Історія політичних та економічних вчень - Любохинець Л.С. - ГЛОСАРІЙ ОСНОВНИХ ТЕЧІЙ, НАПРЯМІВ І ШКІЛ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

АВЕРРОЇЗМ - вчення арабського філософа Ібн Рушта, яке заперечувало акт одночасного божественного творіння світу і визнавало Бога першопричиною всього сущого.

АВСТРІЙСЬКА (ВІДЕНСЬКА) ЕКОНОМІЧНА ШКОЛА -

один із перших напрямків маржиналізму. Як течія економічної думки, сформувалась у 70-80-х роках XIX ст. її засновником став професор Віденського університету Карл Менгер, а найвідомішими наступниками і продовжувачами - професори цього ж університету Ейген фон Бьом-Баверк і Фрідріх фон Візер. Із теоретичної спадщини австрійської (віденської) школи найбільше значення має теорія граничної корисності благ, яка визначає цінність блага його суб'єктивною граничною корисністю для ізольованого господарського суб'єкта. При цьому досліджуються причинно-наслідкові зв'язки ринкової економіки.

Ця теорія користувалась широкою популярністю в кінці XIX - на початку XX ст., але потім відійшла в тінь теоретичних розробок інших течій маржиналізму і неокласичної теорії.

АВСТРОМАРКСИЗМ - одна із течій соціал-реформізму, яка виникла на рубежі XIX - XX ст. Найбільш відомі представники - Отто Бауер, Рудольф Гільфердінг, Карл Реннер. Вони обгрунтували теорії імперіалізму, "культурно-національної автономії", "мирного вростання капіталізму в соціалізм".

АВТОРИТАРИЗМ - тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб'єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що утримує владу, можливість застосування насильства та примусу.

АМЕРИКАНСЬКА ШКОЛА ГРАНИЧНОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ - одна із основних течій маржиналізму, яка сформувалась наприкінці XIX ст. Повна розробка її концепції пов'язана з іменем Джона Бейтса Кларка, який сформулював теорію граничної продуктивності факторів виробництва, закон спадної продуктивності, вчення про статику і динаміку економічної системи. Концепція американської економічної школи стала однією із основоположних у формуванні неокласичної теорії.

АРИСТОКРАТІЯ - форма правління, за якої державна влада належить привілейованій меншості.

БРАХМАНІЗМ - релігійно-філософська система поглядів на суспільство, державу і особу, яка виправдовувала встановлений Богом інститут кастового ладу. Політичним ідеалом брахманізму була своєрідна теократична держава, де цар править під керівництвом жреців, визнає вищість релігійного закону над світським.

БУДДИЗМ - релігійно-етичне вчення, яке заперечувало божественну основу держави і всього суспільного устрою та зосереджувалось на проблемах буття особистості, рівності людей та ненасильства.

БЮРОКРАТИЗМ - система управління державою, що характеризується відірваністю від потреб населення і спирається на бюрократію (чиновництво).

ГАРВАДСЬКА ЕКОНОМІЧНА ШКОЛА - одна із течій інституціоналізму, яка виникла після Першої світової війни в Гарвардському університеті (США). Засновник і лідер школи - Веслі Мітчелл. Школа вивчала природу економічного циклу і проблеми прогнозування господарської кон'юнктури із застосуванням методів статистичного і математичного аналізу (так званий "гарвардський барометр"). Хоча дослідження школи і не виявили закономірностей циклічного розвитку та його причин, вони лягли в основу розвитку економетрики - нового напрямку економічного аналізу.

ГЕРМЕНЕВТИКА - це теорія і мистецтво тлумачення історичних текстів. Методом герменевтики визначається механізм виникнення нових знань, наукових пошуків, світоглядної орієнтації філософів та економістів.

ГУМАНІСТИЧНА ШКОЛА ПРАВА (XIV ст.) - заперечувала феодальну роздробленість, відстоювала ідею централізованої держави з єдиним кодифікованим законодавством. Юристи-гуманісти значну увагу приділяли дослідженню джерел римського права, погодженню його з нормами чинного національного права, яке регулювало якісно нові суспільні відносини.

ДЕМОКРАТИЧНИЙ СОЦІАЛІЗМ - теорія і практика партій, що входили до соціалістичного Інтернаціоналу. Соціал-демократія виникла як альтернатива капіталізму у кінці XIX ст. - ідеологічна, політична, економічна і культурна інтеграція робітничого класу (М.Адлер, К.Реннер). Демократичний соціалізм - це довготривалий процес суспільних перетворень, новий ступінь розвитку людської цивілізації. Соціально-демократичним партіям належить створення і інституціоналізація держави загального благоустрою.

ДЕМОКРАТІЯ - форма політичної організації суспільства, яка визнає народ як джерело влади, його права брати участь у вирішенні державних проблем через надання громадянських прав та свобод.

ДИГЕСТИ - збірник витягів з праць римських юристів, складова кодифікації Юстиніана.

ЕКОНОМІЧНИЙ ДИРИЖИЗМ - течія економічної думки, яка обґрунтовує необхідність державного втручання в економічні процеси з метою їх регулювання. До неї відносять: вчення французьких дирижистів (Б.Жуневель, Ф.Перру, Г.Пігу та ін.), кейнсіанство та його сучасні варіанти, вчення шведської (стокгольмської) економічної школи (Г.Мюрдаль, Е.Ліндаль, Б.Олін та ін.), сучасний інституціоналізм.

ЕКОНОМІЧНИЙ ЛІБЕРАЛІЗМ - течія економічної думки, яка заперечує необхідність масштабного державного втручання в економічні процеси. її представники вважають природною систему вільного підприємництва, а головним регулятором економічного життя - об'єктивний ринковий механізм. Принципи економічного лібералізму сповідували : класична політична економія ,різні школи маржиналізму, а сьогодні на них грунтуються неокласична теорія, неолібералізм, сучасний монетаризм.

ЕТАТИЗМ - соціологічна доктрина, яка обґрунтовує необхідність втручання держави в усі сфери суспільства.

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ - течія економічної думки, яка сформувалась на рубежі XIX - XX ст. у СІНА. Вона грунтується на позаекономічному тлумаченні суті і рушійних сил економічного розвитку.

Фундатором раннього інституціоналізму став Торстейн Веблен, який заснував його соціально-біопсихологічний напрям, а найвідомішими послідовниками були Джон Коммонс (засновник соціально-правового напряму) і Веслі Мітчелл (засновник кон'юнктурно-статистичного напряму), а також англійський економіст Джон Гобсон. Веблен вважав основою економічного розвитку психологію і біологію, Коммонс - психологію і право, Мітчелл - сім'ю, трудові колективи, професійні спілки підприємців і державу. Всі та інші чинники були названі інституціями.

Сучасний інституціоналізм зосереджується на таких головних чинниках економічного характеру, як конкуренція і монополія, науково-технічний прогрес і державне регулювання. Найбільш відомі течії сучасного інституціоналізму: економічного розвитку і ефективної конкуренції (Й.Шумпетер), монополістичної конкуренції (Е.Чемберлін), олігополії (Дж.М.Кларк і Е.Чемберлін), недосконалої конкуренції (Дж.Робінсон), трансформації капіталізму (А. Берлі, Г.Мінз, С.Чейз, Дж.М.Кларк), індустріального та постіндустріального суспільства (Р. Арон, Дж.К. Гелбрейт, Р.Тіболд, А.Тофлер та ін.), стадій економічного розвитку (У.Ростоу), врівноважуючої сили (Дж.К. Гелбрейт), конвергенції двох систем (П.Сорокін, Я.Тінберген, Дж.К. Гелбрейт).

Фундатором неоінституціоналізму став сучасний американський економіст Рональд Коуз, який структуру і розвиток соціальних інституцій пояснює з використанням поняття "трансакційні витрати" - витрати на укладення господарських угод. Його праці дали початок новим розділам економічної науки - трансакційній економіці і економіці права.

ІСТОРИЧНА ШКОЛА - ця школа стала пануючим напрямом економічної думки Німеччини другої третини XIX ст. Свою назву вона одержала від так званого історичного методу досліджень, згідно з яким економічний розвиток не має загальних закономірностей, є лише специфічні особливості кожної окремої країни. Тому заперечувалась необхідність абстрактних, теоретичних досліджень, а економічна теорія підмінювалась історією національного народного господарства. Засновниками історичної школи стали Вільгельм Рошер, Бруно Гільдебрант, Карл Кніс.

КАМЕРАЛІСТИКА - сукупність суспільних наук Німеччини, зорієнтованих на теорію та практику державного управління. Значна увага приділялась фіскальним засобам поповнення доходів та питанням регулювання торгівлі. Представник німецького меркантилізму Іоганн Веккер зазначав у своєму творі "Політичні міркування" (1688), що "завжди краще продавати товари іншим, ніж купувати їх у них".

КЕЙНСІАНСТВО - один із провідних напрямів розвитку сучасної наукової думки, в основі якого знаходиться вчення великого англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса, основні положення якого були сформульовані в 30-х роках XX ст. Кейнс перевів центр економічних досліджень у сферу макроекономіки, ставши її першовідкривачем і тим самим здійснивши переворот в економічній теорії.

Центральним пунктом кейнсіанства є забезпечення ефективного сукупного попиту за вирішальної ролі державного економічного регулювання. Нестача сукупного попиту, за Кейнсом, зумовлює неповну зайнятість, економічний спад і наступну стагнацію. Кейнс розробив модель макроекономічного зростання і рівноваги, в якій вказав на основні чинники сукупного попиту: споживання населення, інвестиції підприємств, витрати держави і державне регулювання чистого експорту.

У загальній теорії зайнятості Кейнс пов'язав показники сукупного попиту (сукупного споживання) і сукупних заощаджень (сукупних інвестицій) із зайнятістю, дослідив дію мультиплікатора інвестицій і зайнятості, показавши, що від ефективного попиту, створеного новими інвестиціями, залежать рівень зайнятості і макроекономічна рівновага. Однак, повну зайнятість і рівновагу економіки можна забезпечити тільки через державне економічне регулювання - насамперед через податки і витрати державного бюджету, тобто фіскальну економічну політику.

Кейнсіанські рецепти широко застосовувались у практиці ринкового регулювання, що дозволило провідним ринковим країнам у післявоєнний період подолати стагнацію і досягти стабільних темпів економічного зростання і динамічної рівноваги економіки.

КЕМБРИДЖСЬКА ЕКОНОМІЧНА ШКОЛА - школа, яка вийшла з маржиналізму в кінці XIX ст. З неї розпочався розвиток неокласичної теорії. Засновник школи - видатний англійський теоретик Альфред Маршалл. У її рамках розвивались концепція ринкової рівноваги, теорії попиту, його еластичності і рівноважної ціни, формувались закони попиту та пропозиції. При цьому на передній план висувався аналіз функціональних залежностей ринкової економіки. Наступниками А.Маршалла стали такі відомі економісти, як А.Пігу і Д.Робертсон.

КЛАСИЧНА ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ - основний напрям розвитку економічної теорії XVII - середини XIX ст. її засновниками вважаються видатні дослідники - Вільям Петті в Англії (XVII ст.) і П'єр Буагільбер у Франції (початок XVIII ст.), а також британські економісти Річадр Кантильон і Девід Юм та французький економіст італійського походження Фердинандо Галіані, які жили у XVIII ст. Вчення класичної політичної економії було продовжене французькими фізіократами (Франсуа Кене, Анн Робер Тюрго, Вінсент де Гурне) і Адамом Смітом - великим шотландським економістом XVIII ст. та його наступниками (Жан-Батист Сей у Франції, Томас Мальтус і Давид Рікардо в Англії) на початку XIX ст. Завершилась класична політична економія у вченні видатного англійського теоретика Джона Стюарта Мілля (середина XIX ст.).

Класична політична економія розпочиналась із рішучої критики меркантилізму. Формальною ознакою віднесення економічних теорій до цієї течії економічної думки став принцип laisser faire - "нехай все йде само собою" (сформульований фізіократом Вінсенте де Гурне), тобто вільного розвитку ринку і невтручання держави в економічне життя.

Однак, класична політична економія стала дійсною тільки в дослідженнях Адама Сміта, який тому і вважається її основоположником. Сміт проводив об'єктивний і неупереджений аналіз економічних процесів і явищ, розробив вчення про об'єктивні економічні закони, які, мов "невидима рука", забезпечують природну рівновагу і саморегулювання ринкової економіки, розробив теорії вартості і розподілу доходів, визначив економічну природу капіталу, грошей, заробітної плати, прибутку і ренти, розкрив механізм нагромадження і відтворення капіталу, відкрив новий метод дослідження - метод логічної абстракції, розробляв рекомендації стосовно поведінки "економічної людини" і держави. А.Сміт заслужив звання Творця економічної науки.

Після А.Сміта розпочалось розгалуження класичної економічної школи. Д. Рікардо зосередився на розвитку тих сторін вчення А. Сміта, які пояснюють виникнення вартості і багатства виключно дією чинника праці, фактично ігноруючи інші фактори виробництва - капітал і землю. В першій третині XIX ст. розпочались криза і занепад рікардіанської школи. Наступники Д.Рікардо - Дж.Мілль, Дж.Мак-Куллох, Р.Торренс, Дж.С.Мілль - намагались поєднати трудову концепцію вартості з іншими, які пояснювали природу вартості сукупною дією всіх чинників виробництва. Тоді ж розпочалась широка критика висновків Рікардо в теоріях таких представників класичної школи, як Н.Сеніор, Ф.Бастіа, Г.Ч.Кері. Економісти історичної школи піддавали критиці всю систему класичної політичної економії.

Ж.-Б.Сей і Т.Мальтус розвивали інші сторони вчення А.Сміта. Зокрема, Сей у своїй теорії "трьох факторів" доводив, що вартість і багатство створюються витратами всіх виробничих факторів, з одного боку, і сумою доходів на ці фактори - з іншого. Мальтус також прийшов до подібних висновків у своїй теорії витрат виробництва. Саме цей підхід отримав широке продовження у вченнях неокласичної теорії, кейнсіанства, визначаючи обличчя сучасної економічної науки.

До класичної школи відносять також вчення франко-швейцарського економіста Ж.Ш.Л.Сісмонді, котрий виступав із позицій критики ринкового господарства (капіталізму) і став виразником інтересів дрібних власників, тим самим заснувавши дрібновласницьку політичну економію.

Останній видатний представник класичної школи - Дж.С.Мілль, який вважав себе учнем Рікардо, став засновником буржуазного реформізму, вважаючи, на відміну від усіх своїх попередників, що вільний капіталізм (ринкова економіка) не забезпечує необхідного добробуту і рівноваги, а тому потребує реформування.

КЛІОМЕТРІЯ (НОВА ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ) - сучасна галузь економічної науки, предметом якої є економічна історія, що вивчається на основі сучасних методів статистичного і математичного моделювання, застосування економічних методів до вивчення і передбачення історичних подій. Засновник - Д. Норт та Р.В. Фогель.

КОНСЕРВАТИЗМ - система ідей, які виправдовують та захищають попередні або існуючі на даний час соціальну структуру та традиційні цінності.

КООПЕРАТИВНИЙ СОЦІАЛІЗМ - реформістська теорія, яка розглядала кооперацію як одних із основних засобів поступової трансформації капіталізму в соціалізм.

КОСМОПОЛІТИЗМ - тип світогляду, який відстоював необхідність заміни національного громадянства світовим.

ЛЕГАЛЬНИЙ МАРКСИЗМ - течія російської економічної думки в 90-х роках XIX ст. Найпомітніші представники - С.Б. Струве, М.І. Туган-Барановський, С.М. Булгаков. "Легальні марксисти" виступали з критикою як народництва, так і революційного марксизму. Вони намагались поєднати марксистську економічну теорію з вченням австрійської школи, заперечували необхідність соціалістичної революції, вважаючи капіталізм прогресивним ладом, який можна реформувати і досягти соціальної справедливості. Дана течія отримала розвиток у першій половині XX ст.

ЛІБЕРАЛІЗМ - ідейна і соціально-політична течія, якій властиві обстоювання свободи особистості, гуманізму, демократизму ринкового господарства, свободи підприємництва і конкуренції, парламенталізму, індивідуалізму і космополітизму.

ЛІБЕРАЛЬНА ДЕМОКРАТІЯ - форма представницької демократії, що відрізняється загальним виборчим правом, виборчою конкуренцією за владу між політичними партіями, захистом цивільних прав.

ЛІВЕ КЕЙНСІАНСТВО - реформістський варіант сучасного кейнсіанства. Його найвідомішими представниками були англійські кейнсіанці Дж.В. Робінсон і Н. Калдор. Лівокейнсіанці виступають з позиції захисту інтересів дрібних власників, найманих робітників, інтелігенції і службовців, проти влади монополій. Вони вимагають скорочення військових витрат, розширення соціальної допомоги, обмеження влади корпорацій з позицій кейнсіанського вчення.

ЛОЗАННСЬКА ЕКОНОМІЧНА ШКОЛА - одна із течій математичного напряму маржиналізму і неокласичної теорії. Заснована в Лозаннському університеті (Швейцарія) французьким маржиналістом Леоном Вальрасом (водночас Вальрас вважається одним із засновників математичної школи політекономії, до якої відносять і вчення лозаннської школи) в другій половині XIX ст. Наступником Вальраса став один із фундаторів неокласичної теорії, італійський економіст теоретик Вільфредо Парето.

ЛОНДОНСЬКА ЕКОНОМІЧНА ШКОЛА - ця економічна школа склалась у 80-х роках XIX ст. Ідейний засновник школи - видатний англійський економіст Вілям Джевонс, один із фундаторів маржиналізму. Серед сучасних представників найвідомішими стали Ф.Хайєк і Л. Роббінс.

МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО - феодальне міське право виникло в XII ст., яке виводило міста з-під юрисдикції феодалів і надавало їм власного самоврядування, встановлювало порядок виборів і функції міських органів влади, суду, об'єднань ремісників і купців, регулювало ряд цивільно-правових відносин.

МАЛЬТУЗІАНСТВО - система поглядів на народонаселення, згідно з якою добробут нації визначається законами природи, які нібито в зростанні продуктів харчування значно нижчими темпами, ніж кількості населення, якщо доходи останнього перевищують мінімальний рівень. Свою назву одержало від імені видатного англійського економіста Томаса Мальтуса, котрий сформулював відповідний закон народонаселення наприкінці XVIII ст. Т. Мальтус при цьому ґрунтувався на законі спадної віддачі ресурсів і не враховував дії НТП.

МАРЖИНАЛІЗМ - напрям економічної думки 70-90-х років XIX ст., який включав концепції австрійської, математичної, кембриджської і американської шкіл в економічній теорії. Для нього було характерним застосування в економічному аналізі граничних (маржинальних) величин, принципів причинно-наслідкового (австрійська школа) і функціонального (інші школи маржиналізму) аналізу, суб'єктивний підхід до явищ і процесів економічного життя. В 90-х роках XIX ст. на грунті маржиналізму виник неокласичний напрям в економічній теорії - "економіко".

