Економічна теорія: Політекономія - Базилевич В.Д. - § 2. Трансформація відносин власності та формування конкурентного середовища як стратегічний пріоритет ринкових перетворень

Основний зміст складного і суперечливого процесу трансформації відносин власності визначають реальні зміни на шляху її роздержавлення та приватизації, спрямовані на утвердження плюралізму форм власності та господарювання, розвиток конкурентного середовища, подолання жорсткого централізму та командно-адміністративних методів управління, відродження стимулів до інноваційної підприємницької діяльності.

Роздержавлення - це процес обмеження адміністративного втручання держави в економіку шляхом перетворення обєктів державної власності на такі, що засновані на інших, недержавних, формах власності та комерціалізації діяльності державних підприємств.

Роздержавлення охоплює весь комплекс перетворень наявної господарської системи, пов'язаний з демократизацією господарського життя на основі подолання диктату держави, безальтернативного державного найму працівників, державного нормування заробітної плати, адміністративно-відомчого управління, заміни адміністративно організованих господарських зв'язків ринковими відносинами, звільнення підприємств від прямої та безпосередньої адміністративної опіки, боротьби з монополізмом, розвитку конкуренції та підприємництва.

Основні шляхи роздержавлення: приватизація та комерціалізація державних підприємств.

Приватизація - трансформація будь-якої форми власності у приватну, процес переходу в приватну власність об'єктів, заснованих на державній, змішаній або колективній власності.

Приватизація як форма роздержавлення власності відображає процес докорінної трансформації відносин власності з метою формування приватного сектору як передумови підвищення соціально-економічної ефективності господарювання та піднесення суспільного добробуту на основі становлення та відтворення ринкових відносин, підприємницького середовища, конкуренції.

Наприкінці 1991р. Верховна Рада України затвердила "Концепцію роздержавлення та приватизації майна державних підприємств, житлового фонду та землі". У березні 1992 р. було прийнято основні приватизаційні закони: "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств", "Про приватизаційні папери". У червні 1992 р. парламент затвердив першу державну програму приватизації. Відтак червень 1992 р. вважається початком легітимного процесу трансформації відносин власності в Україні.

Згідно з Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" усі підприємства, що підлягали приватизації, були поділені на групи А (об'єкти малої приватизації), Б, Г, Д, Е (об'єкти великої приватизації) та Ж (об'єкти сфери соціально-культурних послуг). Ці об'єкти приватизувались на основі відповідних законів.

Способи приватизації в Україні:

- перетворення державних підприємств у акціонерні чи інші господарські товариства;

- безкоштовна передача та продаж акцій відкритих АТ;

- викуп за альтернативними планами приватизації;

- викуп державних підприємств, зданих в оренду з викупом; -викуп майна державних підприємств членами трудового

колективу;

- продаж державних підприємств за конкурсом або на аукціоні.

Етапи реформування власності в Україні:

І. Початковий етап приватизації (1992-1994 рр.).

П.Масова приватизація (1995-1998 рр,).

III. Індивідуальна грошова приватизація (1999-2002 рр.).

IV. Заключний етап приватизації (з 2003 р.).

Основними технологічними особливостями приватизаційного процесу на початковому етапі трансформаційних перетворень в Україні були:

- населення брало участь у приватизації через механізм застосування безоплатно-отриманих "приватизаційних грошей" обмеженого обігу - іменних приватизаційних сертифікатів;

- з метою ініціювання приватизаційного процесу працівники великих підприємств, насамперед їх керівники, отримали значні пільги у придбанні акцій цих підприємств;

-працівникам малих підприємств створювалися можливості викупу цих підприємств за залишковою проіндексованою вартістю здебільшого через механізм оренди з викупом.

На сьогодні масова приватизація в Україні забезпечила усунення державної монополії на засоби та результати виробництва, становлення прошарку індивідуальних та асоційованих приватних власників і формування недержавного сектору як основи розвитку ринкових відносин. Станом на початок 2006 р. у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України:

-об'єкти приватної власності становили 78,3 %;

-об'єкти державної та державно-корпоративної власності- 4,1%;

-об'єкти комунальної та комунальної корпоративної власності - 7,4 %;

- об'єднання громадян, щодо яких форма власності не зазначається, -10,1 %.

Водночас досвід сертифікатної приватизації в Україні засвідчує, що офіційна зміна титулів власності сама по собі не гаранту є появи реальних власників з ринковою поведінкою та підприємницьким типом мислення. На практиці безкоштовна приватизація трансформувалася в бюрократично-номенклатурну, яка:

- стала формою створення акціонерних товариств на базі існуючих структур державної власності, що перебувають під контролем адміністрації підприємств і державного апарату управління;

- призвела до поступового зосередження засобів виробництва та великих пакетів акцій високорентабельних підприємств у руках номенклатурних сил і тіньових структур;

- не вирішила проблем структурної перебудови виробництва, створення сприятливого інвестиційного та інноваційного клімату, якісних змін у механізмах державного регулювання економіки;

- не забезпечила створення розвинутих конкурентних ринків товарів, праці, капіталу тощо.

Важливо зазначити, що перебіг приватизаційного процесу в Україні був ускладнений неефективною державною політикою, якій притаманні такі негативні риси:

- відсутність чітко визначеної стратегії реформування відносин власності;

- неврахування міжгалузевих зв'язків в економіці;

- нерозвиненість інституційних механізмів ринкового регулювання економіки;

- неефективність протидії поширенню схем тіньової приватизації;

- недостатня прозорість прийняття рішень щодо приватизації, зокрема стратегічних підприємств і підприємств-моно-полістів, які становлять основу економічного розвитку та національної безпеки держави;

- політичні спекуляції навколо ймовірної реприватизації чи націоналізації державного майна тощо³.

Сучасний етап трансформації відносин власності в Україні пов'язаний з вирішенням низки дискусійних питань, в т. ч.:

- легітимації приватизації шляхом визнання непорушності сформованих прав власності;

ревізії приватизації шляхом реприватизації (вилучення власності через суди з наступним продажем на транспарентних аукціонах та конкурсах) або доплати за підприємства шляхом укладання мирових угод між урядом та нинішніми власниками.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році" зазначається, що економічна стратегія держави у сфері вдосконалення відносин власності має поєднувати завдання зміцнення національного приватного капіталу, підвищення ефективності управління державним сектором економіки, вдосконалення корпоративного управління, створення інституційних механізмів забезпечення функціонування різних форм власності та господарювання і визначення їх оптимального співвідношення*.

Подальше вдосконалення процесів трансформації відносин власності передбачає такі заходи:

- посилення інвестиційної спрямованості приватизації, залучення стратегічних вітчизняних і зарубіжних інвесторів;

- удосконалення законодавства у сфері приватизації, його гармонізація з іншими сферами правового регулювання економічної діяльності;

- узгодження приватизаційних процесів із програмами реформування окремих галузей та сфер діяльності;

- формування дієздатного корпоративного сектору та інтегрованих корпоративних структур;

-призупинення подальшої олігархізації суспільства, забезпечення реальної участі міноритарних співвласників в управлінні та розподілі доходів;

-удосконалення передприватизаційної підготовки та інформаційно-маркетингової діяльності на всіх етапах приватизації;

- забезпечення транспарентності процесу приватизації та специфікації прав власності.