Соціальна педагогіка - Богданова І.М. - Завдання до теми 1. Ресурси соціально-педагогічної діяльності

Необхідність термінових заходів щодо вдосконалення механізмів соціалізації молоді сьогодні усвідомлюється на найвищих управлінських щаблях нашої держави — в уряді, Верховній Раді, Адміністрації Президента. Так, у Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні від 15 грудня 1992 р. зазначається, що державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється в інтересах молоді, суспільства, держави.

Головними завданнями державної молодіжної політики в:

— вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;

— допомога молоді у реалізації та самореалізації її творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей, залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;

— надання державою кожній молодій людині соціальних послуг з навчання, виховання, духовного та фізичного розвитку, професійної підготовки;

— координація зусиль усіх організацій та соціальних інституцій, що працюють з молоддю.

Головними ознаками державної молодіжної політики вважаються:

— повага до поглядів молоді та її переконань;

— надання прав і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні та реалізації політики і програм, що стосуються суспільства взагалі й молоді зокрема:

— правовий та соціальний захист молодих громадян, перш за все осіб, які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку;

— сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Посиленню зазначених засад соціалізації молоді присвячена Постанова Кабінету Міністрів № 348 "Про комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні ("Молодь України")" від 20 березня 1998 р. Надпріоритетними завданнями у галузі молодіжної політики визнаються:

— сприяння духовному та фізичному розвитку молоді, виховання у неї почуття громадянської свідомості та патріотизму, бажання активно сприяти утвердженню державності в Україні;

— сприяння реалізації творчого потенціалу молоді в інтересах її становлення та самореалізації, формування морально-правової культури та профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі;

— захист молоді від дискримінації через вік; створення сприятливих умов для повноцінної соціалізації та активного залучення молоді до соціально-економічного, політичного та культурного життя суспільства, подолання її соціально-політичної апатії;

— забезпечення прав молоді, сприяння її підприємницькій діяльності, врахування особливостей умов життєдіяльності та життєвих цілей різних соціальних груп молоді;

— підтримка сім'ї, талановитої та обдарованої молоді, молодіжних громадських організацій;

— сприяння розвитку та поглибленню міжнародних контактів.

Загалом за період самостійності в Україні набули чинності близько сорока постанов, розпоряджень та наказів урядового рівня стосовно покращення молодіжної політики. І хоча відомо, що від добрих намірів до їх реального втілення довга дорога, особливо за несприятливих умов, однак відчутні перші зрушення й позитивні результати державної політики щодо вдосконалення механізмів соціалізації молоді, а також щодо інтеграції зусиль суспільних інституцій навколо цього завдання.

Розвиткові демократичних засад у соціалізації молоді, а також новаторських форм у роботі з нею значно посприяли соціальні служби молоді. Започатковані Постановою Кабінету Міністрів України "Про розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді" від 17 жовтня 1995 р. № 839 організації набувають дедалі більшого поширення та популярності як осередки здійснення соціальної роботи з юнацтвом, зокрема таких її напрямів, як соціальна профілактика, соціальна адаптація, соціальна реабілітація, соціальна допомога, соціальні послуги, впровадження інноваційних технологій тощо.

Центрами соціальних служб для молоді розроблені та реалізуються програми "Соціальна підтримка молодої сім'ї", "Соціальна адаптація жіночої молоді", "Соціальна підтримка інвалідів", "Соціальна підтримка сиріт", "Профілактика наркотизації, правопорушень, захворювання на СНІД", "Сприяння зайнятості молоді", "Соціальна підтримка талановитої та обдарованої молоді", "Соціально-психологічна адаптація і реабілітація молодої людини", "Соціальна підтримка сільської молоді", "Інформаційне забезпечення", "Дозвілля та оздоровча робота", "Правова підтримка молоді", "Діти вулиці" тощо.

У 1997 р. до центрів звернулися понад мільйон осіб з питання психологічної, педагогічної, юридичної, медичної консультації та допомоги. Упродовж 1997 р. центрами соціальної служби молоді розроблено та застосовано понад півтори тисячі методик соціальної роботи з молоддю, жінками, різними категоріями сімей. Спеціалістами центрів проведено майже дві тисячі телепередач, упроваджено постійно діючі цикли радіопередач із соціально-психологічних проблем на державних, обласних радіостудіях, опубліковано три тисячі статей та інших матеріалів.

