Економічна теорія: Політекономія - Базилевич В.Д. - § 6. Альтернативні теорії вартості

Вартість належить до фундаментальних, вихідних категорій економічної науки, від неї, як на генеалогічному дереві, виростають інші категорії, в тому числі ціна, прибуток, попит, пропозиція та інші. Вона пронизує весь комплекс економічних зв'язків, що виникають в процесі суспільного відтворення матеріальних і духовних благ, їх виробництва, обміну, розподілу та споживання. Охоплюючи всі клітини економіки, вартість визначає мотиви і цілі діяльності економічних суб'єктів, сприяє ефективному розподілу і використанню ресурсів і доходів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості.

Трудова теорія вартості була започаткована представниками англійської класичної політичної економії В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, а згодом була доповнена і завершена К. Марксом.

Згідно з цією концепцією єдиним джерелом вартості є праця, яка становить субстанцію або внутрішній ЇЇ зміст. Поділивши працю на конкретну і абстрактну, К. Маркс показав, що конкретна праця створює в товарі споживчу вартість, а абстрактна - вартість. При цьому, за Марксом, джерелом вартості не можуть бути витрати минулої праці, втілені в засобах виробництва. Лише витрати живої абстрактної праці найманого працівника створюють в товарі вартість і додану вартість.

На основі монофакторної концепції джерела додаткової вартості К. Маркс прагнув теоретично обґрунтувати сутність та причини експлуатації найманих працівників. В цьому полягає певна односторонність та ідеологічна заданість марксової теорії вартості, яка завадила йому більш повно врахувати досягнення деяких своїх попередників та сучасників, а також відобразити різноманітність та суперечливість реальної дійсності.

Аніскільки не применшуючи заслуг К. Маркса в розвитку теорії вартості, варто визначити, що вона не позбавлена ряду недоліків і не може розглядатися як всеохоплююча і вичерпна концепція в економічній науці.

Так, основний постулат К. Маркса про працю як єдине джерело вартості не поділяють багато сучасних економістів, вважаючи, що у створенні вартості беруть участь усі фактори виробництва, в тому числі праця, земля, підприємницькі здібності тощо.

У трудовій теорії вартості недостатньо приділено уваги і взаємозв'язку вартості та споживчої вартості, насамперед, впливу останньої на величину вартості товару. До того ж К. Маркс ототожнював споживчу вартість і корисність, що ускладнювало аналіз ролі корисності в теорії вартості.

Відповідно до марксистської теорії вартість створюється працею робітників лише у сфері матеріального виробництва. Такий підхід зумовив розмежування економіки на виробничу і невиробничу сфери і, відповідно, поділ праці на продуктивну і непродуктивну, яка не створює ні вартості, ні доданої вартості. Це, у свою чергу, слугувало в командно-адміністративній економіці теоретичним обґрунтуванням ставлення до невиробничої сфери як до другорядної, малозначущої, зумовило залишковий принцип фінансування її галузей (освіти, охорони здоров'я, науки, культури), яке підкріплювалося концепцією непродуктивності зайнятої там праці. Звідси гіпертрофована увага до розвитку в радянській економіці сфери матеріального виробництва і, насамперед, виробництва засобів виробництва.

Вказані обставини дали можливість інтерпретувати трудову теорію вартості як виробничо-витратну теорію, яка на практиці породжує диктат виробника над споживачем.

У другій половині XIX ст. поряд із трудовою теорією вартості виникла і отримала широке поширення принципово нова концепція вартості - маржиналістська теорія граничної корисності. Засновники цієї теорії К. Менгер, Л. Вальрас, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Г. Гессен, В. Парето та їхні прихильники вважали, що в основі цінності товару лежить не праця, а суб'єктивно-психологічна думка споживача щодо його корисності.

Відповідно до маржиналістських поглядів суб'єктивна цінність благ залежить від двох факторів: рідкісності, тобто наявного запасу та ступеня насиченості потреби в них. Людина потребує не в цілому блага, а його певної кількості. Ступінь корисності кожної нової одиниці блага залежить від уже наявного запасу подібних одиниць. Потреба в нових одиницях блага зі збільшенням їх числа поступово насичується. Тому в міру збільшення споживання кожної нової одиниці блага ступінь насиченості збільшується, а корисність кожної наступної додаткової одиниці блага зменшується. Остання одиниця товару, що споживається суб'єктом, має для нього найменшу корисність. Отже, цінність блага певного виду визначається корисністю граничного (останнього) екземпляру, що задовольняє найменшу потребу суб'єкта. Цей стійкий взаємозв'язок між вказаними економічними явищами отримав у маржиналістів назву закону спадної граничної корисності.

