Педагогіка - Максимюк С.П. - 6. Гуманістична стратегія теорії і практики навчального процесу

Навчальний процес у національній школі будується відповідно до стратегії освіти України і передбачає радикальну зміну тактики в підходах до змісту, форм і методів пізнавальної діяльності. Організація навчання здійснюється на основі нових прогресивних концепцій, вироблених світовою і вітчизняною педагогікою, застосування сучасних технологій і науково-методичних досягнень, перетворення освіти і навчання на важливий інструмент національного розвитку та гармонізації національних відносин, підпорядкування організації, змісту, форм і методів навчальної роботи завданням формування цілісної та всебічно розвиненої особистості.

Державний закон "Про освіту" набув чинності. Учням створюють можливості вільного вибору форм освіти і навчання, які відповідають освітнім запитам та інтересам особистості, застосовують варіантний компонент змісту освіти, диференціацію й індивідуалізацію навчального процесу. Увесь навчальний процес пронизується духом гуманізму і перебудовується так, щоб у центрі турбот педагогічних колективів була дитина. Учитель забезпечує управління навчальним процесом разом з учнями — спільне прогнозування мети, планування роботи, аналіз і самоаналіз, контроль і самоконтроль у процесі пізнавальної діяльності.

У навчанні кожен учень посувається вперед своїм індивідуальним кроком, мірою своїх реальних можливостей і здібностей. Тому навчальний процес у більшості шкіл набрав яскраво вираженого диференційованого характеру. Учитель уважно вивчає типологію учнів, їхню здатність навчатися і працювати (рівень самостійності, активності, уваги, мислення, фантазії), рівень організованості, зібраності, зосередженості.

Кожен учень, працюючи за програмою, що відповідає його розвитку та інтересам, має опрацювати і засвоїти певний рівень і обсяг знань, умінь і навичок відповідно до його особистих потреб.

У розрізі свого навчального предмета вчитель створює систему індивідуальних завдань для кожного учня і групи учнів на відповідний період (найближчий і далекий), якість ви конання і засвоєння яких надає йому змогу зробити підсумковий аналіз рівня знань (мінімальний, середній, достатній, високий) і рівня здібностей (із застосуванням тестів, діагностик, інших методик).

У процесі цієї роботи він створює для учнів ситуації успіху, ситуації морально-емоційних переживань. Зокрема для тих учнів, які відчувають серйозні труднощі в навчанні і втрачають віру у свої сили, складаються спеціальні індивідуальні завдання з поступовим ускладненням їхнього змісту, виконання яких забезпечує успіх і посування вперед, змінюючи водночас ставлення їх до навчання. Позитивно зарекомендували себе підсумкові уроки додаткового роз'яснення вчителем незрозумілого матеріалу й окремих питань щодо змісту.

Значна увага звертається і на роботу з найбільш здібними та обдарованими учнями, з якими організовують поглиблене вивчення відповідних предметів за спеціальними, більш ускладненими, програмами. В окремих школах комплектуються класи з таким диференційованим навчанням, де існують відповідні паралелі, за якими окремо (нарізно) навчаються учні з високим, середнім і низький рівнем розумового розвитку (Чернігівська середня школа № 19). Природно, що у таких класах існує специфіка в організації навчального процесу, є свої труднощі та проблеми.

Отже, структура та технологія навчального процесу орієнтується не на якогось абстрактного "середнього" учня, як це було за застійних часів, а на індивідуальні особистісні якості і можливості, на "зону найближчого розвитку" (Л. С. Виготський, Г. С. Костюк) учня.

У навчальному процесі на одне з перших місць ставиться дитячий інтерес, пізнавальна допитливість, задоволення навчально-пізнавальних потреб учня. Учитель постійно вивчає, простежує динаміку розвитку інтересу до знань, навчального предмета (нульовий, низький, середній, достатній і високий) і в результаті цього визначає особливості мислення, сприймання матеріалу, рівень пам'яті, суджень, ставлення до навчання взагалі. У процесі роботи він прагне наскрізь побачити душу учня, його рівень розвитку та працездатності.

Велике значення має постановка процесу навчання в школі. Він повинен мати гуманістичну й творчу спрямованість, а навчання повинне бути радістю пізнання. Саме шляхом показу прекрасного в концепціях., теоріях, формулах, законах відбувається виховання в учнів поваги до могутності знань, відповідального ставлення до навчання. На цій основі формується в них прагнення засвоїти та зберегти у своїй пам'яті все те істотно важливе, що потрібне для подальшого життя і праці.

