Основи дидактики - Чайка В.М. - 6.3. Інші форми організації навчання

Спеціальними, або додатковими, формами організації навчання, що доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів, є: практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня навчальна робота учнів.

Семінарські заняття використовують у старших класах після вивчення основних розділів програми з метою розвитку інтересу до навчального предмета, підвищення ефективності колективної роботи з осмислення й систематизації знань, формування в учнів уміння самостійно здобувати знання.

Семінарське (лат. seminarius- розсадник) заняття - форма організації навчання, яка передбачає самостійне опрацювання учнями за завданням учителя окремих питань теми з оформленням результатів роботи у вигляді доповіді, реферату.

Основним видом роботи під час проведення семінару є заслуховування та обговорення доповідей учнів. Технологія підготовки і проведення семінарського заняття передбачає певну послідовність дій учителя і школярів, які здійснюють у два етапи:

І. Підготовчий етап:

1. Вибір теми семінару, формулювання його мети, завдань, основних і додаткових питань.

2. Розподіл пізнавальних завдань між учнями з огляду на їхні індивідуальні особливості.

3. Добір основних інформаційних матеріалів.

4. Проведення групових та індивідуальних консультацій, перевірка конспектів.

П. Основний етап:

1. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.

2. Мотивація навчальної діяльності.

3. Ознайомлення з доповідями, що підготували учні.

4. Обговорення доповідей, рецензування відповідей.

5. Підбиття підсумків.

Залежно від складності і обсягу вимог шкільні семінари умовно поділяють на три групи: підготовчі заняття; власне семінарські; міжпредметні семінари.

На підготовчих семінарах учнів ознайомлюють з новими формами роботи, розвивають уміння самостійно вивчати програмовий матеріал, складати план і тези виступу, брати участь в обговоренні питань семінару, вести дискусію. За цільовою спрямованістю підготовчі семінари поділяють на семінари повторення і систематизації знань, умінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; змішані семінари, які передбачають досягнення не однієї, а декількох дидактичних цілей.

Власне семінарські заняття за дидактичною метою поділяють на семінари вивчення нового матеріалу; семінари узагальнювального повторення (залік); змішані, або комбіновані, семінари. За способом проведення (методом) семінарські заняття бувають таких видів: розгорнута бесіда, диспут, коментоване читання, розв'язування задач, обговорення доповідей, повідомлень, результатів творчих робіт. Під час цих семінарів учитель організовує тематичне чи проблемне обговорення зазвичай самостійно вивченої теми, коли учні викладають свою позицію, ставлять питання, дискутують, відповідають на питання. Важливою особливістю є відсутність опитування як окремої частини заняття, а контроль під час таких семінарів поєднується з навчанням, пронизує всі його компоненти.

Міжпредметні семінари передбачають обговорення і повідомлення доповідей, підготовлених на основі матеріалів різних предметів, які комплексно висвітлюють обрану тему. Різновидом міжпредметного семінару є семінар-конференція, який проводять з метою підбиття підсумків довготривалої дослідної роботи або виробничої практики. Такі конференції можуть бути присвячені актуальним проблемам художньої літератури та історії, біології і хімії, математики і фізики.

Практикум - форма організації процесу навчання, яка забезпечує самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт і застосування засвоєних раніше знань, умінь і навичок.

їх організовують після вивчення великих розділів навчального курсу або наприкінці навчального року.

Технологія проведення практикуму передбачає поділ учнів на малі групи, кожна з яких виконує певний вид лабораторної чи практичної роботи (диференційоване навчання). Складні роботи доручають учням з високим рівнем підготовки. Важливою умовою проведення практикуму є глибокі знання, міцні навички й уміння учнів. Тому йому передують уроки повторення, узагальнення і систематизації навчального матеріалу.

Засобом управління навчальною діяльністю під час практикуму є інструкція, яка регламентує і визначає дії учнів. Водночас лабораторні і практичні роботи мають бути дослідницькими, спрямованими на формування в учнів критичного мислення, уміння здійснювати перевірку наукової достовірності певних закономірностей і положень.

Структура практикумів передбачає таку послідовність етапів:

1. Повідомлення теми, мети і завдань практикуму.

2. Мотивація навчальної діяльності учнів.

3. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок.

4. Ознайомлення учнів з інструкцією.

5. Добір необхідного обладнання і матеріалів.

6. Виконання роботи учнями під керівництвом учителя.

7. Складання звіту.

8. Обговорення і теоретична інтерпретація отриманих результатів роботи.

Практикуми найчастіше використовують під час вивчення дисциплін природничого циклу, а також у процесі трудової і професійної підготовки. їх проводять у лабораторіях, навчальних кабінетах, навчально-дослідних ділянках, навчально-виробничих кабінетах. Це можуть бути роботи щодо збору схем, виміру на місцевості, проведення дослідів і спостережень, вивчення роботи певних механізмів та ін.

Факультатив - форма організації навчання, основними завданнями якої є поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів, розвиток їхніх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підготовка до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в певній галузі виробництва, культури і мистецтва.

Ця форма створює широкі можливості для стимулювання розумової діяльності учнів і є з'єднувальною ланкою між уроками і позакласними заняттями.

Факультативи забезпечують ефективне групове диференційоване навчання, бо, на відміну від інших форм навчання, для них характерні спільність пізнавальних інтересів учнів, їхнє позитивне ставлення до вивчення обраної галузі, пізнавальна активність.

За освітніми завданнями (за змістом освіти) розрізняють факультативи: поглибленого вивчення навчальних предметів; вивчення додаткових дисциплін (логіка, друга іноземна мова); вивчення додаткової дисципліни з опануванням спеціальністю (стенографія, машинопис); міжпредметні факультативи (курс "Єдність матеріального світу" - суспільствознавство + фізика + біологія).

Кожний з цих видів факультативів за дидактичною метою може бути теоретичним, практичним або комбінованим.

Теоретичні факультативи використовують для поглибленого вивчення окремих тем, розділів, розкриття складних теоретичних проблем. їх проводять у формі лекцій, семінарських занять, науково-теоретичних конференцій. Вони мають таку структуру:

1. Обґрунтування актуальності теми, її теоретичного і практичного значення, створення проблемної ситуації.

2. Розкриття проблеми (пояснення вчителя, виступи з рефератами учнів, розв'язання проблемних завдань, проведення досліджень, демонстрація фільмів тощо).

3. Обговорення результатів пошуку (аналіз учнями обґрунтованих положень, корекція помилкових уявлень).

4. Систематизація знань, їх аналіз.

Практичні факультативи забезпечують формування навичок і вмінь дослідницького характеру в процесі розв'язання технічних завдань. Вони мають таку структуру:

1. Постановка завдань, обґрунтування їх актуальності і практичної значущості (у разі потреби проводять інструктаж).

2. Розв'язання завдань і конкретизація результатів роботи.

3. Обговорення результатів, підбиття підсумків роботи.

Комбіновані факультативи проводяться у формі науково-практичних конференцій, комбінованих чи лекційно-практичних уроків. їх структура залежить від дидактичних завдань і передбачає різні комбінації компонентів.

Заняття в гуртках і клубах за інтересами, так як і факультативні заняття, передбачають реалізацію певної програми діяльності. Однак ця програма не має жорсткої регламентації і припускає внесення суттєвих змін відповідно до навчальних інтересів учнів, різних обставин діяльності, навчально-матеріальних можливостей школи та інших чинників. Гурткова і клубна робота будується на принципах добровільності, розвитку пізнавальної активності та самодіяльності учнів, врахування їхніх вікових та індивідуальних особливостей з використанням ігрових методик.

Навчальна екскурсія - форма навчального заняття, яке проводять в умовах виробництва, природи, музею з метою спостереження і вивчення учнями різних об'єктів, явищ дійсності, їх взаємозв'язків і взаємозалежностей.

Характерною ознакою екскурсії є те, що вивчення об'єктів пов'язане з рухом учнів, м'язовими зусиллями і здійснюється через "живе" спостереження і вивчення в реальних умовах.

Основні завдання екскурсії полягають у збагаченні знань учнів; встановленні зв'язків теорії з практикою, життям; вихованні шанобливого ставлення до праці, природи; розвитку творчих здібностей, спостережливості, пам'яті, мислення учнів, їх самостійності; формуванні естетичних почуттів; активізації пізнавальної і практичної діяльності. Навчальна екскурсія, як правило, триває 45-90 хв.

Щоб успішно провести екскурсію, учитель повинен всебічно підготуватися, попередньо ознайомитися з об'єктами вивчення, маршрутом пересування, розробити детальний план, організувати учнів. Важливими чинниками ефективності екскурсії є ерудиція вчителя, здатність до імпровізації, комунікативна культура та ін.

За відповідністю навчальним програмам екскурсії поділяють на програмові (рекомендовані навчальними програмами) і позапрограмні (виходять за межі програми).

Залежно від навчального предмета виокремлюють екскурсії фізичні, географічні, зоологічні, ботанічні та ін.

За змістом навчальні екскурсії бувають тематичні та комплексні (оглядові). Тематичні екскурси проводять у зв'язку з вивченням однієї чи декількох взаємопов'язаних тем одного предмета. Комплексні екскурси охоплюють взаємопов'язані теми двох чи декількох навчальних предметів.

З огляду на час проведення відносно вивчення теми екскурсії поділяють на вступні, поточні, підсумкові. Вступні екскурси передують вивченню нового матеріалу (учні засвоюють опорні поняття, отримують наочні уявлення і практичний досвід, знайомляться з фактами). Поточні екскурсії проводять паралельно з вивченням теоретичного матеріалу для забезпечення глибшого його розуміння, доповнення новими уявленнями. Підсумкові екскурси здійснюють наприкінці навчального року або після вивчення розділу програми, щоб узагальнити і систематизувати теоретичні знання, поглибити і закріпити навички та вміння. Важливе їх завдання - сприяти виявленню зв'язку вивченого на уроках матеріалу з реальними процесами або явищами.

Екскурсії мають таку структуру: повідомлення теми, мети, завдань екскурсії; мотивація навчальної діяльності; актуалізація чуттєвого досвіду та опорних знань; сприйняття форм і зовнішніх особливостей об'єктів; узагальнення і систематизація знань; підбиття підсумків екскурсії і повідомлення індивідуальних завдань; оформлення результатів роботи.

Існують певні дидактичні вимоги до екскурсії: наявність у школі системи екскурсійної роботи; ретельна підготовка вчителя; чітке визначення освітніх і виховних' завдань; вибір оптимального змісту та екскурсійних об'єктів; дотримання логіки пізнавального процесу; систематичне створення проблемних ситуацій; оптимальний вибір адекватних методів і прийомів; раціональне поєднання слова і наочності.

Основними методами навчання під час екскурсії є розповідь, пояснення, бесіда, спостереження, дискусія, створення схем, замальовок та ін.

З метою допомогти учням подолати прогалини в знаннях і попередити відставання в учінні проводять індивідуальні та групові консультації.

Консультація (лат. сопsultatio - звернення за порадою) - форма організації навчання, що полягає в наданні вчителем порад учням з метою скоригувати, систематизувати їхні знання, зорієнтувати у вимогах і структурі навчальної програми.

Ця форма використовується також для задоволення потреб окремих учнів у поглибленому вивченні різних предметів, техніки, мистецтва. Консультації проводять у позаурочний час. Вони можуть мати характер співбесіди, самостійного виконання учнями завдань під керівництвом учителя, проте найчастіше будуються за принципом запитань і відповідей. Розрізняють поточні, тематичні (присвячені ключовим положенням конкретної теми) та узагальнювальні (під час підготовки до екзаменів чи заліків) консультації. За кількістю учасників консультації є групові та індивідуальні. У школі часто практикується виокремлення спеціального дня і часу консультації.

Урочну роботу учнів доповнює домашня навчальна робота.

Домашня робота - самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків.

Вона відрізняється більшою самостійністю та відсутністю безпосереднього керівництва з боку вчителя. Основна мета домашньої роботи - поглибити знання, здобуті на уроці, удосконалити вміння, забезпечити розвиток самостійності мислення учня.

Ефективність домашньої навчальної роботи залежить від таких умов:

1) сформованості в учнів пізнавального інтересу до змісту і завдань, розуміння ними мети цієї роботи (творчий характер, зв'язок з життям, практикою);

2) педагогічного керування і контролю з боку вчителя, батьків, що виховуватиме відповідальне ставлення до виконання домашнього завдання;

3) дотримання дидактичного принципу доступності навчання;

4) сформованості в учнів навичок самостійної роботи і самоконтролю;

5) дотримання нормативів максимальних навантажень учнів, їх діагностика і планування.

Підготовка учнів до виконання домашнього завдання здійснюється на уроці, коли в них формуються навички самостійної роботи, коли вчитель пояснює зміст і методику виконання. Домашнє завдання необхідно записати на дошці і в щоденниках до завершення уроку.

Основні правила виконання домашньої роботи такі: працювати за планом; насамперед виконувати складніші завдання (теоретичні чи письмові); систематично здійснювати самоконтроль; дотримуватися режиму роботи (перерви через кожні ЗО-40 хв. або після виконання завдання з певного предмета).

Перевірка й оцінювання результатів домашньої роботи здійснюється на уроці в процесі опитування, виконання самостійної роботи, шляхом швидкого перегляду письмових робіт, повторення вивченого, розв'язання задач і вправ, виконання лабораторних робіт.

Загальні і специфічні форми організації навчання постійно розвиваються, відображаючи основні тенденції розвитку педагогічного процесу в напрямі його цілісності. Це виявляється насамперед в оптимальній реалізації триєдиної функції навчання, спрямованості його на пізнавальну активність і творчий розвиток учнів. Важливою тенденцією розвитку організаційних форм навчання є наповнення їх життєво важливим змістом, організування пізнавальної діяльності на рівні соціальних і моральних відносин, використання діалогічних форм навчання, елементів проблемності, поєднання фронтальних, групових та індивідуальних форм навчання, збільшення компонента самостійної роботи учнів.

7. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів
7.1. Сутність, функції і принципи контролю у навчальному процесі
7.2. Види контролю знань
7.3. Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів
8. Технології навчання
8.1. Теоретичні основи технології навчання
8.2. Таксономія цілей навчання
8.3. Основні технології навчання
8.4. Кредитно-трансферна система організації навчання
Теоретичні основи КТСОНП
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru