Геополітичне середовище та геополітична орієнтація країн СНД - Дорошко М.С. - Зовнішня політика Туркменистану

Основним принципом зовнішньої політики Туркменистану проголошено постійний нейтралітет. Туркменистан - перша країна в практиці ООН, що отримала статус нейтральної держави з усіма його наслідками і привілеями. 12 грудня 1995 р. Генеральна Асамблея ООН присвоїла Туркменистану статус постійного нейтралітету. Тому Туркменистан не бере участі в Договорі про колективну безпеку держав СНД 1992 р. і військовому співробітництві з Росією на двосторонній основі. Також Ашгабат вийшов з Бішкецької угоди від 9 жовтня 1992 р. про безвізове пересування громадян СНД територіями країн-учасниць.

Основні напрями сучасної зовнішньої політики Туркменистану визначені в "Декларації про зовнішньополітичний курс Туркменистану в XXI столітті на принципах постійного нейтралітету, миро-любства, позитивного добросусідства і демократії", що була прийнята 27 грудня 1999 р. Халк Маслахати (Народною Радою) Туркменистану.

Щодо місця та ролі Туркменистану в системі міждержавних відносин в центральноазійському регіоні, то офіційний Ашгабат тривалий час зберігав нейтралітет стосовно неформального суперництва Казахстану і Узбекистану за неофіційну регіональну першість. Однак після відвідин С. Ніязова з офіційним візитом Бухари у листопаді 2004 р. і підписання ним та президентом І. Карімовим узбецько-туркменського договору "Про дружбу, зміцнення довіри і розвиток співробітництва", офіційний Ашгабат частково відійшов від політики нейтралітету. Туркменистан і Узбекистан відновили відносини, розірвані з вини Ашгабату у 2002 р., і заявили про "вічну дружбу". Експерти вважають, що туркменсько-узбецьке зближення носило передусім антиказахський аспект і стало спробою формування нового "центру сили" (Ташкент-Ашгабат) на противагу тісній взаємодії Казахстану, Киргизстану і Таджикистану.

Туркменистан доби президента С. Ніязова (1990-2006) став єдиною країною центральноазійського регіону, лідер якої займав однозначно незалежну й чітку позицію в діалозі зі США. Зокрема, Туркменистан відмовився розмістити на своїй території війська США та їх союзників після трагічних подій 11 вересня 2001 р. Щоправда Ашгабат змушений був згорнути співробітництво з афганським режимом талібів, з яким підтримував ділові конструктивні стосунки з 1996 р., коли таліби стали найвпливовішою військово-політичною силою в Афганістані. Проігнорувавши ініційований Іраном і Росією саміт в Алмати у жовтні 1996 р., на якому розроблялись заходи з протидії руху "Талібан" - головній загрозі безпеки регіону, Туркменстан навіть відкрив своє генеральне консульство в Гераті - найважливішому центрі північно-західного Афганістану.

Співпраця з талібами мала економічний підтекст: в грудні

1997 р. Ашгабат підписав договір про формування консорціуму для прокладання газопроводу з туркменського родовища Довлетабад до пакистанського міста Мултана через афганську територію. З прокладанням цієї магістралі Туркменистан отримав би місткий ринок Пакистану, а Афганістан - суттєві прибутки від транзиту і можливість частково вирішити проблему занятості населення. Зближення з талібами негативно вплинуло на туркменсько-іранські взаємини:

1998 р. було навіть відкликано іранського посла в Ашгабаті.

Та подія стала єдиною, що затьмарила партнерські стосунки Туркменистану з Ісламською Республікою Іран (ІРІ), що однією з перших визнала незалежність Туркменистану й встановила рівноправні відносини з ним. Взаємини двох держав, як зазначав 2003 р. президент Туркменистану С. Ніязов, є "братніми" й "позбавленими взаємної підозріливості". Країни об'єднує спільний кордон, до якого є дотичними чотири з п'яти областей Туркменистану, а також багатовікова історична, конфесійна й цивілізаційна спорідненість. Територія нинішнього Туркменистану неодноразово входила до складу історичного Ірану, а столиця легендарної іраномовної Пар-фії, Ніса, розташовувалась неподалік теперішньої туркменської столиці.

Розвиваючи двосторонні відносини, Іран керується передусім прагматичними інтересами - зміцнити свої позиції в Центральній Азії, отримати максимальну вигоду як від наявних в Туркменистані величезних запасів вуглеводнів, так і від його зручного геополітичного положення на перетині транзитних шляхів. Вагомим фактором добросусідства є наявність на півночі Ірану значного масиву туркменського населення, що зберегло родинні зв'язки зі своїми співп-лемінниками по той бік кордону.

Окрім того, обидві держави вважаються своєрідними "ізгоями". ІРІ є такою через конфронтаційну політику релігійного керівництва країни, що налаштувала проти персів значну частину світу. Ізоляція Туркменстану є наслідком порушення режимом першого президента країни С. Ніязова прав людини, повного нехтування демократичних норм і процедур.

Правова база двостороннього співробітництва складає близько 150 договорів і угод, в тому числі й про взаємну юридичну допомогу громадянам обох країн. Стабільна внутрішня ситуація в цих країнах сприяє розвитку транзитних операцій через їх території. ІРІ є другим після Росії важливим економічним партнером Ашгабату: з 1992 до 2006 р. двосторонній товарообіг зріс з 52 тис. дол. США до 1,4 млрд В Туркменистані працюють представництва понад 200 іранських фірм. За допомогою Ірану в Туркменистані збудовано (або будується) близько 100 промислових об'єктів, що дозволило країні отримати найсучасніші технології в прокладенні комунікацій, виробництві будматеріалів, медичних препаратів, комплексів хімічного водоочищення тощо. У травні 1996 р. введено в експлуатацію залізницю Теджен - Серахс - Мешхед, що забезпечує вихід держав центральноазійського регіону до портів Перської затоки. У 1998-2006 рр. цією магістраллю перевезено 14 млн т вантажів, що поповнило туркменську казну на 218 млн дол. США.

Пріоритетним напрямком двостороннього співробітництва є нафтогазовий сектор: Іран є основним імпортером туркменської нафти. Його частка вже 1997 р. становила 52 % й щороку зростає. В липні 1998 р. підписано першу угоду про транспортування туркменської нафти до іранських портів Перської затоки. Фірми ІРІ беруть участь у розвідці та бурінні скважин, перемігши в декількох міжнародних тендерах. Експорт туркменського газу в Іран та потенційна можливість його транспортування через іранську територію до держав Середземномор'я, Європи, а також через іранські порти в Перській затоці - на Далекий Схід і в Південно-Східну Азію, покінчили з монополією Росії в постачанні туркменського газу. Іран надав значну фінансову допомогу Туркменистану в прокладанні газопроводу Корпедже - Курт-Куї довжиною 200 км, введеного в експлуатацію 1998 р. Цим газопроводом, пропускна здатність якого 12 млрд куб. м на рік, блакитне паливо постачається до Ірану.

Плідно співпрацюють обидві держави й у створенні спільної енергосистеми: у 2003 р. введена в експлуатацію спільно збудована ЛЕП між Балканабатом (Туркменистан) й іранським Аліабадом, а 2007 р. розпочато будівництво нової ЛЕП, що з'єднає туркменське м. Мари з іранським Мешхедом. За підсумками 2006 р. Іран став найбільшим імпортером туркменської електроенергії: його частка становила 55 %.

Те, що відносини з Іраном є пріоритеним зовнішньополітичним напрямком Туркменистану, підтверджує статистика взаємних візитів лідерів обох держав. Зі своїм іранським колегою А. А. Хашемі-Рафсанджані (президентом ІРІ у 1989-1997 рр.) С. Ніязов зустрічався 16 разів, а президент ІРІ у 1997-2005 рр. С. М. Хатамі свій перший закордонний візит здійснив до Ашгабата. Нинішній президент Ірану М. Ахмадінежад, хоч і здійснив свій перший візит до Сирії, висловився, перебуваючи в липні 2006 р. у своєму першому центральноазійському турне, за максимальне використання можливостей співробітництва з Туркменистаном.

Тегеран жодним чином не хотів би погіршення відносин з Ашгабатом через зміцнення останнім співпраці в нафтогазовій сфері з країнами Заходу та Близького Сходу, адже вважає Туркменистан своїм стратегічним партнером. Особливе занепокоєння Ірану викликають контакти нового туркменського керівництва з американською компанією "Шеврон" - одним з визнаних світових лідерів нафтогазового бізнесу, керівники якої під час зустрічі з президентом Г. Бердимухаммедовим в травні 2007 р. отримали пропозицію щодо участі компанії в геологорозвідці, переробці нафти й освоєнні родовищ туркменського каспійського шельфу. В цьому ж контексті можна розглядати й досягнення домовленості про залучення інвестицій у розвиток туркменського нафтогазового комплексу найбільших фірм Саудівської Аравії. Занепокоєний Іран й продовженням взаємовигідної співпраці Ашгабату з ізраїльською компанією "Мерхав", яка свого часу залучила для реконструкції Туркменба-шинського комплексу нафтопереробних заводів 1,5 млрд дол. інвестицій. 27 березня 2007 р. відбулася зустріч керівників цієї компанії з президентом Туркменистану, під час якої ізраїльська компанія виклала нові пропозиції, реалізація яких сприятиме активізації туркменсько -ізраїльського співробітництва.

Стосовно відносин Туркменистану з іншими країнами регіону, то доволі плідно розвиваються туркменсько-турецькі взаємини. Туреччина приваблює офіційний Ашгабат не лише близькістю мови й культури, а й як країна, що уникла релігійного екстремізму і тісно пов'язана із Заходом. Багато туркменської молоді навчається в Туреччині.

Значна увага туркменським керівництвом приділяється розвитку взаємин з Саудівською Аравією, Кувейтом, Катаром, Об'єднаними Арабськими Еміратами та іншими арабськими державами, які Ашгабат вважає за взірець, який треба наслідувати і які можуть стати джерелом інвестицій для туркменської економіки. Намагаючись поширити свій вплив на Центральну Азію, Саудівська Аравія фінансує будівництво в Туркменистані мечетей і медресе, сприяє популяризації ісламу. Домагаючись особливої допомоги від мусульманського світу, президент С. Ніязов запропонував відкрити в Ашгабаті філію організації Ісламська конференція зі статусом Комітету з культурних і соціальних питань Середньої Азії і Казахстану. Саудівська Аравія, Кувейт, інші арабські держави надали Туркменистану значні кредити. Символічно, що свій перший закордонний візит новий президент Туркменистану Г. Бердимухамме-дов здійснив до Саудівської Аравії. Склад туркменської делегації, в якій були представлені керівники економічного і соціально-культурного блоків уряду республіки, вказує на сфери потенційної співпраці двох країн. Окрім співробітництва у нафтогазовій галузі, офіційний Ер-Ріяд, що є конкурентом Тегерана в боротьбі за лідерство в ісламському світі, особливо зацікавлений у прогресі ісламської освіти, будівництві мечетей та збільшенні кількості туркменських паломників до мусульманських святинь.

Доволі динамічно розвиваються й українсько-туркменські міждержавні взаємини, які базуються на Договорі про дружбу і співробітництво від 10 жовтня 1992 р. На початку 2000-х рр. Туркменистан був найбільшим постачальником природного газу в Україну (близько 40 млрд куб. м щороку).

Сучасний Туркменистан знаходиться поза сферою ефективного впливу Росії, але й не завдає їй значних проблем. Стабільність в Туркменистані, що трималася на авторитеті С. Ніязова, були вигідні і Росії, й Заходу. Новий президент Г. Бердимухаммедов (з лютого 2007) один з перших закордонних візитів здійснив до Москви, підтвердивши підписані Ніязовим контракти з "Газпромом". 12 травня 2007 р. в м. Туркменбаші президент Туркменистану підписав з російським і казахстанським президентами спільну декларацію про будівництво Прикаспійського газопроводу, 360 км якого пройде територією Туркменистану, 150 - Казахстану, а потім стикується з діючим з радянських часів газопроводом Середня Азія - Центр. Будівництвом цієї магістралі, що має розпочатися в другій половині 2008 р., Росія намагається заблокувати будівництво активно лобійованого Заходом альтернативного Транскаспійського трубопроводу, що має постачати центральноазійські вуглеводні до Європи в обхід Росії. Президент Туркменистану Г. Бердимухаммедов виявляє зацікавленість в будівництві обох трубопроводів, і через те, що видобуток газу в Туркменистані 2007 р. становив вже 80 млрд куб. м, й тому, що ідея спорудження обох газопроводів цілком відповідає світовій тенденції диверсифікації маршрутів транспортування енергоносіїв.

У контексті відносин Ашгабата із Заходом на користь Г. Берди-мухаммедова грає його демонстративна готовність до лібералізації країни і декларована політика "відкритих дверей".

Геополітичні та зовнішньополітичні пріоритети Республіки Узбекистан
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
РОЗДІЛ І. ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ
Історія створення і розвитку Європейського Союзу
Символи Європейського Союзу
Прапор Європейського Союзу
Європейський гімн
Співробітництво України з Європейським Союзом
Україна і Світова організація торгівлі
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru