Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В - Меркантилізм, теоретико-методологічні характеристики

В умовах панування торговельного капіталу в XVI-XVII ст. у країнах Західної Європи економічна думка панувала у формі меркантилізму - першої в історії економічної думки спроби теоретично обґрунтувати господарські процеси, пов'язані з переходом від простого товарного виробництва до підприємницького. Це економічна філософія торговців, банкірів і державних діячів, які у різних творах розглядали пропозиції та рекомендації щодо нагромадження багатства у країні та економічної ролі держави. Поняття "меркантилізм"1 з'явилося у другій половині XVIII ст. у працях А. Сміта і Ф. Кене, які критикували ці економічні погляди.

Сучасна економічна наука розглядає меркантилізм, по-перше, як національну економічну політику держави, спрямовану на збільшення багатства країни, по-друге - як першу концепцію економічного зростання та підвищення національного добробуту шляхом примноження багатства держави у сфері обігу.

Меркантилізм як систему економічних поглядів характеризують певні теоретико-методологічні засади.

o Предметом дослідження було багатство нації, зокрема сфера обігу, де створюється багатство. Аналізувалися питання організації внутрішньої та зовнішньої торгівлі, регулювання валютних курсів, грошових потоків, організації кредиту. Сфера виробництва (промислового та сільськогосподарського) вважалася матеріальною умовою розвитку торгівлі.

o Методи дослідження - емпіричний: від конкретного до абстрактного шляхом збирання та описання фактів, часткової їх класифікації; макроекономічний підхід до аналізу економічних явищ; прагматична спрямованість; використання елементів нормативного методу, що спирається на філософію прагматизму, згідно з яким завданням науки є пошук шляхів максимально можливої ефективної діяльності людини для задоволення її потреб.

o Основні теоретичні положення. Меркантилісти ввели поняття "національне багатство" як кількість грошей, що ототожнювалися із золотом і сріблом або товарними благами у країні. Виділяли два види багатства: природне, яке залежить від географічних і кліматичних умов, виявляється у сільському господарстві, торгівлі, та штучне, яке виробляє промисловість залежно від чисельності населення, його працелюбності та знань. Основним джерелом багатства вважалася зовнішня торгівля на основі нееквівалентного обігу й антагонізму економічних інтересів конкуруючих держав та видобуток благородних металів, праця у сфері якого є продуктивною.

Вартість товару розглядалася як витрати на виробництво або купівлю товару, які залежать від цінності товару і коливання цін на ринку відповідно до природних властивостей золота та срібла, кількості грошей, виплачених за певний товар. Прибуток - це перевищення ціни над вартістю товару, він є джерелом багатства лише для продавця. Тому для збільшення багатства держави необхідно збільшувати експорт і обмежувати імпорт. Внутрішня торгівля не забезпечує зростання національного багатства.

Проблему зайнятості вирішували шляхом розвитку капіталомістких експортних галузей. Також сприяє зростанню кількості праці та рівня заробітної плати вітчизняних товаровиробників обмеження імпорту. У цьому аспекті певне значення має споживання предметів розкоші.

Гроші вважались активним фактором економіки. Псування монети (свідоме зменшення вмісту дорогоцінних металів) негативно впливає на економіку країни: повноцінні монети витісняються з обігу, оскільки населення їх накопичує та використовує в експортно-імпортних операціях.

Утверджувалася можливість досягнення макроекономічної рівноваги шляхом координаційно-регулюючих державних заходів.