Економічна теорія: Політекономія - Базилевич В.Д. - Показники конкурентності та монопольної влади на ринку

Конкуренція, як відомо з попереднього параграфа, є складною і багатогранною категорією ринкової економіки. Пізнати її без глибокого аналізу структури, тобто видів, з яких вона складається і які взаємодіють між собою, дуже важко. Для цього слід розподілити конкуренцію на види за певними критеріями (рис. 9.2).

Рис 9.2. Класифікація видів конкуренції

Внутрішньогалузева конкуренція - це боротьба між товаровиробниками однієї галузі за вигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку.

Функцією внутрішньогалузевої конкуренції є зведення індивідуальної вартості товарів до їх єдиної суспільної (ринкової) вартості, яка визначається вартістю товарів, що виробляються за середніх умов галузі й утворюють значну частину її продуктів. За такого суперництва перемагають власники тих підприємств, на яких внаслідок використання досконалішої техніки, технології та організації виробництва індивідуальна вартість товарів менша за їх суспільну вартість, що дає змогу одержувати їм надприбуток. За сучасним неокласичним підходом цей надприбуток є економічним прибутком, що виникає як різниця між сукупним доходом фірми від реалізації продукції та вміненими затратами, що включають нормальний середній прибуток. Наслідком внутрішньогалузевої конкуренції є впровадження досягнень науки і техніки, зниження витрат виробництва, підвищення якості продукції.

Однак внутрішньогалузева конкуренція не усуває різниці у величині норм прибутку на однакові капітали, вкладені в різні галузі. Цю проблему вирішує міжгалузева конкуренція.

Міжгалузева конкуренція - це боротьба між товаровиробниками різних галузей економіки за найвигідніші умови (сфери) застосування капіталу.

Вона здійснюється у формі стихійної міграції капіталів з галузей з низькою до галузей з високою нормою прибутку. В результаті цього формується середня норма прибутку в масштабах економіки, яку отримують товаровиробники за принципом: "Рівновеликий прибуток на рівновеликий капітал".

Переміщуючи капітали до більш ефективних галузей і сфер виробництва, міжгалузева конкуренція сприяє оптимальному використанню виробничих ресурсів суспільства. Одночасно вона встановлює необхідні пропорції в економіці.

У сучасній практиці можна зустрітись із ситуацією, коли в окремих галузях висока прибутковість застосування капіталу, порівняно з іншими, зберігається протягом досить тривалого часу. Головною причиною такого явища є перешкоди на шляху проникнення до цих галузей нових капіталів. Тому в сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.

Економічні суб'єкти - учасники внутрішньогалузевої і міжгалузевої конкуренції, залежно від ринкових умов і завдань, які вони перед собою ставлять, можуть здійснювати такі типи конкурентної поведінки: креативну, пристосувальну, гарантували^.

Креативний тип конкурентної поведінки передбачає забезпечення переваг суперникам шляхом введення нових компонентів ринкових відносин (нова продукція, нові технології або нові форми організації виробництва і т. ін.). Суттєвою ознакою креативної конкуренції є прагнення ринкових контрагентів до інновацій, до зміни існуючої структури попиту і пропозиції.

Пристосувальна конкурентна поведінка-це попередження дій конкурентів у галузі модернізації виробництва. Вона застосовується тоді, коли підприємець не впевнений у своїх інноваційних можливостях. У цьому випадку він намагається скопіювати у стислі терміни досягнення своїх суперників.

Гарантувальна конкурентна політика покликана забезпечити стабілізацію на тривалу перспективу досягнутих позицій на ринку та підвищення їх за рахунок поліпшення якості продукції, зміни її асортименту, надання додаткових послуг, пов'язаних з гарантійним обслуговуванням. Цей тип конкурентної поведінки має місце, як правило, тоді, коли підприємець не має можливості суттєво змінювати виробничу й комерційну програми і має слабку інноваційну базу.

З утворенням і розвитком світового господарства виникає і міжнародна конкуренція.

Міжнародна конкуренція - це конкуренція національних і транснаціональних економічних суб'єктів за найвигідніші у мови виробництва і реалізації товарів та послуг на світовому ринку.

Міжнародна конкуренція поєднує внутрішньогалузеву і міжгалузеву форми конкуренції. Вона сприяє переливанню капіталів і товарів між різними державами, забезпечує збалансований розвиток світового ринку і світового господарства. На світовому ринку домінують національні й транснаціональні компанії найрозвинутіших країн світу.

Досконала (вільна) конкуренція - це така ринкова ситуація, за якої чисельні, незалежно діючі виробники продають ідентичну продукцію і жоден із них не в змозі контролювати ринкову ціну.

Досконало конкурентний ринок характеризується такими рисами:

- наявність великої кількості продавців і покупців, жодний з яких не має впливу на ринкову ціну, яка формується на основі попиту і пропозиції;

- кожний виробник випускає однорідний (стандартизований) продукт, що не відрізняється від продукту інших продавців;

- бар'єри для входу на ринок мінімальні або взагалі відсутні;

- немає ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції, переміщення ресурсів;

- кожний продавець і покупець володіє повною інформацією про попит, пропозицію і ціну товарів на ринку.

В умовах досконалої конкуренції немає боротьби з конкретним конкурентом. Вона зіштовхує фірму з ринком. Ринок повністю знеособлений. Усі конкуренти незалежні один від одного, дії підприємця залежать не від дій окремого конкурента, а від ринку загалом. Конкурентна поведінка формується таким чином, що виробники повинні оперативно реагувати на зміни загальних ринкових умов.

Ринок досконалої конкуренції це, швидше, ідеальна модель ринку, до якої наближалися ринки класичного капіталізму XVIII-XIX ст., коли їх суб'єктами були розпорошені і порівняно невеликі підприємства. Однак у реальних умовах сучасної практики господарювання конкуренції в чистому вигляді майже не існує. Більш типовою для переважної кількості сучасних ринків є недосконала конкуренція.

Недосконала конкуренція виникає там, де не виконуються зазначені вище умови вільної конкуренції. Головна ознака недосконалої конкуренції - здатність окремих учасників ринків певною мірою впливати на ціни і отримувати тим самим додатковий прибуток.

Розрізняють три ринкові структури недосконалої конкуренції: ринок абсолютної монополії, ринок монополістичної конкуренції, ринок олігополістичної конкуренції.

Абсолютна монополія (гр. mono - один і polo - продаю) - це така ситуація, за якої на ринку є лише один продавець і безліч покупців, які не мають вибору, а тому змушені купувати необхідний товар за запропонованою ціною.

В умовах абсолютної монополії перешкодою для входження нових фірм до певної галузі є наявність економічних, технічних або юридичних бар'єрів, тому фактично одна фірма представляє всю галузь. Продукція не диференційована і не має близьких замінників. Все це забезпечує монополісту отримання монопольного прибутку.

Аналогічна ситуація, але коли в ролі монополіста виступає не продавець, а покупець, визначається як чиста "монопсонія". Тобто, це ринок, де безліч продавців пропонує свою продукцію лише одному покупцеві. Ситуація, коли монополіст-продавець стикається з монополістом-покупцем називають двобічною, або білатерпою, монополією. Такий тип монополії виникає на ринках водо-, тепло- та газопостачання, ринках зброї, стратегічних ресурсів тощо.

Однак ринок абсолютної монополії трапляється дуже рідко. Він, як і ринок абсолютної (вільно) конкуренції, є ідеальною моделлю, до якої прагнуть реально існуючі ринки. За даними американських економістів, у СІЛА приблизно 6 % валового внутрішнього прибутку (ВВП) здійснюється за умов, близьких до чистої монополії.

У сучасних умовах домінуючими є ринки монополістичної та олігополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція - це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію, тобто вона базується на диференціації продукції.

Монополістична конкуренція синтезує деякі риси досконалої конкуренції та монополізму.

Досконалу конкуренцію вона нагадує двома аспектами:

- велика кількість продавців і покупців;

- вхід на ринок і вихід із нього - практично вільний, хоча мають місце деякі перешкоди.

Відмінність полягає у тому, що за досконалої конкуренції продукція є ідентичною (стандартизованою), а за монополістичної - диференційованою (гетерогенною).

Диференціація виникає завдяки високій якості товарів, їх формі, дизайну, яскравій упаковці, фірмовим маркамі знакам, кращим умовам продажу і післяпродажного обслуговування, інтенсивності реклами, зручному місцю продажу тощо. Все це надає певні переваги продавцям цих товарів, приваблює покупців) які платять більш високу ціну за такі товари. У цьому і полягає монопольність виробників на свою диференційовану продукцію.

Концепцію монополістичної конкуренції в першій третині XX ст. одночасно розробили незалежно один від одного Е. Чем-берлін та Дж. Робінсон. Вони звернули увагу, що диференціація товарів призводить до того, що замість єдиного ринку складається мережа частково відокремлених один від одного, але взаємопов'язаних між собою ринків. При цьому існує розмаїття цін, витрат на виробництво, обсягів випуску певних товарів. Така диференціація спричиняє певну монополістичну поведінку.

Найбільш поширеними ринками монополістичної конкуренції є ринки одягу, взуття, безалкогольних напоїв, парфумів, сільгосппродукції, послуг підприємств громадського харчування, шоу-бізнесу тощо. Учасниками монополістичної конкуренції можуть бути, як великі, так і середні та малі підприємства.

