Політичні системи світу - Кириченко В.М. - 1.4. Політична система України

Будь-яка політична система тісно пов'язана із навколишнім середовищем, у якому вона функціонує і розвивається, що зумовлює способи реалізації влади, сукупність прийомів, засобів і методів її здійснення. Сучасна політична система України, як і політична система інших постсоціалістичних і пострадянських країн, має перехідний характер від авторитарно-тоталітарної системи суспільного устрою до демократичного суспільства і правової держави. Тобто Україна перебуває на етапі трансформації своєї політичної системи.

За роки своєї незалежності Українська держава пройшла складний конституційний процес - від Декларації про Державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), укладення Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України (8 червня 1995 р.) до прийняття 28 червня 1996 року Конституції України - та обрала демократичний тип суспільно-політичного устрою. Тим самим Україна завершила початковий етап перехідного періоду - проголошення незалежності, набуття атрибутів державності - і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів у політичній та економічній сферах, досягнення високих стандартів у соціальному розвитку.

Україна стала рівноправною учасницею багатьох міжнародних організацій і об'єднань, у тому числі і Ради Європи; укладено угоди про співробітництво з провідними міжнародними союзами (ЄС і НАТО); набуто без'ядерного статусу; урегульовано конфліктні ситуації навколо статусу Автономної Республіки Крим і базування Чорноморського флоту РФ у м. Севастополі; послідовно здійснюється перехід від командної економіки до ринкового господарства; все міцнішою стає національна валюта.

В Україні конституційно закріплено основні принципи демократичної організації політичного життя суспільства - народного суверенітету, представництва, поділу влади, багатопартійності, ідеологічної багатоманітності тощо.

Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Йдеться про те, що легітимність влади виходить від народу, який через вибори виявляє свою волю владним структурам і через вибори контролює їх.

Україна є президентсько-парламентською республікою. Державна влада в Україні згідно ст.6 Конституції здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Єдиним загальнонаціональним, представницьким, колегіальним органом законодавчої влади в Україні є однопалатний парламент - Верховна Рада України, яка формується шляхом виборів. Конституційний склад Верховної ради - 450 депутатів, які обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням строком на 5 років. Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш ніж двох третин від її конституційного складу, тобто 300 народних депутатів.

Верховна Рада України здійснює ряд функцій, які в сукупності виражають основні напрями її діяльності, серед яких основними є: 1) представницька функція (представляє весь український народ і виступає від його імені); 2) законодавча функція (внесення змін до Конституції України, прийняття законів, внесення до них змін, скасування або призупинення їх чинності); 3) установча функція (формування органів виконавчої та судової гілок влади, формування власних парламентських структур, призначення або обрання на посади, звільнення з посад інших органів державної влади, вирішення питань, що стосуються Збройних Сил України, органів місцевого самоврядування тощо); 4) функція парламентського контролю (парламентський контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, бюджетно-фінансовий контроль тощо).

Конституція України закріплює за Верховною Радою і інші повноваження у різних сферах управління, які віднесені до її видання.

Після проголошення незалежності України в нашій державі було запроваджено посаду Президента. Конституція України визначає, що Президент України є главою держави, який виступає від її імені. Як глава держави Президент виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України; додержання Конституції та законів України; прав і свобод людини і громадянина; представляє державу в міжнародних відносинах; здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави; є Верховним Головнокомандуючим Збройних Сил України; призначає всеукраїнський референдум; утворює, реорганізує і ліквідує міністерства й інші центральні органи виконавчої влади; підписує закони, прийняті Верховною Радою України; припиняє повноваження парламенту тощо. Президент України не належить до жодної із закріплених Конституцією гілок влади, що цілком узгоджується з принципом поділу влади. Президент України виконує інтегруючу функцію, тобто забезпечує баланс і взаємодію між органами державної влади.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в

Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Повноваження Президента України починаються не пізніше ніж через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складання ним присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Конституція України передбачає дострокове припинення повноважень Президента України у разі: 1) відставки; 2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 3) усунення з поста в порядку імпічменту (за вчинення ним державної зради або іншого злочину); 4) смерті.

Діяльність Президента України, не пов'язана з виконанням ним своїх повноважень, обмежується. Президент України не має права мати представницький мандат, обіймати посаду в органах державної влади чи об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю.

В Україні склалася єдина система органів виконавчої влади, яку очолює Кабінет Міністрів України, вищий колегіальний орган виконавчої влади. Він є відповідальним перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Друге після Кабінету Міністрів місце у виконавчій вертикалі влади посідають центральні органи виконавчої влади, до яких входять: 1) міністерства; 2) державні комітети (державні служби); 3) центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет, Фонд держмайна, Управління державної охорони тощо). Важливу роль у системі органів виконавчої влади відіграють місцеві державні адміністрації, які наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (область, район, район Автономної Республіки Крим, міста Київ і Севастополь). Саме місцеві державні адміністрації реалізують принцип поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, покладений в основу побудови адміністративно-територіального устрою України.

Одним із найважливіших елементів децентралізації державної влади на рівні територіальних громад є органи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування - це одна із форм народовладдя в Україні, різновид політичної, а не державної влади, сутність якої виявляється в самостійному вирішенні жителями територіальної громади питань місцевого значення у межах Конституції та законів України.

Система місцевого самоврядування в Україні будується насамперед відповідно до адміністративно-територіального поділу країни, до якої входять: 1) територіальна громада; 2) сільська, селищна, міська рада; 3) сільський, селищний, міський голова; 4) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; 5) районні та обласні ради, що представляють сільські інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; 6) органи самоорганізації населення.

До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються населенням відповідної території на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років.

Функції місцевого самоврядування аналогічні функціям держави, вони є надзвичайно динамічними і час від часу деякі з них зникають, а відповідно до вимог часу виникають нові.

Особливим видом державної діяльності є правосуддя. Правосуддя - це виключно судова діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях адміністративних, кримінальних, цивільних та господарських справ. Суди є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Судова діяльність поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Судову систему України складають Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів і інших нормативно-правових актів Конституції України та дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. Головним завданням Конституційного Суду є гарантування забезпечення верховенства Конституції, як Основного Закону держави на всій території України.

Конституційний Суд України складається із 18 суддів, яких призначають (обирають) на 9 років по шість Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України. Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення (обрання) досяг 40 років, має вищу юридичну освіту та стаж роботи за фахом не менш ніж 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років і володіє державною мовою.

Систему суддів загальної юрисдикції становлять: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України. Зазначені суди утворюються та ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, погодженому з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Судді є посадовими особами судової влади, вони наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі, повинні бути неупереджені та незалежні один від одного, від суддів вищого рівня та від будь-якого зовнішнього впливу. У своїй діяльності суддя зобов'язаний керуватися тільки законом.

За роки незалежності в Україні створено численні політичні партії та громадські організації, впроваджено демократичну виборчу систему, яка постійно вдосконалюється. Тобто Україна поступово набуває контурів сучасної, повноцінної, цивілізованої держави.

Проте становлення її політичної системи та інститутів громадянського суспільства відбувається складно, суперечливо, на тлі перманентних криз у політичній, економічній, соціальній і духовній сферах.

Діяльність сформованих державних інститутів поки що повільно наповнюються відповідним демократичним змістом. Потребує подальшої збалансованості у роботі вищих органів держави. Не спрацьовує визначений Конституцією України механізм стримування і противаг діяльності владних структур, які діють неефективно, втратили довіру переважної більшості українських громадян. Не вдається запровадити верховенство закону в усі сфери громадянського життя суспільства. Політична еліта, яка знаходиться у владі, часто буває не здатною вирішувати загальнодержавні проблеми. Політичні партії та громадські організації здебільшого не є виразниками інтересів широких верств населення, а обслуговують вузько групові та персональні інтереси. Засоби масової інформації виступають не стільки посередниками у відносинах між громадянським суспільством і державою, скільки використовуються для маніпулювання масовою свідомістю в інтересах їх власників і певних політичних сил. Не припиняються в країні політичні скандали, що компрометують не тільки вищих посадових осіб, а й державу в цілому.

Отже, зазначене дає підстави для висновку про поки що перехідний тип політичної системи України від авторитарно-тоталітарної системи до демократичної.