх стандартів та освітньо-кваліфікаційних характеристик для всіх рівнів підготовки фахівців.