Основи сучасної політології - Цюрупа М.В. - 3.9.3. Громадянське суспільство як царина демократії

Трете питання теми присвячено аналізу злободенної та актуальної проблеми становлення громадянського суспільства. Воно має особливе значення для України у зв'язку з подальшим розвитком демократії та змінами у конституційному ладі країни, які спонукають до історико-порівняльного аналізу формування доктрин громадянського суспільства мислителями різних цивілізацій та "вибору" оптимальної національної моделі.

Спочатку надамо робоче, більш-менш прийняте визначення громадянського суспільства — це суспільство рівноправних громадян з високим рівнем соціально-політичної, економічної культури і моральних властивостей, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини і не залежить від неї, а взаємодіє заради спільного блага.

Як відомо, перші розвідки у проблему громадянського суспільства здійснювались ще у античні часи, зокрема Платоном і Аристотелем, які головну увагу приділяли цілісності соціуму, уникнення його розпаду на окремі частини (на державу і інші недержавні елементи), а античний поліс вважали однією із форм існування громадянського суспільства. У подальшій історії політологічної думки до проблем громадянського суспільства звертались Дж. Локк, І. Кант, Г.Гегель та інші мислителі. Тепер цій проблемі присвячують актуальні роботи сучасні українські політичні мислителі.

Однак, основи теорії громадянського суспільства, яка б могла виступити доктринальною формою вирішення проблеми, були закладені у XIX столітті, зокрема Г.В.-Ф. Гегелем, який розглянув цей феномен на принципово інших, ніж його попередники, засадах. Перш за все, Ге гель у притаманній йому філософській манері діалектично розрізняв та об'єднував державу і громадянське суспільство, на відміну від сучасних теоретиків, що протиставляють ці суспільні утворення.

Держава у Гегеля виступає абсолютною раціональністю, розумністю, вона „діє, підпорядковуючи свої зусилля усвідомленням цілей, відомими засадами і законами", тоді як громадянське суспільство є царством схильності людей до самодіяльності, до свободи. Відповідно держава і громадянське суспільство виконували різні функції в суспільстві.

Держава є втіленням ідей свободи в праві. Однак свобода у державі позитивна, вона зафіксована у законодавстві, це розумна свобода державно-організованого народу, а у громадянському суспільстві свобода проявляє себе я к взаємодія та взаємозв'язок різних, один від одного незалежних, рівних ) індивідів.

"Субстанційна держава", тобто та, що відповідає "ідеї держави" історично передує громадянському суспільству і є підґрунтям його створення й розвитку. Німецький мислитель вважає, що без структури громадянського ,

суспільства, яку складали тогочасні корпорації, гільдії, асоціації, місцеві громади, народ був би безформенною масою, а індивід почував би себе просто "людським атомом". У цьому полягала інтегруюча функція громадянського суспільства.

Держава за Гегелем має абсолютну, але не свавільну владу і здійснює свої регулятивні функції у різних формах права, тому згодом німецька правова думка визначила її як "правову державу" (Rechsstoad). Таким чином, доктрина Гегеля щодо громадянського суспільства побудована на діалектично суперечливих аспектах єдності і відмінності з державою, бо громадянське суспільство формується в умовах правової держави і слугує також меті реалізації свободи людини.

Ми ж відзначимо, що для Г. В.-Ф. Гегеля "громадянське суспільство" має своєрідний, "один принцип" - конкретна вільна особистість, яка для себе є особлива мета і відповідно на таких же засадах співвідноситься з іншою незалежною особливістю у такий спосіб, що кожен з них стверджує свою значущість.

Громадянське суспільство виникає пізніше держави і створено, - вказує Гегель, - „у сучасному світі", щоб ще раз підтвердити, що у ньому "кожен для себе - мета", однак без співвідношення вільного індивіда з іншими індивідами він не може досягти своєї мети у повному обсязі. Таким чином, у Гегеля головний принцип громадянського суспільства єдиний - реалізація власної мети через співвідношення з іншими, вільними членами асоціації задовольняючи потяг людей до волі та всезагального блага.

У другій половині XX століття встановлено сплеск дослідницького інтересу до проблеми громадянського суспільства у його зв'язках не тільки з державою, а й з конституційним ладом у політологів США, представників ( так званої "Чиказької школи".

Г.Беккер, лауреат Нобелівської премії 1964 р. за роботу "Людський капітал", виходив з того, що сфера владно-політичних відносин, яку майже цілком контролює держава, безперервно звужується, а її місце займає громадянське партнерство, яке адекватно реалізується у громадянському суспільстві. Основною сферою самодіяльності людини, на думку Г. Беккера, є сфера економічна, де кожна людина якщо не є підприємцем, то обов'язково споживачем. Таким чином, у цього відомого представника американської політології теорія громадянського суспільства нагадує економічно політичну доктрину Карла Маркса, бо система суспільних зв'язків, що утворює громадянське суспільство, представлена лише економічними зв'язками, а основні громадянські цінності є також економічними. Тому громадянське суспільство слугує реалізації саме приватновласницьких і споживацьких (буденних) інтересів. Щось подібне було також і у Г.Гегеля, коли однакове право приватної власності становило підмурок рівності людей у громадянському суспільстві, на думку німецького мислителя.

Інший американський політолог Роджер Сміт уособлює реалістичний підхід до побудови доктрини громадянського суспільства. У новій роботі "Ліберальна традиція в Америці" він звертається до теми американської виключності при вирішенні проблеми Формальної рівності людей, яка є однією із ознак громадянського суспільства і на думку українських політологів. Так, у першому виданні "Енциклопедичного політологічного словника" чітко вказано, що у громадянському суспільстві "виключається дискримінація за національними, етнічними, політичними, релігійними, статево-віковими ознаками, забезпечується надійний законодавчий захист особистості і гідності громадянина".

Роджер Сміт вказує, що в реальній політичній Історії США завжди існувала расова та родова ієрархія, наслідки чого у вигляді фактичної нерівності постійно відчуваються повсякденно в громадянському житті. Йдеться про те, що не формальна рівність громадян, проголошена Конституцією та законами, є реальністю громадянського суспільства, бо про останнє можна казати тільки у випадку позитивних наслідків (результатів) діяльності рівних і вільних громадян у справах створення мережі економічних, соціально-політичних, соціокультурних зв'язків. Конституція США регулює відносини між особою та урядом, а не між самими громадянами. Єдиним винятком є Тринадцята поправка, що забороняє рабство як приватне, так і державне. Тому рівність громадян у громадянському суспільстві встановлюється в мережі взаємин між людьми.

Оригінальну концепцію взаємодії конституційного ладу держави і громадянського суспільства створив Ф. А. Фон Хайєк, доктор права та політології Віденського університету, лауреат Нобелівської премії з економіки 1974 року.

На думку Хайєка, не держава повинна "формувати" суспільство будь-якого найдемократичного типу, зокрема, громадянське суспільство, а лише окремі люди та групи можуть створювати об'єднання заради задоволення власних інтересів. "Завдання державної влади - створити структуру, всередині якої окремі люди та групи зможуть успішно дбати про відповідні власні інтереси". У вільному суспільстві держава — це одна з багатьох організацій для забезпечення ефективної зовнішньої структури, в межах якої утворюються само-генеровані порядки (громадянське суспільство представляє собою сукупність таких порядків).

Ф. А. Хайєк не вживає вислів "громадянське суспільство" як представник течії науковців-політологів обережного вжитку заяложених політичних термінів типу "демократія", "соціальна справедливість", а користується іншими лінгвістичними засобами для позначення громадянського суспільства, такими як "мережа добровільних стосунків між людьми та організованими групами".

Основні принципи громадянського суспільства у Ф. А. Хайєка дещо нагадують гегелівські поняття самоцінності людини та пріоритету прав і свобод. Однак є й принципові відмінності. У Ф. А. Хайєка громадянське суспільство є різновидом "само-генерованих порядків" з різноманіттю розвинутих самоврядованих структур і таким чином має складну структуру, не виглядає гомогенним. Це сукупність чи система асоціацій вільних людей.

Українські політологи і філософи звернулись до проблеми громадянського суспільства відносно недавно — з 90-х років XX століття. Проблема громадянського суспільства поставлена і вирішується українськими вченими (Н. Михальченко, Ф. Рудич, А. Пахарєв) у декількох аспектах, історичному, ціннісному, структурно-функціональному.

Вітчизняні вчені знайшли первинні витоки громадянського суспільства у запровадженні громадянської власності на землю у Княжій добі, тоді надмірним зазіханням держави на вільність і права людей протистояло козацтво, яке проявляло непохитну рішучість відстоювати вільності і права навіть тоді, коли держава потрапляє під іноземне, польське чи російське політичне та ідеологічне панування.

В умовах сьогодення, вважають українські вчені, держава лише декларуючи своє прагнення бути підґрунтям громадського суспільства, воліє увесь час якомога більше контролювати суспільні процеси, ставити себе вище громадянського суспільства. Це ставить перешкоди на шляхах розвитку останнього; адже громадянське суспільство формується як "знизу" — через самоврядування народу, так і "зверху" — через встановлення такого конституційного ладу, який би давав правовий, економічний, ідейний і культурний простір для прояву ініціативи та самодіяльності мас. Мовиться проте, що держава має бути демократичною і правовою для того, щоб затверджувалось громадянське суспільство.

Щодо структурно-функціонального аспекту громадянського суспільства українські вчені вважають, що воно є асоціацією самоврядних, незалежних індивідів та низки зв'язків ніж ними і умов співпраці, співробітництва, діалогу. З об'єктивної сторони - це система відносно незалежних від держави інституцій, спрямованих на реалізацію і захист переважно приватних інтересів, потреб людей демократичного суспільства. З суб'єктивної сторони громадянське суспільство вимагає певного рівня політичної свідомості, політичної культури, історичних традицій, громадянського активізму. Крім того, громадянське суспільство має формуватись також на плюралістичній ідеології, на реальному праві громадян відстоювати право на різноманітні ідеї, концепції, доктрини.

У розробці проблеми громадянського суспільства слід звернутись до аксіологічного аспекту, згідно із яким розкривається внутрішня цінність громадянського суспільства, яка виступає опосередкуючою ланкою між вільною особистістю та правовою державою і сприяє тим самим вирішенню низки завдань, які не адекватно вирішує держава — реалізація інтенцій людини як самостійної, вільної, самоврядної особистості.

Реалізуючи концепт нашої роботи — звертатись до політичної думки і суспільно-політичної практики країн Сходу і Заходу - є сенс звернутись до політичних доктрин Сходу громадянського суспільства. Останні десятиріччя багато дискусій точиться навколо понять "японське суспільство", "японське диво". Згідно з теоріями "специфічності" та "своєрідності" японського суспільства, запропонованими американськими вченими Кл. Престовіцем, Ч.Джонсоном,Дж. Фєлоутм, євро-американська соціальна система, у якій взаємодіють правова демократична держава та громадянське суспільство, більше відповідає універсальній формі сучасного устрою людства, а Японія позбавлена такої універсальності, бо у неї начебто відсутні ліберальні економічної системи та існують дуже жорсткі владні відносини, які начебто унеможливлюють громадянське суспільство.

Відомий японський політолог Есюн Хамагуті вказує, що насправді принципам сучасного соціального устрою Японії відповідає "колективізм співпрацівників", де закладена можливість багатопланових вертикальних і горизонтальних економічних і політичних зв'язків. Щодо економічних основ, на яких може бути засновано громадянське суспільство у Японії, то це децентралізовані структури високого рівня організації, які з власної ініціативи або під авторитетом влади створюють низку суспільних структур "net work", - вважає інший японський вчений С. Кумон. У таких структурах люди діють на основі спільного володіння інформацією, практичними знаннями, тому "дії політика" мають більшу легітимність, ніж ті традиційні, що забезпечені примусом, угодами, погрозами.

Можна зробити припущення, що у Японії не існує дихотомії "держава" — "громадянське суспільство", а є складна, ієрархізована по вертикалі, по горизонталі, а також організована по типу "лабіринт" система соціально-політичних структур. Верхній шар системи представлений вищими сферами життєдіяльності — політика, індустрія, бюрократична система управління, освіта, апарат, мистецтво. Нижчий рівень складають представницькі органи: є офіційно створені наради "сінгікай", що функціонують на різних рівнях: в центрі, на периферії, на підприємствах. Ще один шар створено з різного роду напівофіційних організацій - круглих столів, товариств, асоціацій, однак і вони діють під проводом керівників органів самоврядування і державних установ.

Таким чином, держава і "громадянське" суспільство невід'ємні одна від одної в сучасній Японії, їх структури переплетені, встановлені постійні тісні зв'язки між колективними членами підструктур. Основним принципом побудови громадянського суспільства є переплетення самоврядних громадянських структур з державними при збереженні пріоритету останніх.

Своєрідну "універсальну" концепцію побудови громадянського суспільства на засадах безпосереднього народовладдя запропонував представник Африки, лідер лівійської революції Муаммар аль Каддафі у "Зеленій книзі", яка кореспондується з положеннями проголошеної "Великої Зеленої декларації прав людини в епоху мас".

Каддафі стверджує "зверхність" громадянського суспільства над державою, причому над державою у класичному варіанті розуміння. У Великій Зеленій декларації стверджується мета — "створення суспільства вільних людей, що рівноправні розпоряджатись владою, багатством, зброєю", тобто громадянського суспільства. У Декларації воно іменується "джамахірійським суспільством", яке є "суспільством партнерів, а не найманих осіб" (11), громадянство, у якому є священним правом, що ніким не може бути відібране (4); воно ґрунтується на солідарності (14), це суспільство творчості, де кожен має свободу думки, свободу досліджувати, творити (19). Громадяни джамахірійського суспільства самі зберігають своє суспільство, його політичний устрій, принципи і інтереси і вважають колективний захист найкращим способом збереження (15).

Принципи такого суспільства зводяться до наступних тез.

1. Влада народу є не тільки безпосередньою, але й майже "тотальною", всеохоплюючою, бо вона поширюється не тільки на політичну, а й на інші форми життя—економічну, культурну, освітянську, спортивну, інформаційну

2. Держава існує в межах політичної необхідності, а основа життя складається з неполітичних угрупувань (об'єднань): сім'ї, племені, нації, людської співдружності зрештою. Держава є історично перехідної формою врядування на відміну від постійного громадянського суспільства.

3. Чітко розроблена і встановлена структура і діяльність народних конгресів і комітетів, які націлені на реалізацію народовладдя, прав і свобод, ініціативи людини, а інші форми добровільних асоціацій зведені лише до професійних спілок, що, скоріш за все, збіднює структуру громадянського суспільства у євро-американському розумінні.

Таким чином, проблема громадянського суспільства вирішується у сучасному, розділеному за культурно-цивілізаційними ознаками світі на різних парадигмальних засадах. Це лише збагачує розуміння багатоманітності варіантів побудови громадянського суспільства.

Таким чином, якщо державі властиві різні форми політичного правління широкого діапазону — від монархії до парламентської республіки, то громадянське суспільство можливо лише за умов демократичної правової держави, а її сутність полягає у забезпеченні законних прав до самоврядування кожної людини.

Підсумовуючи вищенаведені міркування представників різних політологічних шкіл і течій, визначимо основні характеристики громадянського суспільства.

1. Формування громадянського суспільства є передумовою розвитку політичної демократії, вони зв'язані законом прямої пропорційності - чим демократичніше держава, тим більше простору відкривається діяльності структур громадянського суспільства.

2. Певні інститути і феномени політично-громадського життя належать і правовій державі і громадянському суспільству — політичні партії, клуби "за інтересами", політична культура, державні та недержавні засоби масової інформації тощо.

3. Вищі інтереси громадянського суспільства охороняються правовою державою та її інституціями — судами, законодавством, поліцією чи міліцією, а у зовнішньополітичному аспекті і інституцією демократичного ґатунку - збройними силами держави.