Історія економічних вчень - Золотих І.Б. - Теорія міжнародної торгівлі

З теорії вартості А. Сміта випливає і його теорія розподілу суспільного продукту. Вона також подвійна, як і його теорія вартості.

З одного боку, якщо остаточною підставою вартості вважати працю, то весь продукт праці повинен належати безпосередньому виробникові. На думку Сміта, так було в суспільстві, де в одній особі поєднувався і власник факторів виробництва та виробник.

В умовах же капіталістичного виробництва, коли працівник відчужений від засобів виробництва, частина створеного ним продукту належить підприємцю (у формі прибутку) та землевласнику (у формі ренти). Сміт розглядає ці форми доходів як присвоєння неоплачуваної праці. Але одночасно у нього існує й інше трактування джерела цих доходів: капітал і земля як фактори виробництва беруть участь на рівних у створенні вартості продукту і, відповідно, претендують на свою частку у вартості. Отже, вони не можуть бути відрахуваннями з вартості створеного продукту.

Сміт досліджує, як визначається природна норма (частка) кожного фактору у вартості, за якими законами вартість окремого товару, а також всього сукупного продукту розподіляється між класами суспільства.

Звичайний рівень заробітної плати, за його спостереженням, залежить від договору між підприємцем і робітником. Він вважав, що товаром є сама праця і що він має природну ціну. Ціна праці (заробітна плата), за Смітом, дорівнює вартості засобів існування робітника і його сім'ї. Розмір заробітної плати залежить від економічної ситуації у країні, оскільки в економіці, яка зростає, підвищується попит на працю.

Прибуток - це не тільки зарплата капіталіста (підприємця) за особливий вид праці з управління, а й винагорода за капітал, вкладений у бізнес (чим більше розмір капіталу, тим більшим буде прибуток).

Земельна рента (дохід землевласника) - плата за користування землею, причиною її є приватна власність на землю.

Теорія ренти Сміта слабше розроблена, ніж у Д. Рікардо, але окремі положення заслуговують на увагу. За Смітом, харчові продукти становлять "єдиний сільськогосподарський продукт, який завжди необхідний і дає деяку ренту землевласнику".

Теорія капіталу

Капітал - це частина запасів, за яку капіталіст очікує одержати дохід. Він ввів поділ капіталу на основний і оборотний. Основний капітал - це капітал, який не вступає в процес обігу, а оборотний - це капітал, який змінює форму в процесі виробництва.

А. Сміт сформулював чотири правила (принципи) оподаткування:

1) пропорційність - громадяни повинні сплачувати податки пропорційно одержуваним доходам;

2) мінімальність - кожен податок повинен витягувати з кишені народу менше, ніж там залишається;

3) розмір сплачуваного податку повинен бути зрозумілим і відомим як самому платнику, так і будь-кому;

4) податок повинен вилучатися в такий час і таким способом, які зручні для платника.

Теорія міжнародної торгівлі

Розглядаючи зовнішньоторговельні зв'язки між країнами, він спирається на відмінності в абсолютних рівнях витрат виробництва товарів у різних країнах. "Якщо будь-яка чужа країна може постачати нам якийсь товар за нижчою ціною, ніж ми самі можемо виготовити його, набагато краще купувати такий товар у неї на деяку частку продукту нашої праці, що додається в тій галузі, в якій ми маємо певну перевагу".

У західних країнах А. Сміта вважають одним із трьох найвидатніших учених політекономії за всю історію її існування. Він заклав основи теоретичної системи, в якій несучими конструкціями є: первинно закладена в людині схильність до обміну й егоїзм. Перша схильність людини призводить до розподілу праці, друга - до вибору заняття, яке принесе йому більший дохід. Це означає, що людина буде спеціалізуватися на тій продукції, яка у неї виходить краще і з меншими витратами. У цьому суть смітівської концепції "економічної людини" - центральної фігури економічного дослідження наступних двох століть. Раціональність і моральність людини у Сміта ще йдуть "рука в руку", і ця віра в гармонію пронизує оптимізмом всю його економічну теорію.

Заслуга А. Сміта у становленні класичної політекономії є безперечною, але не тільки йому вона зобов'язана своїм впливом на економічну думку наступного століття. Завершення системи класичної політекономії пов'язано з ім'ям іншого видатного англійського економіста - Д. Рікардо.

Наприкінці XVIII століття в економіці Англії, а потім і в інших країнах, почався промисловий переворот, тобто перехід від мануфактурного до великого індустріального виробництва. З'являються заводи і фабрики, розвивається фермерство (велике землекористування), ростуть міста і, відповідно, збільшується міське населення.

Давид Рікардо (1772-1823) був економістом епохи промислової революції. Народився він у сім'ї біржового маклера, у Лондоні. Навчався в торговельній школі. З 14 років допомагав батькові в торговельних і біржових операціях. До 26 років без опіки батька досягнув фінансового благополуччя і повернувся до занять з математики, природознавства та інших наук. До 38 років стає великим фінансовим магнатом.

У 1817 році Д. Рікардо опублікував свою головну працю "Основи політекономії і оподаткування". У 1819 році він залишив бізнес і став членом парламенту. У своїй парламентській діяльності домагався лібералізації економіки, свободи торгівлі тощо.

У своїй роботі "Основи політекономії" Рікардо поділяє позицію Сміта, що багатством, нації є продукти матеріального виробництва, а головним джерелом суспільного багатства є праця.

Однак будучи більш послідовним, він заявляє, що вартість визначається виключно працею: "вимірюванню вартості робочим часом є абсолютним, загальним законом". Він уточнює, що виняток із правила становить лише дуже обмежене коло не відтворюваних товарів (твір мистецтва, вина особливого смаку тощо), вартість яких визначається рідкістю.

На відміну від Сміта, який у підсумку вважав вартість результатом складання зарплати, прибутку і ренти, Рікардо довів, що вартість не складається з цих компонентів, а розпадається на них.

На основі трудової теорії вартості Рікардо створив і теорію ренти, в якій джерелом ренти є не особлива щедрість природи, а докладені зусилля. І в цьому питанні очевидною є відмінна позиція Рікардо. У Сміта рента є "даром природи", оскільки в землеробстві продукт створюється не тільки людиною, а й природою. Таким чином, земельна рента створює надлишок продукції, який завжди є більш ніж достатнім для відшкодування капіталу та одержання прибутку, і є результатом щедрості природи. Рікардо, навпаки, вказує на її "убогість, а не щедрість". Його аргументація така: якщо б природа створила велику кількість родючої землі, і людям вистачало б її для забезпечення себе їжею, то ренти б не існувало, тому що ніхто не став би платити за землю, коли б вона була в необмеженій кількості і однакової якості. "Коли у ході розвитку суспільства із ростом населення в обробіток надходить земля гіршої якості або менш зручно розташована відносно ринку збуту (земля - другого розряду), то на землі першого розряду відразу ж з'являється рента, величина якої залежатиме від різниці в якості цих двох ділянок землі. Таким чином, рента є результатом не щедрості, а скупості природи.

Заробітна плата.

Розвиваючи погляди А. Сміта, Рікардо вважав, що заробітна плата зводиться до вартості засобів існування працівника і його сім'ї. Однак, на відміну від Сміта, вважав, що заробітна плата утримується в жорстких межах прожиткового мінімуму в силу природного закону народонаселення Т. Мальтуса (так званого залізного закону).

Рікардо вважав, що праця має "природну вартість" і "ринкову". Під "природною вартістю він розумів засоби існування працівника і його сім'ї, а під "ринковою вартістю" - ціну праці залежно від складного реального співвідношення попиту і пропозиції праці.

Рікардо як прихильник мальтусовської теорії народонаселення у зв'язку з високими темпами народонаселення передрікав песимістичні тенденції зміни заробітної плати. Він вважав, що на ринку праці "приплив робочих рук" постійно збільшуватиметься, і попит не буде встигати за пропозицією, все це призведе до порушення рівноваги. Тому в майбутньому заробітна плата буде мати тенденцію до зниження. При цьому він зробив застереження, що ця тенденція може мати місце тільки в умовах "вільної конкуренції" і без контролю з боку держави.

У теорії прибутку такою ж є логіка міркування Рікардо. Із ростом населення попит на продукти сільського господарства постійно збільшуватиметься, отже, ціни на них теж будуть зростати. До обігу залучатимуть землі гіршої якості, де витрати виробництва вищі. Це призведе до збільшення ренти з кращих земель. Оскільки рента є відрахуванням з вартості продукту, то частка прибутку в цій вартості буде знижуватися. Таким чином, прибуток у перспективі має тенденцію до зниження, що, у свою чергу, перешкоджає накопиченню капіталу.

Теорія про зовнішню торгівлю

Він доповнив теорію Сміта "абсолютних витрат" теорією "порівняльних витрат", або "порівняльної переваги". У ній він доводить вигідність міжнародної торгівлі на основі зіставлення порівняльних витрат.

У поясненні своєї теорії Рікардо для простоти взяв дві країни - Англію та Португалію і два товари - вино і сукно.

Продукт Португалія Англія

1 одиниця вина 1робочий день (1:2) 3 робочих дні (3:4) 1 одиниця сукна 2 робочих дні (2:1) 4 робочих дні (4:3) У наведеному прикладі в абсолютних величинах вартість сукна і вина в Португалії нижче (ефективніше), ніж в Англії. Значить, спираючись на логіку здорового сенсу, країні, в якій виробництво цих товарів обходиться дорожче, немає сенсу їх виробляти. Згідно з ученням Рікардо, потрібно порівнювати не абсолютний, а відносний ефект. У Португалії витрати на виробництво сукна становлять 2:1 витрат вина, в Англії - 4:3, тобто відносно менше. З вином ситуація протилежна - ефективність виробництва вина в Португалії вище, ніж в Англії (1:2 менше 3:4). Отже, Португалії вигідніше зосередити працю і капітал у виноробстві, замінивши виробництво сукна на його імпорт з Англії. Англії з тих же міркувань вигідніше спеціалізуватися на виробництві сукна.

Економічні вчення Сміта та Рікардо мали незаперечний авторитет в науці аж до другої половини XIX століття. Еволюція класичної школи XIX століття представлена послідовниками та опонентами цих учених.