Навчання учнів умінню вчитися — важлива передумова гуманізації навчального процесу.

За даними Міністерства освіти у загальноосвітніх школах налічується не більш як 12—15% від чисельності учнів, які вміють учитися. Певна частина дітей тримається "на плаву" шкільного навчання завдяки своїм природним задаткам і сприятливому домашньому та шкільному середовищу. Решта безнадійно потопає у премудростях основ наук. Починаючи з 70-х років, став помітно виявлятися так званий внутрішній, а нерідко і зовнішній відсів зі школи відповідної частини учнів. Цей процес супроводжується хронічними пропусками занять або повною відмовою від них, слабким рівнем знань або неуспішністю.

У цьому, очевидно, слід вбачати індивідуальний протест — результат невдалого особистісного самоствердження, яке є невіддільним атрибутом людського "я". За цих же випадків, коли потреба в самоствердженні не реалізується, з'являються в дітей негативні афективні переживання і відповідні форми поведінки: упертість, замкнутість, емоційна нестійкість тощо, про що свідчать дослідження українських психологів, педагогів (О.. Киричук, М. Фіцула та ін.).

Невміння навчатися, що призводить до невдач у навчанні, відсутність радості пізнання, а отже, і приємних життєвих перспектив, зумовлюють серед певної частини учнів потребу в переоцінюванні своєї життєдіяльності, яка іноді призводить до небажаних наслідків (поширення алкоголізму, наркоманії, правопорушень, дармоїдства та інших соціально небезпечних явищ).

Людина — активно діяльна сутність, і якщо їй не вдається що-небудь одне, вона обов'язково шукатиме задоволення свого інтересу в іншому, де можна їй самовиразитися, самоствердитися.

Навчання — це усвідомлена і правильно спрямована навчально-пізнавальна діяльність самого учня, який має конкретну мету і відповідний арсенал способів і прийомів її досягнення. Усвідомити теоретичні основи цього процесу — означає упритул підійти до розуміння його змісту і суті. Чимало учнів зводить мету свого навчання до освіти, виховання, формування навичок і вмінь, Але це лише засоби. Кінцева мета навчання — усебічний Гармонійний розвиток людини — уявляється деякими учнями як щось таке, що само собою зрозуміле і тому належить до пасивного арсеналу діяльності. Звідси навчання нерідко зводиться до того, щоб прослухати урок, виконати домашнє завдання і прозвітувати про це перед учителем і батьками. Насправді ж сутність навчання полягає у свідомій і науково обґрунтованій самоорганізації особистості, спрямованій на розвиток і вдосконалення її розумових сил, озброєння способами і прийомами самоосвіти і самовиховання. Благотворне навчання неможливе без знання його "технології". Як може здійснюватися цей процес, які його найважливіші засоби, як відбувається процес засвоєння знань і вироблення вмінь — ось основні компоненти, які повинні знати учні. Навчити сумлінно вчитися — означає озброїти школярів не просто методикою розумової праці, а збудити їх інтелектуальні, вольові, емоційні сили, спрямувавши їх на всебічне самовдосконалення в ім'я загального блага.

Школа майбутнього є школою індивідуального і групового навчання за індивідуальною методикою, яка відповідає здібностям і можливостям кожної дитини. Таким чином організовано навчання у школах найбільш цивілізованих країн світу. У цьому, очевидно, і полягає головне питання реформи шкільного процесу навчання. Потрібно зацікавлено, змістовно й аргументовано, спираючись на фактичний рівень знань і досвід життя учня, показати його самого собі, закономірність розвитку його реальних сил, переконати, що всі достоїнства (як і недоліки) залежать від нього самого, від рівня його самосвідомості та вміння будувати своє життя. Для цього потрібна організація предметно-практичної та конкретної особистісно-рольової діяльності учня в колективі, у ході якої саме життя спонукало б його розуміти свої обов'язки, права і самого себе як творця власної особистості. Тут важливо викликати в учня захопленість самоорганізацією процесу навчання, щоб він на своєму власному досвіді переконався у можливості самовдосконалення своїх здібностей.

Важливо будувати навчання в такий спосіб, щоб творча праця була інтелектуально й емоційно напруженою, але посильною, адже інакше вона не зможе викликати потрібних для творчості проявів інтелектуальної та вольової енергії, здатної перебороти неминучі в цій справі труднощі особистісного й організаційного характеру.