Олігополістична конкуренція (гр. оligos - мало) - це модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів.

Для олігополії характерними є такі риси:

- мала кількість підприємств у галузі, які можуть контролювати основну частину ринку, виробляючи як однорідну, такі диференційовану продукцію;

- високі бар'єри для входження в галузь;

- висока взаємозалежність підприємств-олігополістіводин від одного як за ціною, так і за випуском продукції;

- контроль над ціною є істотним у разі узгодження дій конкуруючих підприємств.

Залежно від кількості суб'єктів розрізняють "жорстку" олігополію, коли на ринку головну роль відіграють 3-5 підприємств, і "м'яку" олігополію, коли основну частину продукції галузі випускають і продають 10 і більше підприємств.

Вихідною моделлю олігополістичного ринку є модель дуо-полії, коли на ринку діють і конкурують між собою тільки дві фірми. Є ще і така форма недосконалої конкуренції, як оліго-псонія. Це такий тип ринкової структури, за якої функціонує невелика кількість покупців певного товару.

Підприємства-олігополісти володіють здатністю реалізовувати свій надприбуток на основі розуміння своєї взаємообумов-леності та передбачення реакцій конкурентів у процесі прийняття рішень про обсяги виробництва або про рівень цін на свою продукцію. Вони готові іти або за олігополістом - "лідером в цінах", або приєднатися до загального курсу на ринку І узгоджувати свою поведінку з іншими підприємствами. Усвідомлення залежності поведінки кожного підприємства-олігополіста від реакції конкурентів називають "олігополістичною розумуністю".

Олігополія - провідна ринкова структура сучасної економіки, на частку якої у розвинених країнах припадає більша частина виробленої продукції.

У західній економічній літературі стверджується, що в сучасних олігополіях основною силою, яка змушує продавців при-слуховуватися до вимог покупців і не підвищувати надмірно ціни порівняно з рівнем затрат, є не конкуренція між ними, а певна протидія з боку сильних покупців-олігополістів.

Показники конкурентності та монопольної влади на ринку

Для визначення ступенів конкурентності та монопольної влади на ринку досконалої та недосконалої конкуренції еко-

номічна теорія і практика використовує низку показників. Найбільш відомими з них е коефіцієнт Лернера (L), індекс Херфіндаля -Хіршмана (ННІ), коефіцієнт ринкової концентрації (CR).

Коефіцієнт Лернера (Lerner Index) дає змогу визначити ступінь конкурентності ринку та монопольної влади на ньому окремого суб'єкта господарювання за формулою

де L - коефіцієнт монопольної влади за Лернером; Р - монопольна ціна; МС - граничні витрати; Е - цінова еластичність попиту.

Коефіцієнт Лернера набуває значення від 0 (на ринку досконалої конкуренції) до 1 (для чистої монополії з нульовими граничними витратами). Величина коефіцієнта Лернера є прямо пропорційна монопольній владі та обернено пропорційна конкуренції. Перевагою цього показника є те, що він безпосередньо відображає відхилення ціни від граничних витрат, дов'язаних з неефективним розміщенням ресурсів в умовах монополії.

Важливим показником концентрації галузевого обсягу продаж є індекс Херфіндаля - Хіршмана (Herfindale - Hirsh-man Index - ННІ), який розраховується як сума квадратів часток суб'єктів господарювання за формулою

де /*², Р_г^г, Р_п² - піднесені до квадрата частки }-го суб'єкта господарювання на ринку; п - кількість суб'єктів господарювання на ринку.

Індекс Херфіндаля - Хіршмана - є найбільш узагальнюючим показником стану ринку, який враховує як кількість підприємств, так і нестабільність їх становища на ринку.

Одиниці виміру індексу Херфіндаля - Хіршмана: у відсотках від 0 до 10 000, у частках від 0 до 1. Якщо показник ННІ набуває значення 10 000, це означає існування абсолютної мо

нополії. Якщо показник ННІ набуває значення 0, то це означає повну деконцентрацію ринку.

Досить наочним показником є коефіцієнт (індекс) ринкової концентрації (market concentration ratio - CRJ.

де Рі - частка уго суб'єкта господарювання на ринку, %; п - кількість суб'єктів господарювання, частки яких взято до розрахунків коефіцієнта ринкової концентрації.

Коефіцієнт ринкової концентрації є сумою певної кількості найбільших часток продажу економічними суб'єктами певного товарного ринку. Він визначається як частка (відсоток) від загального продажу галузі, що припадає на декілька великих підприємств (фірм), які ранжовані відповідно до частки ринку.

Комплексне використання вказаних індексів дозволяє дати кількісну оцінку стану певного ринку з погляду рівня його концентрації та рівня розвитку конкуренції (табл. 9.1).