Соціальна педагогіка - Богданова І.М. - 1.4. Основні правила та прийоми запам'ятовування матеріалу

Для того, щоб знання стали надбанням особистості, потрібно не тільки сприйняти, осмислити відповідну інформацію, а й заучити та запам'ятати деякі поняття. Необхідність спеціальної роботи щодо заучування і запам'ятовування сприйнятої та осмисленої інформації пояснюється тим, що новостворені нервові зв'язки у корі головного мозку мають, як правило, неглибокий і неусталений характер. Якщо не проводиться спеціальна робота щодо їх підтримування і закріплення, вони дуже швидко гальмуються і зникають. Заучування — сукупність дій того, хто навчається, спрямованих на засвоєння ним навчального чи будь-якого матеріалу. Не слід ототожнювати заучування із зубрінням, оскільки останнє є свідченням безпорадності студента, який не вміє організовувати продуктивне заучування. Необхідна умова заучування полягає у тому, що інформація, яку необхідно пізнати і засвоїти, має бути виокремлена особистістю серед іншої, яка сприймається із зовні та надходить із внутрішнього світу людини (спогади, роздуми, побоювання тощо). Певні предмети, події чи властивості можуть викликати активність свідомості, що проявляється в увазі, оскільки вони пов'язані з внутрішніми джерелами її діяльності: потребою в інформації, життєвими інтересами, суспільною зацікавленістю тощо.

Вияв особистісних якостей людини у процесі відбору, опрацювання та використання інформації виражається в її установці, тобто готовності до певної події. Саме установка визначає строки, міцність та характер запам'ятовування.

Отже, увага та установка на учіння — це зовнішні прояви психічної і практичної спрямованості студента на результати, цілі чи процес учіння.

Результати учіння визначаються не лише суб'єктивними факторами (ставлення до інформації), а й об'єктивними — властивостями інформації, що заучується:

1) змістом самої інформації. Від типу інформації, матеріалу (фактичні відомості, поняття тощо) залежать характер і методи її опанування;

2) формою, яка може бути предметною, образною, мовленнєвою, символічною;

3) складністю матеріалу, що впливає на ефективність, швидкість та правильність заучування;

4) значущістю. Певні відомості чи ДІЇ можуть бути важливими самі по собі або для засвоєння подальшої інформації;

5) осмисленістю, яка залежить від того, чи є в інформаційному багажеві студента поняття і ДІЇ, необхідні для розуміння елементів матеріалу, що заучується, і встановлення зв'язків між ними;

6) структурою. Ця властивість тісно пов'язана з попередньою, оскільки осмисленість визначається зв'язками нового з уже відомим, а структура матеріалу показує як встановлюються в ньому ці зв'язки;

7) обсягом, тобто кількістю окремих елементів, які входять до нього. У матеріалі, що заучується, відкидається все другорядне, відкремлюються змістові опорні точки, певна кількість інформації узагальнюється;

8) емоційною особливістю, здатністю викликати певні почуття і переживання.

Запам'ятовування — один з основних процесів пам'яті, завдяки якому відбувається закріплення нового шляхом поєднання його з набутим раніше.

Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На нього впливають яскравість, емоційна забарвленість об'єкта. Це така форма запам'ятовування, яка є продуктом певної діяльності (пізнавальної, рухової та ін.), але здійснюється автоматично, без мнемонічної мети.

Мимовільному запам'ятовуванню сприяє наявність інтересу. Все цікаве запам'ятовується легше і довше утримується у свідомості.

Довільне запам'ятовування відрізняється ступенем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

Залежно від міри розуміння матеріалу, що треба запам'ятати, довільне запам'ятовування може бути механічним і смисловим.

Механічне — це запам'ятовування, яке здійснюється без розуміння сутності інформації. Воно призводить до її формального засвоєння і в цьому аспекті близьке до зубріння.

