Зовнішня політика України - Кучик О.С.-14.2.6. Інтеграційні утворення Європи

Політологія / Зовнішня політика України - Кучик О.С.

У контексті реалізації основних напрямів зовнішньої політики України, участь нашої держави в європейських інтеграційних структурах є важливим пріоритетом її діяльності на міжнародній арені. Такі європейські організації як Рада Європи, ОБОЄ, ЄС, НАТО є надзвичайно важливими для нашої держави.

Україна в ОБСЄ. Україна є учасницею Організації з безпеки та співробітництва в Європі з 30 січня 1992 р. Вона бере участь у роботі всіх колективних органів Організації. Україна активно співпрацює з інститутами ОБСЄ, насамперед, з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин, Бюро з демократичних інститутів і прав людини та Представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ. Виявом плідної та результативної співпраці між Україною та ОБСЄ стала співпраця з місією ОБСЄ в Україні в 90-х роках. Значну увагу місії привернуло становище кримських татар, депортованих сталінським режимом із території України. їхнє повернення на історичну батьківщину призвело до загострення соціально-економічної та політичної ситуації на Кримському півострові та зумовило необхідність втручання в неї місії ОБСЄ. Створена за ініціативою уряду України в серпні 1994 р. місія ОБСЄ основну увагу зосередила на питаннях гарантування суверенітету, територіальної цілісності та непорушності кордонів України відповідно до основоположних принципів ОБСЄ. Активно працюючи в цьому напрямі, місія зробила позитивний внесок у справу стабілізації ситуації в Автономній Республіці Крим (АРК).Місія ОБСЄ в Україні завершила свою роботу ЗО квітня 1999 р. у зв'язку з виконанням свого мандата. Це стало першим в історії Організації випадком, коли місія ОБСЄ припинила своє існування саме завдяки успішному виконанню покладених на неї завдань.

Справа облаштування кримських татар і представників інших депортованих народів надалі перебуває під увагою Верховного комісара у справах національних меншин.

Бюро з демократичних інститутів і прав людини забезпечує роботу спостережних місій за президентськими та парламентськими виборами в Україні, а також реалізує проекти, спрямовані на розвиток і зміцнення її демократичних інститутів. Зокрема, в Україні в рамках таких проектів надається допомога з організації роботи офісу омбудсмена, удосконалення виборчого законодавства тощо.

За результатами дво- та багатосторонніх переговорів стосовно нових форм співпраці України з інститутами Організації, було ухвалене рішення щодо заснування з 1 червня 1999 р. посади Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Завданням Координатора є підготовка та реалізація в Україні проектів і забезпечення їх фінансування за рахунок виділення цільових коштів міжнародними організаціями.

Важливим напрямом діяльності делегації України при ОБСЄ є оперативне інформування керівних органів Організації та представників інших держав — учасниць ОБСЄ про основні внутрішньополітичні події та зовнішньополітичні ініціативи України. У виступах на Постійній раді ОБСЄ, а також під час дво- та багатосторонніх консультацій з керівниками інститутів ОБСЄ українська делегація активно пропагувала ініціативу щодо створення у Києві Центру етнічних досліджень під егідою Верховного комісара з питань національних меншин.

Українська сторона постійно виступає за активізацію ролі ОБСЄ у справі врегулювання "заморожених конфліктів". Зокрема, вона активно наполягала на проведенні спеціальних розширених засідань Постійної ради ОБСЄ, присвячених обговоренню ситуації з урегулювання конфліктів у Придністров'ї та Грузії, а також бере активну участь в обговоренні цих питань у рамках ОБСЄ.

Належна увага у співпраці України з ОБСЄ зосереджується також на безпосередній участі представників від України в роботі "польових" підрозділів ОБСЄ. Представники України працюють сьогодні у місіях ОБСЄ в Грузії, Боснії та Герцеговині, Хорватії, Косово тощо.

Співробітництво між Україною та Радою Європи. Становлення України на міжнародній арені як суверенної держави, визнання її європейською спільнотою рівноправним партнером, вступ її до РЄ та ратифікація РЄ основних документів цієї Організації, зокрема, Європейської конвенції з прав людини та протоколів до неї, а також процеси демократизації українського суспільства і прямування його до соціальної, правової держави на засадах, насамперед, забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, закономірно посилює теоретичний і практичний інтереси української громадськості до засад діяльності й механізму функціонування РЄ.

Основною статутною умовою для вступу країн до РЄ є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов'язання забезпечити права й основні свободи людини всім особам, які перебувають під її юрисдикцією. Вступ країни до РЄ свідчить про її демократичний вибір, налаштованість на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів.

До набуття членства в РЄ Україна стала учасником декількох конвенцій цієї Організації, зокрема, Європейської культурної конвенції, Європейської рамкової конвенції про транскордонну співпрацю між територіальними спільнотами або властями, Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства, Рамкової конвенції про захист національних меншин.

Україна заявила про бажання приєднатися до РЄ 14 липня 1992 р.; 15 вересня 1995 р. у Києві було відкрито Центр інформації та документації РЄ, на базі котрого 2001 р. було створено Бюро інформації РЄ в Україні.

Парламентська асамблея РЄ (ПАРЄ) ухвалила позитивне рішення щодо заявки України на вступ до РЄ 26 вересня 1995 р., а 19 жовтня 1995 р. Комітет міністрів РЄ ухвалив резолюцію про запрошення України стати 37 членом Організації.

Згідно зі Статутом РЄ, Україна представлена у всіх трьох головних органах Організації. Міністр закордонних справ — у Комітеті міністрів РЄ — керівному органі цієї інституції. У ПАРЄ, котра визначає основні напрями діяльності Організації та має консультативний статус, Україна представлена постійною делегацією ВР України у складі 24 народних депутатів (12 основних членів та 12 їх заступників).

Україна представлена в усіх комітетах ПАРЄ, що є визначальним для забезпечення активної участі парламентської делегації України у роботі центральних органів Асамблеї. 24 представники України складають делегацію України у Конгресі місцевих і регіональних властей РЄ. Постійне представництво України при РЄ забезпечує участь нашої держави у повсякденній роботі комітетів та експертних груп Організації.

Набуття членства в РЄ передбачає певні зобов'язання. Україна взяла на себе деякі зобов'язання у сфері реформування чинного законодавства. "Українське питання" є предметом обговорення на сесіях ПАРЄ. Аналіз виконання Україною своїх зобов'язань свідчить про значний поступ нашої країни на шляху реалізації спільних проектів і програм.

Змістом співпраці України з РЄ на сучасному етапі є:

реформування існуючого, а також розробка та імплементація нового законодавства згідно зі стандартами РЄ у галузі прав людини та верховенства права;

співпраця у галузі забезпечення свободи функціонування ЗМІ, яке останнім часом набуло особливої актуальності;

розбудова толерантного, демократичного суспільства, котре базується на європейських стандартах, зокрема, стосовно соціальних прав і прав національних меншин, рівноправності жінок та чоловіків, захисту дітей тощо;

об'єднання зусиль для посилення ефективності боротьби проти тероризму, корупції й організованої злочинності.

Діяльність Бюро інформації РЄ в Україні протягом останніх десяти років виявилась необхідною для поширення інформації про напрями роботи РЄ. Бюро трансформує свої завдання відповідно до змін, які відбуваються як у РЄ, так і в Україні, але залишається незмінно відкритим для всіх, хто до нього звертається, надаючи вагому інформаційну чи організаційну допомогу, намагаючись якомога точніше реалізувати в своїй повсякденній роботі статутні принципи РЄ — забезпечення верховенства права, плюралістичної демократії та захисту прав людини, що є надзвичайно важливим у процесі трансформації українського суспільства не лише до норм і стандартів європейського співтовариства, а й у контексті збереження національної ідентичності та національних традицій.

Співробітництво з ЄС. Відносини України з ЄС головним чином ґрунтуються на Угоді про партнерство та співпрацю (УПС), яка набула чинності 1998 р. Обидві сторони визначили позиції щодо відносин одна з одною у внутрішній політичній стратегії. Щодо ЄС, то базовий підхід до відносин з Україною був викладений у Спільній Стратегії від 1999 р. Позиція України щодо європейської інтеграції, задекларована у Стратегії інтеграції України до ЄС, була затверджена Указом Президента 11 червня 1998 р. Було укладено кілька окремих угод у галузі торгівлі, науки та технології, ядерної енергетики. Технічна допомога з боку ЄС через програму Тасіс надається ще з 1990 р. на підтримку процесу переходу до демократії та ринкової економіки.

УПС набула чинності в березні 1998 р. Угода підкреслює повагу до основних спільних цінностей як основи для співпраці, забезпечує відповідні межі для політичного діалогу, запроваджує основні спільні цілі на основі гармонійних економічних відносин, сталого розвитку, співпраці низці галузей і підтримку зусиль України в напрямку демократії, а також створення інституційної мережі для досягнення цих цілей.

"Стратегія визначає основні напрями співробітництва України з Європейським Союзом (ЄС) — організацією, яка в процесі свого розвитку досягла високого рівня політичної інтеграції, уніфікації права, економічного співробітництва, соціального забезпечення та культурного розвитку.

Головною метою, котра визначена у Стратегії інтеграції України, є те, що вона визначає "основні пріоритети діяльності органів виконавчої влади до 2007 р., протягом якого мають бути створені умови, необхідні для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі."

ЄС є найбільшим донором України. Впродовж останніх 10 років загальна допомога з боку ЄС сягнула 1,072 млрд євро, в той час як держави-члени надали близько 157 млн євро за період 1996—1999 рр. Ця сума охоплює технічну допомогу

через програму Тасіс, макрофінансову та гуманітарну допомогу.

У рамках УПС запроваджено низку двосторонніх інституцій, що забезпечують основу для ухвалення та реалізації подальших відповідних рішень у процесі взаємовигідної співпраці.

21 лютого 2005 р. між Україною та ЄС було схвалено План дій Україна — ЄС, в якому було визначено шляхи подальшої тісної співпраці між сторонами. Цей документ став ще одним кроком на шляху розвитку співпраці між сторонами та наближення України до стандартів ЄС.

Щодо розвитку співпраці, варто звернути особливу увагу на ті проблеми, котрі виникли у процесі реалізації євроатлантичного курсу. Це, насамперед, незбалансованість політичної системи в Україні, котра проходить трансформацію внаслідок проведення політичної реформи. За результатами опитувань, проведених серед експертів Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України щодо впливу політичних гілок влади на прийняття та реалізацію зовнішньополітичної стратегії нашої держави, відбуваються зміни у втіленні в життя зовнішньополітичних рішень. Якщо, скажімо, на початку 2006 р. найбільший вплив на зовнішню політику мали МЗС, РИБО та Секретаріат Президента (58,2, 22,2, 29,8 % відповідно), то на кінець року найбільший вплив мав Кабінет Міністрів Анти- кризової коаліції — 70,9%, МЗС — 41,1 %, фінансово-про- мислові групи — 49 %. Це засвідчує значну залежність реалізації євроінтеграційних прагнень України від розкладу політичних, групових, фінансово-економічних інтересів в Україні.

З огляду на зміни політичних еліт 2006 р., змінилися й оцінки перспектив становлення відносин з ЄС. Якщо, за оцінками експертів, попередня еліта трактувала стосунки як орієнтовані на зближення, то після її зміни — орієнтація була спрямована на стабілізацію рівня відносин і збереження статус-кво. До зовнішніх загроз євроінтеграційних процесів варто віднести динамічні зміни на міжнародній арені. Серед чинників вирішального характеру варто виокремити відносини з РФ, які є певним лакмусовим папірцем у динаміці розвитку євроінтег- рації України.

Саміт Україна — ЄС на найвищому рівні, котрий відбувся 27 жовтня 2006 р. у Гельсінкі, розглядав проблеми розвитку двосторонньої співпраці в різних галузях співпраці. За результатами саміту, була укладена Угода про спрощення візового режиму та Угода про реадмісію, що, з одпого боку, стало кроком до зближення, а з іншого — поставило перед Україною низку важких завдань, оскільки виконання цих умов є досить дорогим у фінансовому та техніко-економічному плані. Для процесу розширення Шенгенського простору з січня 2008 р. такі угоди є доволі успішними з огляду на перспективи ширшого й вільнішого доступу громадян України до ЄС. Також у рамках переговорного процесу було ухвалене рішення про розробку нової угоди про поглиблене партнерство між сторонами.

Практичною реалізацією співпраці між сторонами є спільна діяльність України, Молдови та ЄС щодо розв'язання "придністровської проблеми". Початок діяльності Комісії ЄС у цьому регіоні запровадив переговорний процес щодо врегулювання цієї проблеми. Водночас, як з'ясувалося, зовнішньополітичні інтереси ЄС в цьому регіоні наштовхнулись на геополітичну зацікавленість Росії, що поставило під питання ефективність зусиль України, Молдови та ЄС у вирішенні цієї проблеми. Це стало, знову ж таки, індикатором упливу позиції Росії на ставлення ЄС до України загалом та її євроінтеграційних прагнень зокрема.

Європейська комісія вже отримала мандат на ведення переговорів щодо укладення з Україною посиленої угоди. Визначила свою позицію й Україна, зорієнтована на отримання статусу асоційованого членства з подальшим набуттям повноцінного членства. Для ЄС питання набуття членства України у перспективі наштовхуються на бажання бачити Україну у Світовій організації торгівлі, що вже набуває реальних обрисів, а потім провадити перемовини щодо створення зони вільної торгівлі й укладення угоди про посилену співпрацю. Додає надії завершення Україною внутрішніх і зовнішніх процедур набуття членства у Світовій організації торгівлі, досягнуті наприкінці 2007 р. на початку 2008 р. Це відкриває нові перспективи єв- роінтеграційного процесу.

Певне розв'язання політичної кризи, що виникла в Україні 2007 р., достроковими парламентськими виборами та формуванням нового уряду поставило відносини з ЄС на новий перспективний рівень реалізації євроінтеграційної концепціїУкраїни. Цс, вочевидь, змусить по-іншому подивитися свро- чиноониклм не перспективи укладення пової угоди між нашою державою та ЄС.

Підсумовуючи, можна з певністю стверджувати, що ЄС, зважаючи нл його багатосторонні зв'язки та співпрацю, стас не лише надійним партнером України, а з перетворенням його на одного з глобальних гравців на міжнародній арепі, неабияк впливле на міжнародні відносини. Перемога ідеї Об'єднаних Націй (Штатів) Європи набувле не лише чіткіших обрисів, а перетворюється нл все реальніше існуючий суб'скт міжнародних відносин, який вілІгравлтиме визначальну роль у творенні нової європейської та світової архітектури міжнародних відносин. Тому, з геополітичного погляду перед Україною виникає про- блемл вибору пріоритетів в умовлх трансформації біполярної системи міжнародних відносин на поліполярну та поліархічну за своїм хлрлктером системи.

Вибудовуючи стратегію відносин з ЄС, кінцевою мстою якої заявлено прагнення набуття повноправного членства, українському керівництву необхідним видасться зважування багатьох чинників як внутрішньополітичного, так і, особливо, зовнішньополітичного характеру. Практичний досвід реалізації спільних проектів ЄС — України є запорукою успіху двосторонніх відносин і перспектив їхньоїоптимізації та подальшого наповнення новим змістом.

Зовнішня політика України - Кучик О.С. - 14.2.6. Інтеграційні утворення Європи — пріоритет зовнішньої політики України

Політологія / Зовнішня політика України - Кучик О.С.

Рекомендована література