Інформаційна безпека - Остроухов В.В. - 2.2.1. Переносне значення маніпулювання

2.2.1. Переносне значення маніпулювання

У початковому неметафоричному значенні термін "маніпуляція" означає складні види дій, виконуваних руками: управління важелями, виконання медичних процедур, довільне поводження з предметами тощо, що потребують майстерності та проворства у виконанні. Перехідним ступенем до метафори постало використання терміна "маніпуляція" щодо демонстрації фокусів і карткових ігор, у яких цінується майстерність не тільки у проведенні хибних відволікаючих прийомів, але й у приховуванні реальних дій чи намірів, створенні оманливого враження або ілюзії. Зв'язок з початковим значенням особливо виразно проявляється в назві "фокусник-маніпулятор" -такий, що спеціалізується на фокусах, які виключають складні механічні або електронні пристрої, асистентів-двійників тощо. Всі його фокуси - "спритність рук і жодного шахрайства". Основні психологічні ефекти створюються на основі управління увагою (відволікання, переміщення, зосередження), широкого використання механізмів психологічної установки, стереотипних уявлень та ілюзій сприйняття. Всі ці елементи зберігаються й у міжособистісному маніпулюванні.

Повне перенесення слова "метафора" в новий контекст і породження метафори, яка нас цікавить, веде до того, що під об'єктами маніпулювання розуміються вже не предмети, а люди, при цьому самі дії виконуються вже не руками, а за допомогою інших засобів. Тобто маніпулювання в переносному значенні - це прагнення "прибрати до рук", "приручити" іншого, "заарканити", "піймати на гачок", тобто спроба перетворити людину на слухняне знаряддя, немов на маріонетку. Проте метафора "прибирання до рук" хоча і є стрижневою ознакою, але зовсім не єдиною щодо психологічного маніпулювання. У процесі свого становлення ця ознака була доповнена іншими ознаками. По-перше, для маніпулювання характерні вміння, спритність, майстерність виконання. По-друге, маніпулювання передбачає створення ілюзії. Не мало б сенсу називати певну дію маніпулюванням, якби вона здійснювалася відкрито. Поганий той ілюзіоніст, який не може створити ілюзію задуманого фокусу, всі прийоми якого на виду. Або поганий той лялькар, який не здатний примусити глядачів забути, що дійові особи п'єси всього лише ляльки-маріонетки. Тому маніпулювання в метафоричному значенні передбачає також створення ілюзії незалежності об'єкта від стороннього впливу, ілюзії самостійності прийняття рішень і виконання ним певних дій.

Таким чином, повна метафора психологічного маніпулювання містить три найважливіші ознаки:

1) ідею "прибирання до рук";

2) неодмінну умову збереження об'єктом впливу ілюзії самостійності прийняття рішень і виконання ним певних дій;

3) майстерність маніпулятора у виконанні прийомів впливу.

2.2.2. Психологічне визначення маніпулювання

У науковій літературі різні автори дають власні визначення маніпулюванню або досить повно обговорюють маніпулювання як поняття (таблиця 1):

Таблиця 1

Аналізуючи ці уявлення, можна виділити п'ять основних ознак, які повинні входити у психологічне визначення маніпулювання:

1) родова ознака психологічного впливу;

2) ставлення маніпулятора до об'єктів маніпулювання як до засобу досягнення власної мети;

3) прагнення отримати односторонній виграш;

4) прихований характер впливу (як факт впливу, так і його спрямованість);

5) використання (психологічної) сили, гра на слабкостях (використання психологічної вразливості).

Крім того, виявилися дещо відособленими ще два критерії:

6) спонукання, мотиваційне привнесення (формування "штучних" потреб і мотивів для зміни поведінки на користь ініціатора маніпулювання);

7) майстерність і вмілість під час здійснення маніпулятивного впливу.

Залишаючись найважливішою змінною під час аналізу механізмів і способів впливу, поняття сили не може служити ознакою, що диференціює різні види дії, тому його у визначення включати не слід. Для скорочення визначення маніпулювання пропонується уникнути згадки про моральну позицію маніпулятора - ставлення до іншого як до засобу досягнення власної мети. З ознак, що залишилися, можна сконструювати визначення маніпулювання.

Одним з обов'язкових елементів визначення є посилання на родову приналежність поняття. Тому необхідно засвідчити, що маніпулювання є видом психологічного впливу. Оскільки обов'язковою умовою дієвості маніпулювання є приховування як факту впливу, так і намірів маніпулятора, необхідно відзначити цю його особливість. Слід також ввернути увагу на уміння та майстерність, що забезпечують ефективність маніпулювання, і зрештою, охарактеризувати основний ефект внесення змін у мотиваційні структури адресата - спонукання його до здійснення дій, визначених маніпулятором.

З огляду на зазначене вище можна сформулювати визначення: Маніпулювання - це вид психологічного впливу, майстерна реалізація якого веде до прихованого збудження в іншої людини намірів, що не співпадають з його актуально існуючими бажаннями.

Досить складно в короткій дефініції врахувати всі виділені узагальнені критерії, що характеризують маніпуляцію як соціально-психологічний феномен взаємодії людей - приховане психологічне примушення людини. Доводиться й серед цих критеріїв виділяти одні як більш суттєві, інші - як менш значимі. Причому значимість одних не викликає сумніву, а інші не мають очевидного значення. Це вибір дослідника, зумовлений необхідністю зробити акцент на характеристиках, що мають значення для проблеми, в контексті якої розглядається маніпулювання. Для прикладу можна навести ряд формулювань поняття маніпулювання, запропонованих Є.Доценком

- вид психологічного впливу, за якого майстерність маніпулятора використовується для прихованого впровадження в психіку адресата мети, бажань, намірів, відносин чи установок, що не співпадають з тими, які е у адресата на цей момент;

- психологічний вплив, націлений на зміну напрямку активності іншої людини, виконаний настільки майстерно, що залишається непоміченим нею;

- психологічний вплив, спрямований на неявне спонукання іншого до здійснення визначених маніпулятором дій;

- майстерне спонукання іншого до досягнення (переслідування) побічно вкладеної маніпулятором мети.

Іноді, на його думку, з практичних міркувань зручніше користуватися метафорою безпосередньо під час визначення цього поняття, сформулювавши його так:

Маніпулювання - це дії, спрямовані на "прибирання до рук" іншої людини, кривдження її, здійснювані настільки майстерно, що у людини створюється враження, ніби вона самостійно управляє своєю поведінкою.

Наведені короткі формулювання поняття "маніпулювання" належать переважно до одного з її різновидів, достатньо поширеного, але не єдиного, а саме - до міжособистісного маніпулювання. В цих визначеннях операційна сторона процесу маніпулювання визначається, головним чином, через майстерність маніпулятора, а також прямо вказується на "насильство", "нав'язування" змін, що вносяться в психіку та поведінку. Водночас не зазначені навіть гіпотетичні підстави відділення "насильних" (вимушених) змін поведінки та психіки адресата від ненасильних.

Робоче визначення психологічного маніпулювання доцільніше сформулювати як процес цілеспрямованого чи ненавмисного використання різних специфічних способів і засобів зміни (модифікації) поведінки людини чи її мети, бажань, намірів, відносин, установок, психічного стану та інших психологічних характеристик на користь суб'єкта впливу, і які могли б не відбутися, якби адресат достатньо володів даними, що відносяться до ситуації, зокрема знав, які способи застосовувалися стосовно нього або з якою метою вони використовувалися.

Звідси витікає, що причин маніпулювання можна назвати багато. Ясно й те, що їх не можна віднести до однієї групи. Вони мають різне походження.

Перш за все необхідно розмежувати маніпулювання на міжособистісному рівні та масові маніпулювання. Потрібно також чітко розрізняти маніпулювання як процес і власне маніпулятивні методи, тобто техніку маніпулювання. Технікою можна користуватися несвідомо. В буденному житті багато хто з нас виконує роль мимовільних маніпуляторів чи жертв маніпулювання.

З прийомами маніпулювання на міжособистісному рівні ми стикаємося досить часто. Основними структурними елементами схеми такого маніпулювання з одного боку є сам маніпулятор, суб'єкт маніпулювання чи автор впливу, а з іншого - людина, на яку воно направлене, тобто об'єкт маніпулювання чи адресат впливу.

Процес маніпулятивного впливу може здійснюватися безпосередньо маніпулятором, але бувають ситуації, коли останній виступає ініціатором і організатором складного психологічного маніпулювання, в якому використовує інших осіб для досягнення своєї мети (так званий метод "залучення третіх сил").

Ще одне поняття, яке необхідно ввести для опису психологічного маніпулювання особою, - це "мішені" впливу.

Вплив будується з розрахунку на підставові інстинкти людини, її агресивні устремління. Маніпулятори використовують важелі, які повинні діяти безвідмовно: потреби в безпеці, в їжі, у відчутті спільноти тощо.

В різних дослідженнях мішенями впливу вважаються окремі люди, їх об'єднання, соціальні групи, населення і навіть країни - об'єкти психологічних операцій.

Під час розгляду міжособистісних маніпулювань на сьогодні як мішені розглядаються особистісні структури, певні психічні утворення людини. Узагальнюючи наявні дані з цієї проблеми, можна сформулювати робочу класифікацію мішеней маніпулятивного впливу на особистість. До неї належать такі п'ять груп психічних утворень людини:

2. Збуджувачі активності людини: потреби, інтереси, схильності.

2. Регулятори активності людини: групові норми; самооцінка (відчуття власної гідності, самоповага, гордість); суб'єктивні відносини; світогляд; переконання; вірування; смислові, цільові, операційні установки тощо.

3. Когнітивні (інформаційні) структури (у тому числі інформаційно-орієнтовна основа поведінки людини загалом) - знання Про навколишній світ, людей та інші різноманітні відомості, які є інформаційним забезпеченням активності людини.

4. Операційний склад діяльності: спосіб мислення, стиль поведінки та спілкування, звички, уміння, навички тощо.

5. Психічні стани: фонові, функціональні, емоційні. Потужність і ефективність маніпулятивного впливу залежить від наявності певних переваг у маніпулятора над адресатом. Раніше вже наголошувався прихований від адресата характер маніпулятивного впливу, що відразу створює переваги маніпулятору. Окрім цього, існують й інші переваги, які дозволяють маніпулятору використовувати специфічні прийоми впливу й підсилюють його ефект. Класифікація цих переваг запропонована Є. Доценком. Основою в ній є джерело, що створює переваги. З урахуванням цього ним виділяються такі чотири основні групи:

По-перше, автор уже може володіти деяким власним набором переваг:

а) статусні переваги (рольова позиція, посада, вік);

б) ділові (кваліфікація, аргументи, здібності, знання).

По-друге, автор може використати силу третіх осіб. Якщо це конкретні або достатньо визначені "інші", то такий вид сили можна назвати:

в) представницькою підтримкою ("я від Миколи Миколайовича ", "не за себе стараюся - за колектив").

Якщо ж автор спирається на узагальнених інших, назвемо це:

г) конвенціональною перевагою (традиції, мораль тощо). По-третє, сила може витягуватися з самого процесу взаємодії з

партнером:

ґ) динамічні сили (темп, паузи, ініціатива);

д) позиційні переваги (експлуатація емоційного тону колишніх чи актуальних відносин);

е) договір - результат спільних угод.

По-четверте, сила здобувається зі слабкості партнера або його психічних особливостей.

Ця класифікація є цікавою у зв'язку з тим, що джерела переваг маніпулятора виступають у свою чергу для адресата джерелами загроз його інформаційно-психологічній безпеці в міжособистісний взаємодії і можуть використовуватися для діагностики факту маніпулятивного впливу та оцінки його потужності.

Проте в цій класифікації під час розгляду процесу міжособистісної взаємодії не враховується використання при наданні маніпулятивного впливу оперування інформацією, а вказуються лише динамічні характеристики.

Таке джерело переваг маніпулятора, як зовнішні умови зводиться лише до використання третіх сил і деяких характеристик маніпулятора. Водночас за рахунок змін зовнішніх умов можливе значне збільшення потужності маніпулятивного впливу та на сьогодні використовується досить багато відповідних прийомів.

З урахуванням висловленого доцільно структурувати джерела загроз інформаційно-психологічної безпеки людини в міжособистісний взаємодії під час здійснення маніпулятивного впливу на три основні групи.

Перша група включає загрози, пов'язані з можливостями маніпулятора впливати на сам процес міжособистісної взаємодії, тобто відповідно до своєї мети змінювати його хід, організацію, процедуру, інформаційний зміст, використовуючи для цього відповідні прийоми.

Друга група включає загрози, пов'язані з можливостями використання маніпулятором зовнішніх для адресата чинників.

їх можна розділити на такі підгрупи:

а) умови зовнішнього соціального середовища (наприклад, можливість використання інших осіб для здійснення впливу, соціальних зв'язків, що склалися з адресатом і його оточенням тощо);

б) власний особовий потенціал маніпулятора (наприклад, такі його статусні переваги, як рольова позиція, посада, вік, матеріальне становище, кваліфікація, освіта, здібності, знання, комунікативні навички й уміння тощо);

в) умови зовнішнього фізичного середовища (наприклад, вибір місця і часу проведення міжособистісної взаємодії, створення відповідної наочно-речової обстановки тощо).

Третя група включає загрози, пов'язані з можливостями використання маніпулятором внутрішніх, психологічних, індивідуально-особових характеристик адресата (зокрема його стану).

Використовуючи відповідні прийоми впливу на різні психічні структури особистості адресата, маніпулятор досягає своєї мети.

На відміну від міжособистісних, маніпулювання на політичному рівні знеособлені й передбачають вплив на широкі маси. Воля меншини (а то й окремої особи) в завуальованій формі нав'язується більшості.

Маніпулювання свідомістю є системою ІПВ з метою впровадження в свідомість певного світогляду, ціннісних установок, уявлень про мораль, моральність, нормативність тих чи інших форм поведінки. Якщо йдеться про масовий вплив, то тут, звичайно, основним інструментом маніпулювання свідомістю є масова культура - система маніпулювання елементарними реакціями мас людей, що застосовує найсучасніші досягнення науки й техніки. Ключовими провідниками масової культури є засоби масової інформації та індустрія дозвілля. ЗМІ працюють на користь ангажуючого їх замовника. Це проявляється в РR- технологіях передвиборної боротьби, в нав'язуванні за допомогою реклами тих або інших товарів і послуг, зокрема, що найбільш небезпечно, псевдомедичних, в етичній сфері йдеться про впровадження в суспільну свідомість певних "ідеалів", що влаштовують замовника. Надзвичайно важливим є вплив на суспільну свідомість індустрії дозвілля. Вона включає розважальні жанри кіно, театру й літератури, адаптовані до невимогливих інтелектуальних і естетичних запитів мас та направлені на формування в суспільній свідомості насаджуваного замовником способу життя.

Основним з медико-психологічних наслідків маніпулювання свідомістю є різке збільшення людей з різними формами деструктивної поведінки, вираженої в стійкому прагненні до руйнування й насильства. Не можливо не помітити, що маніпулювання суспільною свідомістю у формі прихованої чи явної пропаганди насильства, жорстокості, расової чи релігійної ненависті можуть запускати механізм спонтанної форми деструктивної поведінки. З цим можна пов'язати негативні тенденції останнього часу - збільшення числа злочинів, направлених проти особи, вбивств і замахів на вбивства. Зараз найбільш небезпечною для суспільства формою деструктивної поведінки стала релігійно-фанатична. Саме з нею пов'язані акти тероризму, здійснювані терористами-смертниками. Істинний фанатизм пов'язаний з патологічною особистістю, головним чином з психопатією. Окремо можна сказати про явище, яке отримало назву "зомбування" - особлива цілеспрямована психологічна обробка індивіда з пригніченням функції власного "я".

Причина появи і широкого розповсюдження такої форми деструктивної поведінки, як патологічна схильність до азартних ігор полягає в тому, що пристрасть до легкої наживи стала загальною, морально допустимою, суспільно схвалюваною та повсюдно пропагованою як засобами масової інформації, так і іншими інструментами реклами. Гра є своєрідним психологічним захистом, що допомагає відійти від реальної дійсності і необхідності вживати якихось конкретних заходів. Основними ознаками патологічної схильності до азартних ігор є: постійне збільшення часу, присвяченого грі, нездатність припинити гру після крупного виграшу або програшу, поява дискомфорту за відсутності гри. Згідно з новою класифікацією хвороб ці ознаки включені в розділ "психічні й поведінкові розлади". Комп'ютероманія та інтернет-залежність характеризуються схожими патологічними станами, що вимагають адекватної медико-психологічвої допомоги.

Маніпулювання свідомістю наносить величезний збиток духовному стану суспільства, призводить до розвитку в окремих осіб не тільки психологічної неадекватності, але й психічних розладів і тим самим знижує рівень психічного здоров'я нації.

С. Г. Кара-Мурза у своїй книзі "Маніпуляція свідомістю" дає таке визначення:

"Маніпулювання - спосіб панування шляхом духовного впливу на людей через програмування їх поведінки. Цей вплив направлений на психічні структури людини, здійснюється приховано й ставить своєю задачею зміну думок, переконань та мети людей у потрібному напрямі".

Можна говорити про два основні типи управління суспільством - східний і західний. Головна відмінність західного типу полягає в тому, що він спирається на контроль не над засобами виробництва, а над засобами інформації та використовує їх як нервову систему.

Маніпулювання свідомістю стає одним з визначальних факторів сучасного соціального життя. Для цього використовується інформація, яка, разом з іншими її властивостями, стає знаряддям влади над людьми, одним з методів управління суспільством.

На думку В. Амеліна, маніпулювання свідомістю передбачає такі моменти:

а) впровадження у свідомість під виглядом об'єктивної інформації неявного, але бажаного для певних груп змісту;

б) впливання на больові точки суспільної свідомості, що збуджують страх, тривогу, ненависть тощо;

в) реалізацію деяких задумів і приховуваної мети, досягнення яких маніпулятор пов'язує з підтримкою громадською думкою своєї позиції.

Сьогодні розробляються вдосконалені технології впливу на мотивацію вчинків і поведінку людей - технології " несилового примушення". Організовується маніпулювання людьми проти їх волі, але з їх згоди на користь дуже малої частини суспільства.

Багато хто порівнює процеси в суспільстві, де маси йдуть проти своїх інтересів, з поведінкою людей, які піддалися дії наркотиків.

Політичні маніпулювання включають як міжособистісні, так і масові маніпулювання. В першому випадку для їх здійснення маніпулятор вдається до певної техніки, тобто набору маніпулятивних прийомів, що працюють на міжособистісному рівні. В другому випадку на допомогу маніпулятору приходять маніпулятивні технології.

Схематично це можна представити так:

Найяскравішим прикладом політичних маніпулювань, безумовно, є вибори 1996 року. Б. Єльцин, що мав рейтинг 3 % до початку виборів, задіяв усі засоби, що були в його розпорядженні, для перемоги. Видали величезну кількість указів, усім усе обіцяли, працював президентський "телефон довіри"... Після закінчення виборів дія указів була призупинена. А. Лівшиц досить цинічно зазначив, що виконати їх просто нереально і вони видавалися не для того, щоб виконуватися! "Телефон довіри" теж за непотрібністю відключили. Хоча проблем у людей після виборів менше не стало. Грубий обман населення чомусь стали називати "новими виборчими технологіями". Новизна лише у назві та в окремих прийомах. Але суть одна - влада знову, як і в роки радянської влади, ошукує свій народ. І народ, як і в ті роки, відповідає "взаємністю", тобто недовірою до неї.

Інший приклад політичного маніпулювання - живучість режиму Саддама Хусейна. "В 90-і роки санкції були головною темою майже всіх розмов іракців. На "хесар" (ембарго) покладалася вина мало не за все. Але звинувачували за введення санкцій не Саддама Хусейна, а мстиву і злобну Америку, яка прагне підкорити волелюбний народ Іраку". В цьому випадку використаний старий, але в певних умовах дуже ефективний прийом створення "образу ворога".

Ще один характерний приклад політичного маніпулювання пов'язаний з винайденням атомної бомби. Американці розраховували, що створення атомної зброї забезпечить йому перевагу над Радянським Союзом. Президент США Г. Трумен інформував Й. Сталіна під час Потсдамської конференції про створення ядерної зброї та був здивований спокійною реакцією радянського лідера. Звичайно, Сталін знав, про що йдеться. Але, як пише Г. Кісинджер: "Поведінка Сталіна в Потсдамі вказувала на рішучість радянського керівництва зменшувати значення ядерної зброї для того, щоб продемонструвати незалежність Кремля та неможливість залякати його". Сталіну також було важливо, щоб населення Радянського Союзу не втратило віру у всемогутність свого вождя і держави. Він не міг відкрито визнати, що американці вийшли вперед у такій важливій справі. Тому радянська пропаганда всіляко применшувала значення атомної зброї, і радянські люди про існування атомної бомби дізналися майже через десять років після її винайдення.

Радянська пропаганда в ті роки могла вчинити подібний трюк, оскільки альтернативних джерел інформації в СРСР просто не було. Проте практика свідчить, що навіть наявність цих джерел інформації ще не є перешкодою на шляху маніпуляторів.

У результаті тих якісних змін, що настали у світі, маніпулювання свідомістю вийшло на передову позицію та відіграє багато в чому визначальну роль у соціальних процесах.

Література до розділу 2

1. Бессонов Б. И. Идеология духовного подавления. - M.: 1971. - 295 с.

2. Choukas M. Propaganda Comes of Age. - Washington, 1975. - P. 210. 8. Философский словарь. / Под редакцией И. Т. Фролова. - 5-е изд. -

М.: Политиздат, 1986. - С. 202.

4. Лисичкин В. А., Шелепин Л. А. Глобальная империя Зла. Новая геополитическая расстановка сил. - М.: Крымский мост-9Д, 2001.-445 с.

5. Карнегі Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. -М., 1989.-С. 63.

6. Цуладзе А. М. Политические манипуляции, или Покорение толпы. -М.: Книжный дом "Университет", 1999. -144 с.

7. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. - М.: ЧеРо, Издательство МГУ, 1997. - С. 47,59,60,138.

8. Георгии Грачев, Игорь Мельник. Манипулирование личностью: Организация, способы и технологии информационно-психологического воздействия. -М.: Изд-воРАГС, 1998.-С. 65-68.

9. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. - М.: Алгоритм, 2000. -С. 26.

10. Амелин В. Н. Социология политики. -М., 1992. - С. 61.

11. Апдайк Р. Дж. Саддам Хусейн. - Ростов-на-Дону, 1999. - С. 495. 12. Киссинджер Г. Ядерное оружие и внешняя политика. - М., 1959.-С. 423.