Економічна теорія - Білецька Л.В. - 2. Продукт виробництва. Потреби і економічний вибір

Виробництво існує і розвивається задля задоволення різноманітних людських потреб. Макконелл К.Р. і Брю С.Л. в книзі "Економікс: принципи, проблеми і політика" дають таке визначення потреб: потреби - це бажання споживачів придбати і використати товари і послуги, котрі приносять їм користь. Економічні потреби - це внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту і добробуту членів сім’ї.

За своїми суб’єктами потреби поділяються на індивідуальні (особисті) - потреби в їжі, одягу, житлі тощо; колективні - відповідні умови праці, кваліфіковане керівництво, моральний клімат; суспільні - зниження рівня інфляції, безробіття, економічне зростання. Виділяють потреби суб’єктів економічної системи - сім’ї (домашніх господарств), підприємств та держави.

За об’єктами людські потреби насамперед поділяються на фізіологічні (у їжі, одягу, житлі, продовженні роду) і соціальні (в освіті, спілкуванні, інформації, охороні здоров’я тощо). Виділяють матеріальні і духовні, першочергові і відкладені потреби.

За мірою реалізації виділяють абсолютні, дійсні і платоспроможні потреби. Абсолютні потреби визначаються найвищим рівнем економічного розвитку, характерним для найрозвиненіших країн планети. Дійсні потреби відповідають рівню економіки даної країни. Платоспроможними є потреби, які людина може задовольнити відповідно з власними доходами і рівнем цін на життєві блага.

Споживати можна лише ті блага, які вироблено, і лише ті, які людина здатна оплатити. Таким чином, потреби людей визначають платоспроможний попит на життєві блага.

Потреба виступає спонукальним мотивом виробництва, породжує економічний інтерес, впливає на виробництво. Зміна потреб викликає зміни у виробництві і, в свою чергу, виробництво породжує нові потреби (холодильник, телевізор). Таким чином потреби зумовлюють розширення виробництва і зміни у його змісті, а виробництво - розширення потреб. Так відбувається економічний розвиток: потреби і виробництво "підштовхують" одне одного у своєму поступальному русі. У суспільстві постійно діє економічний закон безмежного зростання потреб людей. Завдяки цьому виробництво зростатиме безмежно.

Отже, найважливішою характеристикою потреб є їх безмежність, але їх безмежність наштовхується на обмеженість виробничих ресурсів. Тому виникає проблема вибору тих потреб, які виробництво може задовольнити, використовуючи наявні ресурси. Але одні і ті ж обмежені ресурси можна використати у виробництві для задоволення різних потреб. Тому існує економічний вибір і проблема альтернативності використання факторів виробництва.

З економічним вибором пов’язане доцільне і раціональне використання виробничих ресурсів. Тому існує поняття ціни економічного вибору, яка визначається ціною задоволення тих потреб, що залишилися невтамованими, тобто від задоволення яких відмовились, обравши інші, більш суттєві. Те, від чого ми відмовляємося, називають прихованими (зумовленими) витратами для досягнення здійсненого економічного вибору.

Проблема економічного вибору і альтернативності витрат виробничих факторів породжують використання виробничих можливостей окремого підприємства, галузі, національної економіки. Виробничі можливості визначаються кількістю альтернативних виробничих ресурсів та доцільного і ефективного їх використання.

Так, маючи обмежені ресурси, підприємство, здійснюючи економічний вибір, обирає один продукт, відмовившись від виробництва іншого, ціна останнього і складе ціну економічного вибору фірми. Ціна економічного вибору визначає, на випуску якого продукту зупиниться фірма, який обсяг його виробництва вигідний, якими будуть альтернативні витрати.

Графічно виробничі можливості підприємства зображаються кривою виробничих можливостей або кривою трансформації (див. статтю і графік "Крива виробничих можливостей або крива трансформації").

Функціонування економіки на межі виробничих можливостей свідчить про її ефективність і вірність вибору. Економічна ефективність - це співвідношення результатів і затрат в господарській діяльності. Ефективна економічна система передбачає раціональну поведінку господарюючих суб’єктів, яка полягає у тому, що виробник і споживач матеріальних благ і послуг максимізують вигоди (результати) і мінімізують затрати.

Вільфредо Парето (1848-1923), досліджуючи ефективність виробництва і розподілу товарів в ринковій системі господарювання за обмеженості ресурсів, прийшов до висновку, що в суспільстві складається такий стан, при якому ніхто не може поліпшити своє становище, досягти багатства без погіршення добробуту (стану) якоїсь іншої особи або інших осіб-учасників ринку. Таке розуміння ефективності в економічній літературі отримало назву оптимум Парето (див статтю, графік "Оптимум В. Парето").

Економічні ресурси, використані в процесі виробництва для створення життєвих благ і задоволення людських потреб, стають продуктом виробництва. Продукт - це абсолютний результат виробництва, його ефект.

Продукт або благо може існувати у речовій формі, тобто бути речовим благом або у неречовій формі, тобто бути послугою.

Послуга - це виробнича діяльність, результати якої знаходять вираз в особливому корисному ефекті, що задовольняє людську потребу, тобто це не річ, а діяльність з корисним ефектом. Особливості послуги у тому, що процес її виробництва, на відміну від речового блага, завжди співпадає з процесом споживання. Розрізняють послуги матеріальні і нематеріальні.

Матеріальні послуги задовольняють матеріальні потреби людей (ремонт взуття, крану, перевезення готової продукції тощо).

Нематеріальні послуги задовольняють нематеріальні людські потреби (у знаннях, освіті, охороні здоров’я, культурних цінностей тощо). Специфічною нематеріальною формою продукту є інформація, тобто нагромаджені знання.

Продукт виробництва у будь-якій формі має дві характерні особливості: корисність і цінність.

Корисність продукту полягає у здатності задовольняти людську потребу або цілу групу потреб і відображає натурально-речову сторону продукту (матеріальне чи нематеріальне благо).

Цінність (вартість) продукту полягає у властивості прирівнюватися до іншого продукту і обмінюватися на нього у певних кількісних пропорціях, що виявляється на ринку, де він стає товаром (продуктом, призначеним для обміну чи продажу).

Корисність або натурально-речова сторона продукту визначається певними фізичними, хімічними, біологічними, механічними його характеристиками, відповідністю духовним і соціальним запитам людей і проявляється у задоволенні матеріальних, духовних і соціальних потреб людини.

Цінність або вартісна сторона продукту визначається витратами виробництва, які дозволяють порівнювати продукти і визначати кількісні пропорції їх обміну. Вартість продукту (товару) визначається через ціну, тобто його грошову оцінку. Існує декілька теорій напрямів і шкіл щодо визначення вартості - трудова теорія, граничної корисності, витрат виробництва. Усі ці концепції і підходи до визначення вартості продукту будемо розглядати у наступних розділах. Стосовно вартості продукту сформувалися два альтернативних підходи. Вони по-різному визначають що ж віднести до продукту виробництва. Центром проблеми при цьому стало питання про продуктивну і непродуктивну працю.

У відповідності із звужувальною теорією, що грунтується на марксистському вченні, лише фактор праці створює вартість (усі інші фактори - капітал, земля, підприємницькі здібності - участі у цьому не беруть), а сама праця є продуктивною лише тоді, коли створює матеріальний продукт - речі і матеріальні послуги. Уся інша праця є непродуктивною, тобто продукту не створює. Згідно з цим поглядом продукт створюється виключно у сфері, де виробляються матеріальні блага і не створюється у сфері нематеріальних послуг, де застосовується непродуктивна праця, що не утворює вартості. Згідно цієї концепції в економіці існує дві сфери: 1) виробнича, де створюється продукт. Це - промисловість, будівництво, сільське господарство, частково транспорт, зв’язок, комунальне господарство; 2) невиробнича, у якій застосовується праця непродуктивна, а тому продукт не створюється. Це - освіта, охорона здоров’я, культура, спорт, транспорт, зв’язок.

За розширювальною теорією до продукту виробництва відносять не лише матеріальні, а й нематеріальні блага, у тому числі нематеріальні послуги. Проблема продуктивної праці при цьому зникає сама собою, тому що вартість і сам продукт створюється усіма виробничими факторами у комплексі. Кожен із факторів створює відповідний дохід, а сума факторних доходів (процент, заробітна плата, рента, прибуток) складає вартість створеного продукту. Згідно цієї теорії в економіці виділяють дві виробничих сфери; матеріального виробництва, де створюються матеріальні блага, і нематеріального виробництва, яка виробляє блага нематеріальні, які теж є продуктом. Тому послуги, які створені у галузях освіти, охорони здоров’я, культури, побутового обслуговування тощо, мають вартість і приносять дохід.

Звужувальний підхід, який тривалий час був єдиним в українській і радянській економіці, не давав можливості використовувати облік виробленого продукту за світовими показниками - тобто за системою національних рахунків (СНР).

Таким чином можна зробити висновок, що країна являє собою велику економічну систему, в якій багато найрізноманітніших видів господарської діяльності, де кожна ланка, компонент системи може існувати лише тому, що отримує від інших що-небудь, тобто знаходиться у взаємозв’язку та взаємозалежності від інших ланок.