Система соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей формується переважно з урахуванням як позитивного досвіду країн, які передують у цій галузі (Великобританії, Іспанії), так і з урахуванням української специфіки та місцевих потреб. Зі створенням в Україні Представництва ЮНІСБФ (Дитячий фонд Організації Об'єднаних Націй) з'явилася можливість створення моделей соціальної роботи на міжвідомчих засадах. Саме ця міжнародна установа будує свою роботу на взаємодії як з державними, так і з громадськими організаціями у здійсненні дитячих та молодіжних проектів. Започатковані останнім часом програми ("Діти вулиці", "Шприцеві наркомани", "Жінки групи ризику" тощо) реалізуються саме за активного сприяння цієї організації. Представництво ЮНІСБФ в Україні та українські державні центри соціальної служби молоді підписали угоду про співробітництво, в якій було закладено загальні підвалини спільної діяльності, проголошено наміри про проведення спільних заходів, навчання соціальних працівників, використання нових технологій соціальної роботи з молоддю.

У зв'язку з цим особливої ваги набуває діяльність порівняно нового загону педагогічних працівників — соціальних педагогів. Нагальним науковим і практичним завданням є дослідження і налагодження їхньої співпраці з педагогами освітньо-навчальних закладів. Сьогодні у нашій країні спеціалістів із соціальної педагогіки готують близько 20 вузів, за цим фахом діє факультет післядипломної освіти при Донецькому державному університеті.

Як позитивний і перспективний досвід слід відзначити початок взаємодії соціальних служб молоді з освітніми установами. Одним із важливих елементів такої взаємодії є налагодження мережі "телефону довіри", до якої залучається дедалі більша кількість навчальних закладів. Аналіз звернень по "телефону довіри" свідчить, що найактуальнішими є проблеми взаємин дітей і батьків. Чимало надходить дзвінків з проблем сімейних стосунків (психологічна дисгармонія, ревнощі, подружня зрада). На третьому місці — проблеми здоров'я.

Чимало дзвінків з проблем здоров'я, пов'язаних з емоційними розладами (нав'язливі думки, бажання, страхи). Актуальними залишаються звертання з проблем венеричних захворювань та СНІДу. У 1997 р. збільшилася кількість звертань підлітків та молоді з проблем стосунків у навчальному закладі (з товаришами по навчанню, викладачами, друзями).

Це є ще одним свідченням того, що загальноосвітня школа обов'язково потребує послуг досвідчених психологів та соціальних працівників, до яких у разі потреби могли б звертатися як учні, так і їхні батьки та вчителі. Можливо, за відсутності коштів, необхідно поки що ініціювати роботу у школах штатних психологів соціальних служб молоді за сумісництвом. Адже у Франції, наприклад, спеціаліст-профконсультант обслуговує одночасно кілька навчальних закладів.

На жаль, таке корисне і дуже необхідне починання, як організація соціальних служб молоді, також потерпає від економічних негараздів у державі. Наприклад, нерегулярно здійснюється оплата праці консультантів, не вистачає коштів для встановлення нових телефонних ліній, відключаються за несплату телефонні номери деяких центрів соціальних служб молоді. Проте плекаємо надію, що у майбутньому ситуація покращиться і започаткована практика державного сприяння молоді, яка має величезне значення для її конструктивної соціалізації, успішно розвиватиметься.

Ще одним прикметним заходом покращення ситуації з молоддю у країні стало створення при Президенті України Національної ради з питань молодіжної політики. У положенні про неї від 3 грудня 1995 р. сказано, що Національна рада з питань молодіжної політики є координуючим та консультативно-дорадчим органом, покликаним сприяти постійному вдосконаленню державної молодіжної політики, забезпечувати узгодженість дій у розв'язанні питань, пов'язаних з життям молоді та участю її в усіх сферах життя суспільства і держави.

Головними завданнями Національної ради з питань молодіжної політики є:

— визначення і прогнозування соціальних та морально-політичних процесів у молодіжному середовищі;

— визначення та наукове обґрунтування пріоритетних напрямів державної молодіжної політики, концептуальних засад зміцнення правових та матеріальних гарантій молоді;

— участь у підготовці проектів законодавчих актів, республіканських програм з питань, віднесених до компетенції Ради;

— координація дій центральних і місцевих органів державної виконавчої влади та господарських органів з питань здійснення прав і свобод молоді, участі її в політичному, економічному, духовному становленні держави.

Молодь — соціально-демографічна група, вікові критерії якої охоплюють межі 15—28 років, що знаходиться у процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, інтерналізації норм цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу.

Молодь як певна фаза, стан життєвого циклу, біологічно універсальна. її вікові межі, пов'язані з ними соціальний статус та соціально-психологічні особливості молоді мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного устрою, культури та притаманних цьому суспільству особливостей соціалізації його членів.

Передусім під соціальним становленням молоді розуміють кількісні та якісні зміни цієї демографічної групи у процесі її становлення як суб'єкта соціального розвитку.

Проблеми, що виникають у процесі соціалізації молоді, науковці поділяють на 2 групи.

1. Соціальні молодіжні проблеми: визначення ролі та місця молоді у сучасному суспільстві; формування ціннісних орієнтацій молодих людей та їх моральних пріоритетів; становище на ринку праці; забезпечення молоді певного освітнього рівня; політичні орієнтації та електоральна поведінка молоді.

2. Особистісні проблеми молоді: пошуки сенсу життя; професійне самовизначення; кохання; створення власної сім'ї; взаємостосунки з однолітками та дорослими; здоров'я молодих людей.

Ієрархія основних соціалізуючих чинників молоді в Україні: сім'я; групи ровесників; навчальні заклади різного типу; засоби масової інформації; трудова діяльність; громадські організації різного спрямування (спортивного, політичного, релігійного, культурного тощо).

У таблиці 9 наведено класифікацію і ознаки груп однолітків.

Таблиця 9. Класифікація груп однолітків

Соціалізуючі функції групи однолітків: — задоволення потреби у нерегламентованому спілкуванні; оволодіння навичками співжиття з іншими людьми;

— автономізація від дорослих;

— створення умов для самоствердження;

— засвоєння певних статеворольових норм поведінки;

— залучення до окремих видів субкультури. Субкультура — сукупність соціально-психологічних ознак

(норм, цінностей" стереотипів, смаків тощо), які впливають на стиль життя і мислення певних номінальних і реальних груп людей і дають змогу їм утверджувати себе в якості "ми", відмежованого від "вони" (інші представники соціуму). Ознаки субкультури:

— специфічний набір ціннісних орієнтацій та норм поведінки;

— надання переваги певним джерелам інформації;

— своєрідні захоплення, смаки;

— специфічні способи проведення вільного часу;

— жаргон;

— особливості одягу та зовнішності.

Соціальною базою формування субкультури можуть бути вікові, професійні групи населення, релігійні секти, сексуальні меншини, неформальні течії (фани, металісти, рокери тощо), злочинні групи. Субкультура впливає на особливість настільки, наскільки група однолітків, яка є її носієм, референтна (значима) для людини.

Особливості молодіжної субкультури:

— розважально-рекреативна спрямованість (в організації дозвілля надається перевага слуханню музики, перегляду відео-продукцій або програм телебачення);

— надмірно-підкреслене дотримання моди;

— передача інформації та почуттів за допомогою жаргонних слів і виразів;

— абсолютизація сучасних музичних стилів;

— надання переваги "легкій" літературі (детективи, фантастика, "амурні" романи);

— орієнтація на зразки масової західної культури;

— домінування культури сили;

— нехтування цінностями національної культури. Процес соціального становлення молоді сьогодні досліджується у різноманітних сферах її життєдіяльності: сім'ї, навчанні, праці, неформальних та формальних організаціях, під час дозвілля. Результати цих досліджень дають змогу стверджувати, що процес соціалізації молоді характеризується загостренням молодіжних проблем, про що свідчать:

— втрата ідеалів, життєвого оптимізму;

— посилення стану тривожності серед молоді, пов'язаному з наданням рівня та якості життя у суспільстві;

— нерівні можливості в одержанні освіти;

— збільшення чисельності молоді серед безробітних;

— значна економічна залежність від батьків;

— кризові явища у шлюбно-сімейних стосунках (високий рівень розлучень, сімейних конфліктів, обмежені можливості для поліпшення житлових умов);

— низький рівень загальної культури молодих людей;

— незадовільний стан здоров'я;

— зростання рівня соціальних відхилень (злочинності, пияцтва, наркоманії, проституції).

На подолання цих проблем молоді спрямована державна молодіжна політика — системна діяльність держави щодо конкретної особистості, молоді, молодіжного руху, що здійснюється в законодавчій, виконавчій і судовій сферах. Вона ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах суспільства.

Головні напрями державної молодіжної політики в Україні:

— розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для отримання молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

— забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

— створення умов для безпосередньої участі молоді у відродженні та розвитку духовних і культурних цінностей українського народу, охороні та відтворенні навколишнього природного середовища;

— формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;

— охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби в духовному і фізичному розвитку.

Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної та економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

Враховуючи, що молодь є однією з найменш забезпечених і соціально захищених груп населення, державна молодіжна політика передбачає:

1) створення відповідної системи освіти, професійної орієнтації і підготовки молоді до праці;

2) запобігання безробіттю, забезпечення зайнятості молоді;

3) встановлення для випускників шкіл, профтехучилищ, технікумів, ВНЗ, а також військовослужбовців, звільнених у запас, певних гарантій та можливостей для працевлаштування (це може бути щось на зразок права на перше робоче місце чи бронювання певної кількості робочих місць на виробництві);

4) стимулювання підприємств і організацій, що спрямовують матеріальні та грошові ресурси на спеціальні молодіжні програми і проекти, на забезпечення зайнятості молоді, випуск товарів і надання послуг для молоді; створення та організацію діяльності госпрозрахункових та інших молодіжних підприємств і формувань, які дбають про надання допомоги молодим людям;

5) розвиток нових форм трудової участі молоді у виробництві (створення економічних центрів, кооперативних, орендних підприємств тощо, визначення певних пільг при їх оподаткуванні, кредитуванні тощо);

6) стимулювання молоді, її організацій на самостійне вирішення власних соціальних проблем (розвиток молодіжних житлових кооперативів, центрів науки, творчості, дозвілля і відпочинку тощо);

7) вирішення житлових проблем молоді (зокрема створення системи пільгового кредитування для молодих сімей);

8) вивчення та формування розумних потреб молоді, розширення асортименту послуг і збільшення випуску товарів для молоді;

9) державне стимулювання і фінансування молодіжного обміну з представниками інших держав з метою підвищення професійної кваліфікації молоді, набуття нових спеціальностей, розширення світогляду.

Досвід країн з ринковою економікою, що набули цивілізованих форм, і до яких прагне наша країна, свідчить, що життєвий шлях людини залежить переважно від неї самої. Ринкові реалії вимагають від людини здатності швидко приймати рішення, змінювати стратегію діяльності, якщо попередня неефективна, здобувати нові професії та кваліфікації, бути мобільною та вміти адаптуватися до видозмін соціальних ролей, тобто постійно піклуватися про підвищення своєї соціальної грамотності, освіченості, компетентності. Вироблення нових стратегій і моделей діяльності та поведінки відбувається здебільшого в період розвитку та соціального становлення молодої людини, яка генерує інноваційне мислення і творчість, що у свою чергу сприяє розвитку її самобутності та індивідуальності.

Виокремлюючи студентські роки як специфічний період життя людини, слід звернути увагу на те, що студентство як соціальна група має свої спільні інтереси, традиції, світогляд, цілком певні спеціальні якості. Студентство характеризується особливим способом життя, умовами навчальної праці і побуту та своєрідною роллю у розвитку суспільних відносин.

Студентська молодь за своєю сутністю є найменш консервативним і найбільш прогресивним прошарком населення, тобто студентство стає своєрідним барометром суспільних відносин у державі, що дає змогу йому бути потенційним лідером у привнесенні в життєдіяльність суспільства нових демократичних ідей. Згідно з цим студенти покликані сприяти саморозвитку на позиціях лідерства з опорою на організаційну та управлінську діяльність, самовихованню з опорою на почуття відповідальності за свої вчинки, самоуправлінню з опорою на свої здібності, інтереси, бажання.

Відтак, чинниками студентського самоврядування, що сприяють соціалізації молоді у студентському середовищі, в: студентське самоврядування без меж, партнерство заради демократизації відносин, соціальний супровід студентської молоді. Крім того, основним підґрунтям соціалізаційних процесів мають бути три напрями руху студентського самоврядування: рух до саморозвитку, самовиховання і самоуправління. Розглянемо чинники, які, на нашу думку, впливають на соціалізаційні процеси в середовищі студентського самоврядування.

1. Студентське самоврядування без меж. Студентське самоврядування багатогранне і діє не тільки на рівні вищих навчальних закладів, нарівні держави в рамках Всеукраїнської студентської ради як координуючого органу серед студентських парламентів і рад, які виникали у різних університетах та інститутах по всій Україні. Воно охоплює різні сфери діяльності, сприяє зростанню соціальної активності, ініціативи, розвиває організаторські, управлінські та інші здібності, які необхідні в подальшій роботі, в якісно нових умовах переходу до ринкової економіки. У цих умовах незмірно зростає важливість саморозвитку у майбутніх спеціалістів нешаблонного мислення, ініціативності, вміння самостійно приймати рішення, впевнено їх відстоювати. Розширення меж студентського самоврядування сприяє самовихованню майбутніми спеціалістами соціальної відповідальності та підвищення рівня самостійності.

Отже, самоврядування — самостійна громадська діяльність студентів, основними завданнями якої в межах розглянутого чинника є:

— забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема стосовно організації навчального процесу;

— забезпечення виконання студентами своїх обов'язків;

— сприяння навчальній, науковій і творчій діяльності студентів;

— сприяння створенню відповідних умов для проживання та відпочинку студентів;

— сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами.

2. Партнерство заради демократизації відносин. Модернізація вищої освіти у межах Болонського процесу, в якому студентство розглядається як партнер, демократизація суспільних відносин суттєво розширили студентське самоврядування, дали змогу молоді масово долучитися до управління справами і передусім взяти участь у роботі вчених рад університетів, інститутів, факультетів. Цей факт свідчить про перші кроки нашої демократії, яка сприяє наданню юнакам і дівчатам самостійності, підвищення їх відповідальності за якість навчання і виховання.

Рішення органів студентського самоврядування мають дорадчий характер. У своїй діяльності органи студентського самоврядування керуються законодавством, рішеннями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки та відповідного центрального органу виконавчої влади, у підпорядкуванні якого знаходиться вищий навчальний заклад, статутом вищого навчального закладу.

Студентські організації через самоуправління реалізують свої права насамперед у сфері діяльності самих студентів: навчанні, підвищенні його якості та самоосвіти, науково-дослідницькій і культурно-освітній роботі, організації дозвілля, суспільно корисній праці, самоврядуванні у студентській групі й студентському гуртожитку, утвердженні у студентському середовищі здорового духовного і культурного способу життя та інше.

Отже, основними завданнями органів студентського самоврядування як провідників партнерства в:

— організація співробітництва з керівництвом вищих навчальних закладів на демократичних засадах;

— організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними організаціями;

— вибір Європейської практики соціалізації студентської молоді як провідного агента Болонських ініціатив;

— участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.

3. Соціальний супровід студентської молоді. Майбутній спеціаліст, прийшовши на виробництво, у сферу науки, культури чи обслуговування, має бути соціально грамотним, активним, ініціативним, впроваджувати і підтримувати демократичні норми управління, керівництва та спілкування. Без цих навичок спеціалістам неможливо забезпечувати перехід до соціальної стабільності у суспільстві, а здобуття їх можливе у процесі соціально корисної діяльності. Особливої уваги заслуговують, наприклад, такі формування, в яких студенти можуть отримати необхідний досвід життєдіяльності. Це консультативні служби для категорій клієнтів, які беруть шлюб і потребують певної підготовки до сімейного життя; молодіжні біржі праці та агентства зайнятості, що займаються працевлаштуванням; служби юридичного консультування, що вирішують проблеми інформаційного забезпечення молоді нормативно-правовою базою тощо.

Отже, основними завданнями студентського самоврядування як провідного агента соціальних ініціатив є:

— сприяння діяльності районній, міській та обласній соціальній службі для молоді;

— організація роботи соціальної студентської служби у вищому навчальному закладі;

— сприяння працевлаштуванню випускників;

— участь у роботі волонтерських загонів місцевого та міжнародного призначення.

Література

1. Зверева ІД. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика. — К., 1998.

2. Життєві кризи особистості. Діти і молодь у кризовому суспільстві: технології допомоги і підтримки. — К.: ІЗМН, 1998.

3. Кузъменко О А. Соціальне становлення особистості в умовах відкритої соціально-педагогічної системи: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. — К., 1998. — 18 с.

4. Результати моніторингового опитування населення України стосовно соціального становища молоді. — К.: Український ін-т соц. досліджень, 2000.

5. Соціальна педагогіка: Підручник / За ред. проф. А.Й. Папської. — К.: Центр навч. л-ри, 2003. — 266 с.

6. Социология молодежи / Под ред. В.И. Лисовского. — СПб., 1996.

7. Троцко Г., Трубавіна ІМ., Хлєбнікова Т.М. Українські дитячі та молодіжні громадські організації: Навч. посіб. — X., 1999. —206 с.

8. Щепанская Т.Е. Символика молодежной субкультуры. — СПб., 1993.

ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

Тема 3. Соціальні проблеми молоді

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ДО ПРАКТИЧНИХ л (СЕМІНАРСЬКИХ) ЗАНЯТЬ

Завдання до теми 1. Ресурси соціально-педагогічної діяльності

І ступінь складності

1. Підготуватися до мікровикладення навчального матеріалу методом розповіді за темою "Класифікація ресурсів соціально-педагогічної роботи".

2. Підібрати і обговорити ситуації на тему "Сім'я як ресурс соціально-педагогічної роботи".

3. Скласти термінологічний словник за темою "Внутрішні та зовнішні ресурси".

ІІ ступінь складності

1. Підібрати необхідні матеріали для розкриття теми "Ресурси як умова забезпечення діяльності соціального педагога", оформити у вигляді рукописної книги.

2. Підібрати необхідні матеріали для розкриття теми щодо використання міжсекторної взаємодії в ресурсному забезпеченні соціально-педагогічної діяльності, оформити у вигляді статті до педагогічного журналу "Збірник студентських наукових праць".

3. Підібрати необхідні матеріали для розкриття теми щодо соціальної педагогіки як ресурсу розвитку суспільства, оформити у вигляді статті до педагогічного журналу "Збірник студентських наукових праць".

Сутність соціально-педагогічної практики III ступінь складності

1. Провести соціометричне вивчення структури міжособистісних стосунків у сім'ї, написати стислу характеристику,

2. Провести наукове спостереження за виховним процесом в університеті стосовно студентів-першокурсників, написати стислу характеристику.

3. Провести вивчення інформаційного забезпечення університету з метою виявлення можливостей щодо надання соціальної літератури студентам, написати стислу характеристику.

Завдання до теми 2. Соціально-педагогічна робота з молоддю

I ступінь складності

1. Підготуватися до мікровиступу за темою "Молодь як особлива соціально-демографічна група".

2. Підготуватися до мікровикладення навчального матеріалу методом пояснення за темою "Провідні соціалізуючі чинники молоді".

3. Скласти бібліографію з теми "Особливості молодіжної субкультури".

II ступінь складності

1. Підібрати необхідні матеріали для розкриття теми "Становище молоді в основних сферах життєдіяльності". Оформити у вигляді рукописної книги.

2. Підібрати необхідні матеріали для розкриття теми щодо типових проблем молоді в Україні та за кордоном, зробити порівняльну характеристику. Оформити у вигляді статті до педагогічного журналу.

3. Скласти міні-словник-довідник щодо молодіжної політики в Україні та за кордоном.

III ступінь складності

1. Провести вивчення структури соціальної допомоги для студентів університету, представити у вигляді стислої характеристики.

2. Розробити план підготовки та проведення студентської науково-теоретичної конференції за темою "Ціннісні орієнтації дітей та молоді: проблеми і перспективи".

3. Скласти соціально-психологічний портрет сучасного студента університету.

ІНДИВІДУАЛЬНІ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНІ ЗАВДАННЯ

Завдання до теми 3. Соціальні проблеми молоді

1. Ознайомитися з діяльністю міського центру соціальних служб для молоді, написати стислу характеристику.

2. Ознайомитися з діяльністю міського "телефону довіри" з метою написання стислої характеристики.

3. Ознайомитися з діяльністю волонтерів на Одещині. Написати статтю для журналу.