Гранична корисність - це додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи послуги.

Теорія граничної корисності та ідеї маржиналізму справили суттєвий вплив на розвиток теорії вартості і світової економічної науки в цілому. Перш за все вони виходили з того, що аналіз економічних процесів слід розпочинати не з виробництва, а з вивчення потреб людей" з пошуку критерію оцінювання ступеня корисності благ. Тим самим економічні дослідження були повернені обличчям до окремої людини, її потреб, попиту, мотивів господарської поведінки.

Категоріально-понятійний апарат, математичні методи дослідження та інші концептуальні положення маржиналізму стали невід'ємними елементами методології сучасного неокласичного напряму в економічній науці і, перш за все, її важливого розділу - мікроекономіки.

Проте, маржиналістська теорія граничної корисності, побудована, як і теорія трудової вартості, на моністичному підході до вивчення природи вартості, також не стала загальною та завершеною теорією.

Якщо зіставити теорію трудової вартості з теорією граничної корисності, то вони нібито заперечують одна одну: перша визначає вартість товару лише затратами праці, друга - лише за ступенем його корисності для споживача. Це надавало обом теоріям (у тому вигляді, як вони були сформульовані засновниками) однобічного характеру, і вони, таким чином, не враховували реалій економіки.

Тому на рубежі XIX і XX століть деякими економістами були зроблені спроби синтезувати обидві ці теорії. Першу таку спробу зробив відомий англійський економіст А. Маршалл, який вважав, що у формуванні вартості товару слід врахувати рівною мірою як витрати виробництва, так і корисність товару. Він висловив це таким чином: "Ми могли б на рівні й підстави сперечатися про те, чи корисність, чи витрати виробництва регулюють вартість, як і про те чи верхнє, чи нижнє лезо ножиць розрізає шмат паперу". Відійшовши від пошуку єдиного джерела вартості та поєднавши теорію витрат з теорією граничної корисності на основі попиту та пропозиції, А. Маршалл тим самим поклав початок неокласичному аналізу в економічній науці.

Видатний український економіст М.І. Туган-Барановський вважав теорії трудової вартості і граничної корисності не такими, що виключають, а такими, що доповнюють одна одну. Працю і граничну корисність він подав як об'єктивний і суб'єктивний фактори, що формують вартість. Будь-який господарський процес не виключає ні об'єктивну, ні суб'єктивну сторони, він мас обидві сторони. Трудова теорія вартості виявила об'єктивні, теорія граничної вартості - суб'єктивні фактори цінності, а справжня теорія вартості має поєднувати і те, й інше.

В українській економічній науці того часу поряд з М.І. Туганом-Барановським проблему вартості досліджували й інші відомі економісти, яких умовно можна поділити на певні групи. Прихильниками трудової теорії вартості були Н. Зібер, Л. Федорович, І. Міклашевський; суб'єктивно-психологічної теорії цінності - Є. Слуцький, Н. Бунге, Р. Орженецький, А. Білімович, Д. Піхно; синтезу цих двох підходів - А. Антонович.

Об'єктивний аналіз дає підстави для висновку, що вартість виступає результатом поєднання в товарі двох чинників - витрат праці і його корисності. Вона водночас є категорією виробництва і категорією обміну. Оскільки на створення товару потрібні матеріальні й трудові витрати, то вартість, закладена в ньому, є категорією виробництва. Але через те що на ринку вартість не тільки виявляє себе, а саме тут остаточно визначається її величина відповідно до ступеня корисності товару і попиту на нього, вона є також категорією обміну. Ринкова вартість (ціна), за якою реалізуються товари, ніби синтезує виробничі й ринкові системовизначальні фактори, за допомогою яких вона формується.

І сьогодні пошук шляхів синтезу цих теорій є одним із пріоритетних наукових напрямів подальшого розвитку теорії вартості.