Смислове (логічне) спирається на розуміння матеріалу у процесі опрацювання, оскільки організація та упорядкування матеріалу, виокремлення його суті сприяють запам'ятовуванню.

Є певні фактори, які впливають на результативність запам'ятовування. По-перше, вони де в чому збігаються з чинниками ефективного заучування, а по-друге — підкоряються загальним законам пам'яті.

Закон осмислення: чим глибше ми осмислюємо, розуміємо те, що запам'ятовується, тим краще воно зберігається у пам'яті. При цьому дуже важливо знати прийоми змістового опрацювання інформації: визначення логіки матеріалу, поділ його на окремі частини, виокремлення головного і другорядного тощо.

Закон інтересу: цікаве легко запам'ятовується, оскільки для цього ми не докладаємо певних зусиль.

Закон установки: а) установка на запам'ятовування за часом: запам'ятовування стає продуктивнішим, якщо людина ставить за мету запам'ятати матеріал на тривалий час; б) установка на сприйняття матеріалу за змістом: у матеріалі ми насамперед сприймаємо те, що сподіваємось у ньому знайти.

Закон підсилення першого враження: чим яскравіше перше враження від того, що слід запам'ятати, тим міцнішим буде запам'ятовування. Перше враження можна підсилити раціонально й емоційно. При раціональному підсиленні слід спрямовувати інформацію за кількома каналами: записати, намалювати, проговорити, проспівати, обговорити інформацію, особливо з тими, хто має щодо неї інше бачення. При емоційному підсиленні слід викликати максимум емоцій, пов'язаних з інформацією, що запам'ятовується.

Закон контексту: інформація краще запам'ятовується та відтворюється, якщо співвіднести її з іншими одночасними враженнями. Контекст, в якому відбувається якась подія (міститься інформація) інколи краще запам'ятовується, ніж сама подія, а оскільки схожа інформація зберігається у пам'яті поряд, то асоціації, які виникають у контексті, допоможуть згадати необхідне.

Закон обсягу знань: чим більше знань з певної теми, тим краще запам'ятовується нове.

Закон оптимальної довжини ряду, що запам'ятовується: чим більшу довжину має ряд інформації, що запам'ятовується, порівняно з обсягом короткотривалої пам'яті, тим гірше він запам'ятовується. Отже, для кращого запам'ятовування необхідно, щоб кількість стимулів, що постають перед особистістю (в інформації, яка поєднується), дорівнювала або ж не набагато перевищувала середній обсяг короткочасної пам'яті: 7 ± 2 (закон Міллера).

Закон гальмування: будь-яке подальше запам'ятовування гальмує попереднє. Виходячи з цього, не слід намагатися запам'ятати матеріал подібний, близький до того, який нещодавно завчався. Наприклад, не доцільно запам'ятовувати матеріал з фізики після математики, з літератури після історії. Для того, щоб будь-яка інформація краще запам'яталась, вона повинна "відстоятися".

Закон краю: краще запам'ятовується те, що стоїть (написане) па початку або наприкінці інформаційного ряду, гірше — те, що всередині ряду.

Закон повторення: повторення сприяє кращому запам'ятовуванню. Г. Еббінгауз установив, що більша частина того, що запам'ятовується, "губиться" відразу після запам'ятовування, а з плином часу забувається значно менша кількість інформації.

Для того, щоб краще і надовго щось запам'ятати, необхідно використовувати не менше п'яти повторень: перше повторення необхідно зробити зразу ж після запам'ятовування, друге — через 20—ЗО хвилин, третє — через 8—9 годин, четверте — через добу (24 години), п'яте — через 2—3 тижні.

Запам'ятовування також залежить від значущості інформації для того, хто з нею працює. Значущість може бути практичною, пізнавальною, моральною, емоційною тощо, але вона покращує запам'ятовування лише за умови усвідомлення цієї значущості тим, хто навчається.

Найбільш дієвим шляхом покращання запам'ятовування є оволодіння прийомами продуктивного запам'ятовування. Ці прийоми P.M. Грановська поділяє на дві групи: ті, що будуються на привнесенні ззовні штучних логічних зв'язків у матеріал, який запам'ятовується (мнемонічні прийоми), і ті, що будуються на виявленні логічних зв'язків в інформації, яка запам'ятовується.

Мнемонічні прийоми (від грец. mnemonikon — мистецтво запам'ятовування) побудовані на утворенні асоціативних зв'язків між елементами ряду, що запам'ятовується, та опорного ряду. Як опорний ряд можна використовувати добре знайомі об'єкти (розташування кімнат у квартирі, будинків на вулиці) і зорові образи; слова, які упорядковані у певну фразу.

Логічні прийоми містять цілу низку логічних операцій: поділ матеріалу на частини (виокремлення в ньому смислових одиниць — груп); надання назви кожній виділеній частині (виокремлення смислових опорних пунктів); складання плану.

Мнемонічні прийоми включають методи, які роблять запам'ятовування ефективнішим.

Метод асоціативного запам'ятовування — матеріал, що запам'ятовується, можна асоціювати з подіями, які добре зберігаються у пам'яті. Чим більша кількість різноманітних асоціацій використовується, тим міцніше вони закріплюються у пам'яті. Ірраціональні, нелогічні асоціації також сприяють кращому запам'ятовуванню. Розрізняють три види асоціацій: за суміжністю, за схожістю, за контрастом.

Асоціація за суміжністю утворюється, наприклад, при заучуванні іноземних слів, при запам'ятовуванні розташування предметів, послідовності прийомів та дій. Асоціація за схожістю має місце при порівнянні, наприклад, різних типів літаків, будівель тощо. Асоціація за контрастом — при протиставленні малого великому, білого — чорному, чистого — брудному тощо.

Метод ключових слів — це мнемонічний прийом, який полягає у тому, що перелік слів, вивчених заздалегідь, або певні рими слугують як своєрідні "гачки для виуджування" інформації, яку необхідно запам'ятати. Наприклад, ключові слова можуть бути подані у вигляді коротенького вірша, який легко заучується:

Один — це млин, Шість — це кість,

Два — це дрова, Сім — борода,

Три — це бугрі, Вісім — весна,

Чотири — це гирі, Дев'ять — це морква, а

П'ять — це рать. Десять — гілля.

Тепер наведемо перелік слів, які треба запам'ятати. Для цього необхідно пов'язати їх зі словами поданого вище вірша. Наприклад, перше слово — хліб. Уявіть собі хліб, який спекли з борошна, змеленого на млині, оскільки млин згадується у першому рядку вірша. Тепер прочитайте не поспішаючи всі слова, подані нижче, так, щоб у вас було достатньо часу для створення образу:

1. Хліб 6. Собака

2. Дим 7. Анекдот

3. Річка 8. Листя

4. Стіл 9. Місто

5. Картина 10. Дерево

Тепер закрийте ці слова і згадайте, яке слово стоїть під номером вісім. Під яким номером слово "стіл"?

Метод місць ґрунтується на зорових асоціаціях, які становлять певну послідовність предметів або місць. Треба чітко уявляти предмет, який слід запам'ятати, і об'єднати його образ із образом місця, яке легко "добувається" з пам'яті. Насамперед необхідно обрати постійний "маршрут", наприклад, шлях до місця роботи, розташування предметів (стіл, стілець, шафа та ін.) у кімнаті тощо. Далі за обраним маршрутом розмістити предмети, які необхідно запам'ятати, і зафіксувати у пам'яті їх зорові образи. Таким чином досягається запам'ятовування необхідної інформації у певній послідовності.

Метод зв'язків — всі опорні слова тексту об'єднуються в єдину цілісну структуру, єдине оповідання.

Метод перших букв — мнемонічний прийом, відповідно до якого з перших букв слів,