Економічна теорія. Політекономія - Семененко В.М. - 11.3. Стійкість функціонування підприємства в умовах ринку

Економічна сутність підприємства, незалежно від його форми власності, полягає в задоволенні суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності і на цій основі отримання максимально можливого високого прибутку.

Об'єктивною умовою реалізації цього завдання в умовах ринку і загальною закономірністю є стійкість функціонування підприємства та підприємницької діяльності.

Перехід до ринкових відносин за допомогою розпоряджень, директив та лібералізація економіки призвели до виникнення й такого зростання дестабілізуючих факторів, які за короткий час роздавили тисячі первинних ланок економіки і, які виявились неспроможними протистояти їх негативному впливу. Зменшення ділової активності підприємств, непідготовленість кадрового потенціалу до нових економічних відносин і постійна загроза факторів впливу створили специфічні умови для забезпечення живучості підприємств. У цій ситуації для господарського керівника, менеджера будь-якого рівня велике значення має своєчасне виявлення тих факторів, які найбільше впливають на стійкість функціонування та розвиток підприємства.

У теоретичному плані найбільш зручним прийомом для визначення таких факторів є статистика і аналіз експертів. У численних оцінках, статистичних викладках і наукових роботах останніх років неодноразово підкреслювалось, що 80% невдач в підприємницькій діяльності відбувається під впливом зовнішнього середовища і лише 20% спричинено недоліками в системі управління підприємством. Така ситуація не випадкова.

Підприємство як первинна ланка економіки пов'язане багатомережними економічними зв'язками з постачальниками енергоматеріальних ресурсів, замовниками товарів, робіт і послуг, з фінансовими і державними установами, з партнерами і конкурентами. Найбільш розвинутим, а відповідно і впливовішим, є ринкове середовище.

Для кращого розуміння і підтвердження цієї проблеми варто навести такий приклад: "Підприємства легкої промисловості, які переробляють бавовну на пряжу, залишилися після розпаду СРСР не зі своєї вини без сировини - бавовни, і практично вони різко скоротили своє виробництво, таким чином без пряжі залишили інші підприємства галузі, які отримували її від них. Такий стан склався в легкій промисловості України на початку ХХІ ст., коли Херсонський бавовнопрядильний комбінат та Волинська бавовнопрядильна фабрика (Івано-Франківська область) залишилася без бавовни-сирцю, який раніше Україні постачали Узбекистан та Казахстан. Порушення регулярних поставок бавовни-сирцю на рівні Міністерства легкої промисловості призвело до різкого зниження виробництва (майже в 10 разів), фінансовій нестабільності і виникненню негативних соціальних проблем.

Проте це питання не тільки легкої промисловості, це проблема всієї економіки України.

У зв'язку з цим стійкість підприємств потрібно розглядати з двох сторін: з позиції держави і з позиції самого підприємства.

З позиції держави стійкість розглядається з погляду дотримання відповідних макроекономічних пропорцій: І і ІІ підрозділу, групою "А" і групою "Б", стійкості економіки в цілому її здатності і можливості вписатися в світову економіку. Тому ті підприємства, що змогли вийти на світовий економічний простір, які забезпечили стабільні валютні надходження в державний бюджет, активно впливають на зовнішньоторговельний баланс країни, як правило, є стійкими і на внутрішньому ринку.

З позицій самого підприємства стійкість слід розглядати як здатність системи забезпечувати єдність усіх елементів процесу праці і постійно відтворювати і нарощувати свої результати в умовах дії дестабілізуючих факторів.

Відомо, що в ринковому середовищі підприємство виступає і як агент попиту і як агент пропозиції.

Як агент попиту, підприємство розпочинає свою діяльність з авансування капіталу в засоби виробництва і робочу силу. Його мета - перетворити грошовий капітал в продуктивний, розпочати процес виробництва і забезпечити перетворення продуктивного капіталу в товарний.

Після завершення цієї операційної діяльності підприємство виступає як агент пропозиції. Воно пропонує результати своєї діяльності для реалізації і перетворює товарний капітал в його грошову форму.

Отже, підприємство як агент попиту і як агент пропозиції не функціонує у вакуумі, його постійно оточує сильно диференційоване зовнішнє середовище. І тому все, що перебуває поза підприємством як виробничою системою, тією чи іншою мірою постійно впливає на організацію і стійкість її функціонування. Цей вплив відбуває з різною силою й неоднаково. Тому і підприємство функціонує в різних режимах стійкості.

Найменший режим стійкості організацій спостерігається в період виникнення і загострення протиріччя між підприємством як агентом попиту на відповідні ресурси і підприємствами-поставщиками рідкісних ресурсів (підприємствами-агентами пропозиції). Як правило, ринкові відносини з постачальниками ресурсів дозволяють сформувати сприятливе зовнішнє середовище для розвитку комерційної діяльності та економічної стійкості підприємства, однак під впливом окремих деструктивних факторів (циклічний розвиток економіки, галузеві аспекти розвитку, і навіть конфліктна складова). Ці відносини закінчуються розривом економічних зв'язків.

Важливим фактором, який визначає режим стійкості підприємства, є подолання протиріччя між підприємством як агентом пропозиції і споживачами. Завдання кожного з них отримання відповідної вигоди. Мета підприємства, як агента пропозиції - отримання максимальної виручки. Мета споживача - купити продукцію за нижчою ціною і вищої якості.

Звідси випливає, що підприємство як агент пропозиції повинно задовольнити вимоги споживача, виробляти те, що купується і за ціною, яка дозволяє отримати середньозважений прибуток.

Отже, важливий шлях подолання цього протиріччя є дотримання принципів взаємної вигоди, оперативне реагування на кон'юнктуру ринку і її зміни.

Виходячи з цього, дослідники економічних систем розглядають два види стійкості на рівні підприємства: це рівновага та гомеостазис.

Рівновага допускає рівність попиту та пропозиції в системі всіх ресурсів підприємства.

Гомеостази - це стійкий стан системи в її взаємодії із зовнішнім середовищем.

Саме у взаємодії із зовнішнім середовищем виявляється результативність роботи і стійкість організації.

З позицій системного підходу для підприємства розглядаються такі види стійкості: стійкість техніки; технологічна стійкість; організаційна стійкість; стійкість зовнішніх зв'язків; соціально-психологічна стійкість; екологічна стійкість; організаційно-економічна стійкість та інноваційна; структурна і т. д.

Якщо навіть поверхово оцінити наведені види стійкості, то впевнено можна довести, що всі вони впливають на функціонування підприємства і його результативність. Роль же "результуючої" категорії відіграє фінансова стійкість. Її рівні суттєво впливають на можливості підприємства в плані відтворення техніки, створення необхідних резервів і запасів, необхідних для стійкого розвитку підприємництва.

Однак фінансова стійкість відбиває тільки одну сторону багатоаспектного функціонування і розвитку підприємства. Вона не відбиває, крім наведених, стійкість роботи структурних підрозділів, без чіткої роботи яких не можна домогтися загальної економічної стійкості організації.