Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції - Ліпкан В.А. - 3. Регулювання Інтернет-відносин у країнах Європи

Цікавим з точки зору інформаційної безпеки є досвід регулювання Інтернет - відносин деяких європейських країн. Як зазначає Макаренко ЄА., у більшості європейських країнах прийняті (або існують в проекті) закони, що дають можливість притягнути до відповідальності провайдерів хостових послуг за розміщення на їхніх сайтах інформації незаконного змісту; деякі правила обмежують доступ провайдерів до таких джерел інформації. Мережеві оператори не можуть бути притягнуті до відповідальності за зміст інформації, яка передається мережами, однак вони зобов'язані на умовах виданих ліцензій вжити необхідних заходів щодо користувачів і клієнтів, які використовують мережі для передання інформації незаконного змісту. В країнах ЄС також існує практика самоврегулювання хостових послуг: наприклад, у Великій Британії (Фонд "Безпечна Мережа"), у ФРН і Нідерландах прийняті кодекси поведінки та створені незалежні органи самоврегулювання, які розробляють етичні стандарти для змісту інформації та класифікації незаконної інформації. Класифікація інформації незаконного змісту викладена так:

1) використання телекомунікаційних засобів для поширення образливої чи непристойної інформації користувачами підліткового віку (до 18 років);

2) свідоме надання телекомунікаційних послуг для поширення незаконної інформації відповідно до пункту 1;

3) свідоме надання інтерактивних комп'ютерних послуг незаконного змісту;

4) свідоме використання телекомунікаційних засобів для здійснення правопорушення відповідно до пункту 3.

Німеччина прийняла Закон про інформаційні і комунікаційні послуги (1997 р.), в якому визначений статус цифрового підпису, внесені поправки до Карнега кодексу, в закони про авторські права та обмеження на морально шкідливу для молоді інформацію.

Правове регулювання інформації в Інтернет, згідно з доповіддю Міністерства економіки, фінансів та промисловості Франції, повинно:

1) забезпечити свободу комунікації он-лайн;

2) визначити обов'язки постачальників послуг (зокрема, видавців та посередників);

3) запровадити захист інтелектуальної власності в режимі он-лайн;

4) забезпечити ефективне регулювання змісту інформації, що є в мережі Інтернет;

5) забезпечити захист персональних даних;

6) забезпечити правовий статус доменів;

7) забезпечити вільний доступ до масивів інформації в мережі Інтернет для масового використання.

З цією метою Франція подала до Європейської Ради ЄС меморандум з пропозицією розширити доступ до Інтернету і створити регулятивні механізми для діяльності в мережі.

4. Співвідношення положень нормативно-правових актів Європи та України, що регулюють відносини у сфері інформаційних прав та свобод людини і громадянина

Іншим цікавим моментом у контексті аналізу проблем забезпечення інформаційної безпеки Євросоюзу є розгляд основних нормативно-правових актів, що закріплюють права та свободи громадян Євросоюзу в інформаційній сфері.

Основним документом Європейського Союзу, що закріплює такі права громадян є Хартія основних прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 року.

Хартія проголошує, що права, які в ній закріплюються, базуються на конституційних традиціях та загальних міжнародних зобов'язаннях держав-членів, а також Договору про Європейський Союз, Договору про Європейські співтовариства, Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, Соціальних хартіях, прийнятих Європейським співтовариством й

Радою Європи та судової практики суду Європейських співтовариств і Європейського суду з прав людини.

Аналіз даного документу, дозволяє виокремити ряд прав та свобод людини в інформаційній сфері в контексті інформаційної безпеки Європейського Союзу, що практично повторюють положення Конституції України.

Так, ст. З даного Договору зазначає, що кожна людина має право на фізичну недоторканність та недоторканність психі ки. Отже, дана теза корелює з таким національним інтересом людини в інформаційній сфері, як забезпечення права людини на захист від маніпуляції індивідуальною свідомістю та таким конституційним положенням, яке закріплено в статті 34 Конституції України, відповідно до якого кожному гарантується право на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Ст. 7 закріплює положення, відповідно до якого кожна людина має право на повагу її приватного та сімейного життя, на недоторканність житла та таємниці кореспонденції.

Згідно зі ст. 8 кожна людина має право на охорону відомостей особистого характеру.

Таким чином, дані норми віддзеркалюються у ст. 31 Конституції України, а саме: кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також ст. 32 - ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Ст. 11 визначає, що кожна людина має право на свободу вира жати свою думку. Це право охоплює свободу підтримувати свою думку, отримувати та розповсюджувати інформацію та ідеї без будь-якого втручання з боку публічних властей та незалежно від державних кордонів. Забезпечується свобода та плюралізм

засобів масової інформації. Основна ідея даної тези закріплена Конституцією України в статтях 15 (Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена.) та 34 (Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.).

Ст. 17 закріплює охорону інтелектуальної власності. Саме ця теза корелює з такими конституційними нормами, визначеними у ст. 41 (Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.) та ст. 54 (Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом).

Ст. 41 зазначає, що кожна людина має право на доступ до матеріалів, що мають до неї безпосереднє відношення, при забезпеченні законних інтересів конфіденційності, а також професійної і комерційної таємниці. Ст. 34 Конституції України відображає основну ідею вищезазначеної статті, а саме: кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Насамкінець, відповідно до ст. 42 кожен громадянин чи громадянка Європейського Союзу, чи будь-яка фізична чи юридична особа, яка проживає чи має офіційно зареєстроване місцеперебування в одній з держав-членів, має право доступу до документів Європейського парламенту. Ради та Європейської комісії. Що ж до України, то ст. З Конституції України закріпила, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність.