Інформаційна політика України - Губерський Л.В. - Інституціональні рамки співробітництва

Було б доцільним включення в інформаційну стратегію Української держави й стратегію співробітництва влади зі ЗМІ положень про значимість і вигоди для обох сторін-учасниць таких планів і конкретних кроків:

• виведення за рамки формалізму й відповідне інформаційне забезпечення щорічних самітів президента України з поточним керівництвом ЄС, президентами Європейської Комісії та іншими високо-посадовцями Євросоюзу. Наголос на конкретних рішеннях, які обов'язково мають виконуватися сторонами, що сприятиме прискореному наближенню України до вимог членства в ЄС;

• ради зі співробітництва (міністри — комісари) на своїх щорічних засіданнях повинні також перейти до обговорення цілком конкретних питань, у тому числі й пов'язаних з інформаційним забезпеченням;

• комітети зі співробітництва відтепер мають активно включати в переговорний процес представників відповідних організацій громадянського суспільства та журналістів;

• підкомітети (рівень експертів) у своїй оперативній діяльності зобов'язані орієнтуватися на обговорення заздалегідь узгоджених конкретних проектів з метою їх прискореного доопрацювання і впровадження в економічну чи політико-культурну та інформаційну практику.

При цьому ключові питання співробітництва — торгівля й інвестиції, фінансові та банківські проблеми, енергетика, особливо поставки природного газу через територію України, екологія, інформаційні мережі, наука й технологія, освіта, митна служба, правові питання — мають розглядатися на всіх окреслених рівнях таким чином, щоб наслідком їхнього обговорення були конкретні рішення, які передбачали б також терміни їх виконання та способи контролю. Роль інформаційного забезпечення тут набуває вирішального значення.

Що стосується політичного діалогу, зокрема в рамках самітів і рад зі співробітництва, а також консультацій на міністерському рівні, то за нової політичної ситуації в Україні на рівні інформування населення вкрай важливо позбавити його відомого сумного досвіду, що полягав у наголосі на взаємних докорах із тих чи інших питань. Такий діалог має набути нового звучання саме в контексті формування євро інтеграційної політики України у сфері ЗМІ. Адже нова українська влада не зможе самостійно вирішити всі питання, пов'язані зі створенням справді незалежних ЗМІ. Тут потрібні будуть і європейський досвід, і європейська підтримка.

Відомий формат "трійки" при обговоренні правових питань, проблем зовнішньої і внутрішньої, у тому числі інформаційної, безпеки потребує певного переосмислення з огляду на цілковито європейський підхід нового президента України до призначень керівників Служби Безпеки та міністерств закордонних і внутрішніх справ. Фактично тут Україна стає на шлях національного експерименту: керівники згаданих відомств, а також цивільний міністр оборони України потребують конкретної підтримки, відповідного досвіду наших європейських партнерів щодо висвітлення їхньої діяльності у ЗМІ. А поки що у цій сфері спостерігається конфлікт між гілками влади, політичними партіями та окремими політиками.

Кардинальних змін мають зазнати контакти між Комітетом парламентського співробітництва ЄС і Верховною Радою України. Слід зазначити, що Комітет і раніше приділяв підвищену увагу питанням забезпечення свободи преси в Україні. Однак за нової політичної ситуації доведеться ставити питання дещо під іншим кутом зору, а саме: головним елементом діалогу має стати генерування конкретних ідей, пропозицій, а також подання необхідної допомоги для реального забезпечення можливості журналістів діяти вільно, без зовнішнього тиску. На наш погляд, новому складові Верховної Ради варто провести певну "ревізію" міжпарламентських домовленостей у цій сфері, прийнятих у Києві (вересень 2003 р.) та Брюсселі (лютий 2004 p.). Особливої уваги потребує інформування громадськості щодо результатів контролю за виконанням рекомендацій, вироблених на цих засіданнях.

Такої ж ревізії у контексті ймовірної прагматизації співробітництва потребують і програми TACIS. Останнім часом вони зосереджувалися на питаннях підтримки інституціональної, судової та адміністративної реформ, приватного сектора, вивчення соціальних наслідків ринкових реформ, розвитку інформаційних мереж, ядерної безпеки. Все це, безперечно, цілком відповідає поточним і стратегічним інтересам України. Проте сьогодні, на нашу думку, настав час переосмислити проблеми ефективності співробітництва в рамках цієї програми. Йдеться про розробку рекомендацій щодо підвищення її ефективності та практичного використання досягнутих результатів.

Відповідним чином ставимо також питання про подальше співробітництво України з Європейською комісією. Нагадаємо, що наприкінці 2004 р. її керівництво підтвердило свої наміри підтримувати процеси демократичних та економічних трансформувань в Україні, сприяти консолідації демократії, становленню верховенства закону і громадянського суспільства, незалежності ЗМІ; сприяти внутрішній стабільності, безпеці України, зокрема через співробітництво у сфері безпеки й захисту навколишнього середовища; зміцнювати співробітництво між Україною і ЄС у контексті розширення, маючи на увазі підтримку інтегрування України в європейську і світову економіку. Всі ці питання мають детально висвітлюватися у ЗМІ саме представниками української влади. Лише на такому фундаменті можна вести мову про перспективу успішного інтегрування України в європейський інформаційний простір.

Тому особливо важливою видається актуалізація самого поняття "співробітництво в інформаційній сфері" на засадах урахування змін, що відбуваються в національних державах в епоху глобалізації й інтеграції. Нині можемо констатувати, що європейське поняття integration (як відновлення колись втраченої єдності Європи) дедалі частіше починає подаватися у глобальному вимірі, тобто як возз'єднання усіх землян. Це дві складові одного процесу, в якому роль взірця волею історії покладено саме на європейські народи, котрі першими вийшли на рівень політичної інтеграції і здійснення спільної зовнішньої політики. Без інформаційної конвергенції оптимізація процесу інтегрування неможлива. Принаймні на європейському континенті. Виходячи з цього Україна рано чи пізно мала б піти шляхом саме інформаційної конвергенції (2; 40; 58; 63; 64; 84; 122].

Етап, на якому Україна могла скористатися своїм геополітичним становищем у центрі Європи, завершився. Ефективний курс України в євроатлантичному напрямі можливий лише за умови активного розвитку дво- і багатостороннього співробітництва за умов чіткого поетапного впровадження європейських критеріїв розвитку ринкової економіки, суспільної демократії та інформаційних свобод, інформаційна складова й надалі зберігатиме своє первинне значення з огляду на негативи, накопичені в епоху попереднього політичного режиму.