Цивільна оборона та цивільний захист - Стеблюк М.І. - 2.7.3. Осередок комбінованого ураження

Епіфітотія — масове, поширюване у часі та просторі, інфекційне захворювання рослин, що супроводжується численною загибеллю культур і зниженням їхньої продуктивності, при якому уражено більше 50 % їх поверхні.

Зараження сільськогосподарських культур або лісів може бути природного чи штучного походження.

Розвиток хвороб і шкідників сільськогосподарських й лісогосподарських культур залежить від ряду факторів: наявності сортів і видів, стійких до хвороб і шкідників, температури і вологості повітря, системи заходів боротьби та ведення господарства тощо.

Біологічний осередок ураження рослин може бути викликаний вірусами, бактеріальними, грибковими хворобами і найбільш небезпечними шкідниками.

На території України у посівах зернових культур бувають епіфітотії бурої листкової іржі, інколи стеблової (лінійної) іржі, борошнистої роси, фузаріозу, сажкових та інших хвороб. У степовій зоні був спалах розвитку небезпечного шкідника озимої пшениці — клопа черепашки.

Іржасті захворювання злаків є основною причиною зниження урожаю багатьох важливих зернових культур. Шкідливість іржастих хвороб полягає в тому, що порушуються асиміляція рослин, їхні фізіологічні процеси, зменшується зимостійкість озимих хлібів, внаслідок чого знижуються врожайність та якість. Інколи недобір урожаю від іржі становить 15—20 %, а при сильному розвитку хвороби урожаю можна не одержати. Всі збудники іржастих захворювань належать до базидіальних грибів порядку игеаїпаїез. Більшість збудників іржастих захворювань злаків належать до роду Риссіпіа і лише деякі — до роду игитусев.

Найбільше шкідливі іржасті хвороби зернових культур: стеблова іржа злаків, жовта іржа злаків, бура іржа пшениці, бура іржа жита, корончаста іржа вівса, карликова іржа ячменю та ін.

Стеблова (лінійна) іржа уражує злакові культури. Збудником іржі є гриб Риссіпіа §гашіпіз. Він дводомний: спермагоніальні й ецидіальні спороношення утворюються на видах барбарису і матовії, а урединії і телитоспороношення — на багатьох видах злаків (пшениця, жито, ячмінь, овес та ін.).

Посіви заражаються урединіоспорами, які проростають у краплинно-рідинному середовищі при температурі від 1 до 30° (оптимум 18—20°). За час вегетації рослини гриб може дати кілька поколінь урединіоспор і цим пояснюється швидке поширення захворювання на злаках. Гриб Р. graminis має 11 спеціалізованих форм.

Хвороба сильніше виявляється на ранніх посівах озимих і пізніх посівах ярих хлібів. Збудник уражує стебла, піхви листків, остюки і колоскові лусочки. На них з'являються іржасто-бурі, довгасті, лінійні, злиті урединопустули. Урединопустули розтріскуються, із них вилітають урединіоспори. які заражають злаки. Для зараження 1 га пшениці достатньо 1.2 г спор. Втрати урожаю від хвороби можуть досягати 80—90

Бура іржа уражує пшеницю (збудник Р. riticinia Er) і жито (збудник Р. dispersa Er), що призводить до великих втрат урожаю.

Урединіоспори. якщо є краплинна волога, проростають при температурі від 2.5 до 31°.Оптимальною температурою вважають 15— 25°. Інкубаційний період залежить від температури повітря і при 4—25° триває від 5 до 18 діб. За характером ураження рослин бура іржа пшениці й жита схожі. На сходах, а також листках і піхвах дорослих рослин утворюються численні безладно розміщені округлі або трохи довгасті іржасто-бурі або цегляно-червоні урединопустули. Пізніше з'являються темно-бурі пустули (теліопустули), переважно на нижньому боці листка під епідермісом.

У збудників є агресивні раси, які можуть використовуватись як біологічна зброя.

Жовта іржа злаків у роки з прохолодним літом особливо поширюється на Поліссі й у західних областях. Вона уражує пшеницю, жито, ячмінь та ін. злакові культури, але найбільшої шкоди завдає пшениці. Захворювання виявляється на стеблах, остюках, колоскових лусочках і навіть на зерні.

Характерний прояв ураження у вигляді лимонно-жовтого кольору довгастих смуг (пунктирних ліній), що складаються з урединопу-стул. Пізніше в місцях ураження утворюються темно-бурі або майже чорні, що не проривають епідермісу, теліопустули.

Збудником захворювання є гриб Р. striiformis (syn. Р. glumaris). Оптимальною температурою для проростання урединіоспор жовтої іржі вважають 11—13°, хоч вони можуть проростати і при температурі трохи вищій за 0°.

Збудник жовтої іржі може бути застосований як біологічна зброя.

Заходи боротьби з іржастими хворобами полягають у виведенні й впровадженні у виробництво сортів, стійких до цих хвороб, знищення проміжних живителів (господарів), високій агротехніці злакових, обробці рослин хімічними препаратами.

Фітофтороз, або картопляна гниль, спричиняється грибом Ph. Infestans. Збудник зимує в бульбах міцелієм. Спочатку хвороба з'являється на паростках. Уражує наземні частини і бульби. Найсиль-ніше розвивається хвороба на початку цвітіння рослин. На нижніх листках і стеблі з'являються невеликі бурі мокрі плями, які швидко збільшуються. При підвищенні температури повітря, на нижньому боці листків з'являється білуватий павутинний наліт — спороноси (зооспорангієносці з зооспорангіями). Мінімальна температура для розвитку гриба в рослині +1 ...3°, а максимальна +30°. Зооспорангієносці із зооспорангіями утворюються при температурі 7—25°. Короткочасна температура 35—49° стимулює проростання зооспорангіїв. а більш тривала впливає згубно.

Гриб поширюється під час вегетації рослин зооспорами. Підземні частини рослин в'януть, чорніють і засихають, а у вологу погоду загнивають. Бульби заражаються зооспорангіями, що проникають у ґрунт з водою або під час збирання урожаю. Під час зберігання на уражених бульбах дуже часто з'являється суха гниль бульб картоплі. Втрати урожаю можуть досягти 80 %.

Заходи боротьби полягають у впровадженні у виробництво стійких до хвороб сортів картоплі, високій агротехніці, хімічному обробітку плантацій картоплі 3—4 рази (0,4 %-ю суспензією 80 %-го цинебу, 1 %-ю бордоською рідиною, або 0.3 %-ю суспензією 90 %-го хлор-окису міді, або новими ефективними препаратами).

Небезпечними є й інші хвороби: сажкові, що уражають всі зернові культури, втрати урожаю від яких можуть досягати 20—60 %; бактеріози злакових — збудники різні види бактерій, за сприятливих умов і сильному ураженні зниження урожаю може становити 80—85 %; вірусні — уражають зернові, зернобобові, буряки, тютюн та інші культури, в результаті чого урожайність знижується до 50 %; рак картоплі — карантинна хвороба, призводить до загибелі уражених органів, втрати до 40—60 % урожаю.

Шкідники рослин є засобами біологічного ураження як безпосередньо рослин, та застосовуються для перенесення бактеріальних і вірусних хвороб.

Крім цього, у воєнний час можливе масове розмноження шкідників внаслідок зниження рівня агротехніки, зменшення боротьби зі шкідниками через відсутність матеріальних засобів: палива, техніки, хімічних засобів, збільшення бур'янів, необхідних для розвитку багатьох шкідників.

Комахи менше чутливі до опромінення, вони можуть жити, розмножуватися і поширюватися із зон з підвищеними рівнями радіації, де практично ніякі заходи боротьби з ними не ведуться. Так. жуки гинуть на 100 % при дозі опромінення від 12 000 до 100 000 Р, напівтвердокрилі (клопи) — при дозі 180 000 Р. рисовий довгоносик -при дозі 12 000 Р (через 2 місяці).

За даними іноземних спеціалістів, шкідники сільськогосподарських культур можуть бути застосовані з метою зменшення або зниження майбутнього урожаю сільськогосподарських культур. Тому деякі шкідники сільськогосподарських культур можуть бути основою біологічного осередку ураження як у мирний, так і воєнний час.

Найбільшої шкоди сільському господарству можуть завдати: колорадський жук, який уражує картоплю, перець, помідори і баклажани; японський жук-шкідник фруктових дерев і польових культур; сарана — яка може знищувати посіви і насадження на великих площах; гессенська муха — один із найбільш небезпечних шкідників колосових культур, особливо пшениці; бавовникова (кукурудзяна) совка — ушкоджує близько 120 видів рослин, особливо небезпечна для кукурудзи, тютюну, помідорів, гарбузів, кабачків, коноплі, сої, гороху, люцерни.

Таблиця 32. Стійкість збудників інфекційних хвороб у зовнішньому середовищі

Збудник

Середовище

Мінімальний термін виживання

Сибірка

Вода, ґрунт

Близько 10— 15 років

Сап

Вода

До 3 місяців

Стайня

Кілька місяців

Меліоїдоз

Гній

До 15 діб

Вода

До 45 діб

Ґрунт

До 30 діб

Антропозоонозна чума

Зерно

До 30 діб

Масло

До 30 діб

Молоко

До 10 діб

Туляремія

Зерно, солома

До 130 діб

Вода, м'ясо

До 90—93 діб

Шкурки хворих гризунів

До 60 діб

Ящур

Вода

До 100 діб

Сіно влітку

До 30 діб

Сіно взимку

До 200 діб

Висівки

До 140 діб

Пасовище:

влітку

До 7 діб

восени

До 20 діб

Чума свиней

Корми

До 50 діб

Чума ВРХ

Пасовище

До 36 годин

Холера

Масло, хліб

До 30 діб

Заходи боротьби полягають у виведенні й впровадженні у виробництво стійких проти шкідників сортів, високій агротехніці, профілактичній боротьбі з шкідниками. При виникненні осередків біологічного ураження застосовують комплекс агротехнічних, біологічних і хімічних заходів, спрямованих на швидку ліквідацію небезпечного шкідника.

Біологічне зараження продуктів, кормів і води хвороботворними мікробами або їх токсинами може стати джерелом ураження людей і сільськогосподарських тварин.

Картопля, овочі, фрукти, риба, м'ясо, молоко можуть бути заражені збудниками холери, чуми, туляремії, ящуру, меліоїдозу, черевного тифу, дизентерії, сапу, сибірки та інших небезпечних хвороб.

Незахищені продукти, корми і вода найбільш інтенсивно заражаються збудниками хвороб у випадку застосування їх у вигляді аерозолів. Можливе зараження виділеннями хворих людей і тварин, комахами (паразитами), гризунами — переносниками інфекційних захворювань, зараженими предметами догляду за хворими.

Характер, ступінь зараження продуктів, кормів і води, глибина проникнення в них хвороботворних мікробів залежать від виду збудників, шляхів їх надходження в продукти, корми і воду, щільності зараження, виду продуктів, кормів, їхньої вологості, температури, часу та умов зберігання.

Особливо небезпечне зараження продуктів, кормів і води, оскільки деякі види хвороботворних мікробів можуть тривалий час зберігатися в них і бути джерелом зараження людей і тварин (табл. 32).

Збудники багатьох інфекційних хвороб швидко розмножуються, особливо таких, як холера, сибірка, черевний тиф. Наприклад, потрапляючи у воду навіть на невеликій ділянці річки, вони можуть заразити її далеко за течією. Зараження невеликих і непроточних водойм, незахищених колодязів може призвести до важких захворювань людей і тварин і стати причиною утворення осередку біологічного ураження.

2.7.3. Осередок комбінованого ураження

Осередок комбінованого ураження — це територія, у межах якої в результаті одночасного або послідовного впливу двох або більше видів зброї масового ураження, а також інших засобів нападу противника виникли масові комбіновані ураження людей, сільськогосподарських тварин, садів, лісових насаджень, руйнування і пошкодження будівель і споруд. Комбіновані ураження можуть виникнути від дії кількох уражаючих факторів одного виду зброї масового ураження або поєднання різних видів зброї.

Такий осередок може виникнути і в мирний час при стихійних лихах, аваріях і катастрофах з одночасним або послідовним впливом на людей, тварин, сільськогосподарські рослини і лісові насадження кількох уражаючих факторів з комбінованим ураженням.

Таке одночасне або послідовне ураження людей і тварин може призвести до значного збільшення втрат і значно ускладнити надання медичної та ветеринарної допомоги, ведення рятувальних робіт, залучення великої кількості сил і засобів для проведення відповідних робіт.

Тому осередок комбінованого ураження не просто збіг кількох уражаючих факторів, а система взаємодії різних уражаючих факторів, які ускладнюють обстановку і наслідки.

Розвиток і перебіг комбінованих уражень залежатимуть від послідовності впливу уражаючих факторів, тривалості їх дії, виду, типу СДЯР, ОР, ступеня забруднення радіоактивними речовинами, виду збудників інфекційних захворювань, ступеня надання медичної допомоги людям і ветеринарної тваринам.

Розділ 3. МОНІТОРИНГ І ПРОГНОЗУВАННЯ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
3.1. Одиниці радіоактивності й дози випромінювання
3.2. Методи визначення іонізуючих випромінювань
3.3. Класифікація дозиметричних приладів
3.4. Прилади для радіаційної розвідки і контролю радіоактивного забруднення
Під час радіаційної розвідки
Сцинтиляційний радіометричний прилад СРП 68-01
3.5. Прилади для контролю радіоактивного опромінення
Комплект індивідуальних дозиметрів ДК-0,2
3.6. Прилади для хімічної розвідки і контролю зараження
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru