Економічна теорія - Чепінога В.Г. - 17.3. Соціальний захист населення

Ринкова економіка сама по собі не може забезпечити справедливий розподіл доходів. Вона приводить до їх диференціації, в результаті чого частина населення опиняється за межею бідності. Цим породжується потреба у соціальному захисті. Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країні рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також підтримку окремих соціальних груп населення. Це комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим факторам. Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації в результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, народження дитини, інвалідності, старості тощо, а також надання медичних послуг та допомог сім'ям з дітьми.

Потреба у соціальному захисті зумовлюється природою ринкової економіки. Ринок не в змозі забезпечити своїм суб'єктам гарантований дохід і зайнятість. Цілий комплекс факторів зумовлює суттєві відмінності у рівні доходів, стані здоров'я, обсягу задоволення потреб. Зменшити негативний вплив таких факторів на рівень життя певних прошарків населення і покликаний соціальний захист. Це призначення виконується через дві його функції - лікувальну і запобіжну. Лікувальна функція пов'язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, що передбачають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомоги сім'ям з дітьми тощо. Ці заходи, по суті, лікують певні групи людей, становище яких можна охарактеризувати як хворобу бідності. Запобіжна функція соціального захисту є превентивною, тобто пов'язана з попередженням бідності шляхом надання індивідам можливості під час свого періоду активної економічної діяльності здобути право на забезпечення собі нормального рівня життя у разі втрати роботи та працездатності, хвороби, нещасного випадку.

Система соціального захисту включає три суб'єкти: державу, юридичні особи і громадян. Частина її заходів стосується усіх членів суспільства, а решта адресована окремим соціальним групам. Перша група заходів стосується забезпечення можливості для кожної особи застосування своїх здібностей і отримання доходу, визначення офіційного прожиткового мінімуму, захисту інтересів споживачів, індексації доходів. Друга група заходів соціального захисту стосується окремих груп населення, зокрема безробітних, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів праці та військової служби, сімей з дітьми, дітей-сиріт, вимушених переселенців та біженців, що зазнали впливу катастроф (повінь, землетрус, засуха тощо). Система соціального захисту грунтується на таких принципах, як всезагальність, доступність, різноманітність видів забезпечення, адекватність рівню розвитку економіки країни.

Залежно від призначення заходів формується і структура системи соціального захисту (див. схему 17.3).

Соціальне забезпечення - це система забезпечення непрацездатних громадян та осіб похилого віку. Воно призначене захищати пра

Схема 17.4. Складові системи соціального захисту населення

ва працездатних та непрацездатних у таких питаннях, як пенсійне забезпечення, надання допомоги на випадок тимчасової непрацездатності, надання допомоги матерям та сім'ям з дітьми, на випадок безробіття та інвалідам.

Право на соціальне забезпечення є конституційним. В Україні воно гарантується Конституцією України. Система соціального забезпечення включає пенсії, допомогу тим, хто працює (при тимчасовій непрацездатності, вагітності і пологах та ін.), допомогу сім'ям, в яких є діти, допомогу по безробіттю.

Пенсії - це регулярні грошові виплати, що надаються громадянам при досягненні певного віку, у разі інвалідності та втрати годувальника, а також за вислугу років та особливі заслуги перед державою. Розрізняють трудові та соціальні пенсії. До трудових належать пенсії за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років. Право на пенсію за віком в Україні мають чоловіки, які досягли 60 років і мають стаж роботи не менше 25 років, та жінки віком 55 років зі стажем роботи на менше 20 років. Деяким категоріям громадян пенсія призначається на пільгових умовах, що регламентується відповідним законодавством. Крім трудових пенсій, призначаються і соціальні. їх отримують громадяни за відсутності права на трудову пенсію. Умови, порядок начислення та розмір пенсій усіх видів у нашій країні регламентується Законом "Про пенсійне забезпечення".

Слід зазначити, що стан пенсійного забезпечення в Україні далекий від ідеального. У сфері пенсійного забезпечення залишається багато нерозв'язаних проблем. Це насамперед надзвичайно низький середній розмір трудових пенсій. Він зараз становить близько 43% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб і 34% середньої заробітної плати. Майже 3 млн громадян похилого віку належать до малозабезпечених і потребують у тому чи іншому вигляді допомоги від держави. По-друге, через обмеження максимального розміру пенсій, призначених за Законом "Про пенсійне забезпечення", 2/3 пенсіонерів отримують майже однакові пенсії, а різниця між максимальною та мінімальною пенсіями становить лише 50 грн. Зберігається практика фінансування пільгових пенсій з Пенсійного фонду, тобто за рахунок інших пенсіонерів. Ці та інші нерозв'язані проблеми пенсійного забезпечення постійно вимагають його реформування. Про це детальніше в темі 26.

Соціальне забезпечення включає і виплату допомоги громадянам, які працюють. Це допомога у випадку тимчасової непрацездатності, вагітності і народження дитини. Особлива увага надається допомозі сім'ям, в яких є діти. Це разова допомога при народженні дитини, щомісячна допомога на її виховання. Однак в Україні у зв'язку з обмеженням фінансових ресурсів розмір такого роду допомоги майже мізерний.

Другою складовою системи соціального захисту населення є соціальні гарантії держави населенню. Це реалізація державою конституційних прав громадянам на одержання найважливіших соціальних благ та послуг. Вони надаються тим, хто працює або розпочинає трудове життя, і повинні забезпечувати умови для одержання професії, трудового доходу, зайнятості, постійної перепідготовки і професійного зростання працівників для підтримки їх конкурентності на ринку праці, захисту основних прав людини у сфері праці. Серед основних соціальних гарантій - право громадян на вибір місця праці і професійну діяльність, мінімальний розмір оплати праці та пенсії, разову допомогу при народженні кожної дитини, мінімальний розмір допомоги по безробіттю чи стипендії, освіту, охорону здоров'я і надання медичної допомоги.

Важливе місце в системі соціального захисту відведено соціальній допомозі. Це турбота про громадян, що потребують підтримки, сприяння у зв'язку зі станом здоров'я, соціальним станом та малозабезпеченістю, з досягненням певного віку. Допомога надається у вигляді грошових та натуральних виплат. В Україні значний прошарок людей, що одержують соціальну допомогу, утворюють малозабезпечені сім'ї. З 1995 р. діє Програма житлових субсидій, яка, по суті, стала першою у країні соціальною програмою ринкового типу і забезпечує адресний захист найуразливіших верств населення. Надається соціальна допомога і такій категорії населення, як інваліди та ветерани війни, яких в Україні близько 4,5 млн осіб. Одним із напрямів надання соціальної допомоги, що має тенденцію до розширення, є створення будинків-інтернатів для людей похилого віку. Поширюється і така форма соціальної допомоги, як створення територіальних центрів з обслуговування самотніх людей похилого віку.

Складовим елементом системи соціального захисту є соціальне страхування. Це система повного або часткового фінансового відшкодування фізичним особам певних життєвих ризиків: тимчасової втрати працездатності, старості, інвалідності, втрати годувальника. Соціальне страхування включає лише соціальні види ризику, його мета - страховий захист саме цих видів ризику, таких як втрата працездатності через хворобу, нещасний випадок, старість, втрата роботи тощо. Ці види ризику мають масовий характер, є соціальними, бо визначаються головним чином соціальними умовами і, як правило, від кожної окремої людини не залежать. Цей ризик враховується заздалегідь, і пов'язані з ним фінансові витрати розподіляються між усіма учасниками страхування. Залежно від виду розрізняють такі види страхування: пенсійне (забезпечення у старості), медичне (на випадок захворювання, втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві), на випадок безробіття (втрати роботи з незалежних від працівника причин). По кожному з видів ризику воно може бути добровільним або обов'язковим. Соціальне страхування включає не тільки грошові виплати та компенсації, а й певні послуги з лікування, реабілітації та профілактики. Фінансові ресурси для соціального страхування формуються переважно за рахунок внесків громадян, що страхуються, та роботодавців. В країнах розвинутої ринкової економіки соціальне страхування набуло значного поширення. Це і пенсійне страхування, і страхова медицина, і страхування від безробіття. В Україні здійснюються, по суті, лише перші кроки у цьому напрямі (детальніше у темі 26).