Найвідомішими маржиналістами були: Карл Менгер, Ейген фон Бьом-Баверк, Фрідріх фон Візер, Вільям Джевонс, Леон Вальрас та ін.

Попередниками маржиналістських досліджень у 40-50-х роках XIX ст. стали дослідники Поган Генріх фон Тюнен і Герман Генріх Госсен з Німеччини та Антуан Курно із Франції, які започаткували граничний аналіз в економічній теорії.

МАРКСИСТСЬКА ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ - напрям економічної теорії, який виник в 40-50-х роках XIX ст. у вченні німецьких теоретиків Карла Маркса і Фрідріха Енгельса. Вони на грунті економічного вчення Д.Рікардо про трудову природу вартості і уявлення соціалістів-утопістів створили концепцію загибелі капіталізму і переходу до більш справедливого ладу - комунізму. "Могильником" капіталізму при цьому вважався пролетаріат - клас найманих робітників, який має антагоністичні суперечності з класом капіталістів - власників засобів виробництва. Згідно з марксистським законом капіталістичного нагромадження під тиском зубожіння і всезростаючого безробіття наймана робоча сили неминуче організується і здійснює переможну соціалістичну революцію. Капіталізм розглядається закостенілою системою, нездатною на реформування, тому приреченою на саморуйнацію під тиском внутрішніх антагоністичних суперечностей.

Центральне місце в економічному вченні марксизму займає теорія додаткової вартості, яка грунтується на теорії трудової вартості. Додаткова вартість - неоплачена частина створеної найманою працею вартості, яка привласнюється капіталістами-експлуататорами; останні внаслідок конкуренції розподіляють її між собою у формі прибутку, процента і ренти. Всі марксистські економіки теорії - розподілу доходів, капіталу, грошей, відтворення, заробітної плати, прибутку, процента, ренти - розглядаються з точки зору існування додаткової вартості і експлуатації найманої праці.

Головний твір марксистської політичної економії - "Капітал" К. Маркса.

Марксистська політична економія наприкінці XIX ст. розмежувалась. Одні послідовники економічного вчення К.Маркса утворили течію соціал-реформізму (Е.Бернштейн та ін.), піддаючи перегляду його основні положення, відмовляючись від революційного переходу до соціалізму і вважаючи, що капіталізм можна перетворити в соціалізм шляхом реформ. Інші абсолютизували ідею Маркса про революційне повалення капіталізму, утворивши течію революційного марксизму (В.І. Ленін та ін.).

МАТЕМАТИЧНА ШКОЛА В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ - одна із основних течій маржиналізму. Вона сформувалась у 80-х роках XIX ст. у теоріях франко-швейцарця Леона Вальраса, Вільяма Джевонса і Френсіса Еджуорта з Англії, італійця Вільфредо Парето. їх об'єднувало широке застосування математичних методів в обгрунтуванні теорій граничної корисності і загальної економічної рівноваги. Для обгрунтування ординалістської (порядкової) версії граничної корисності економісти-математики запровадили в економічних дослідженнях криві байдужості і бюджетних обмежень (Еджуорт і Парето). Згодом широке застосування одержали економічні індекси, розроблені представниками математичної школи.

Одним із відгалужень математичної школи стали лозаннська економічна школа Л.Вальраса і В.Парето. Останній став одним із фундаторів неокласичної теорії, тому математична школа на сучасному етапі є однією із течій неокласичної теорії, причому течією дуже широкою.

Математична школа має багатьох послідовників, серед яких варто відзначити американців Ірвіна Фішера (розробив знамениті рівняння Фішера й індекс Фішера), Тьяллінга Чарльза Купманса (Нобелівський лауреат 1975 р.), шведів Густава Касселя і Кнута Віксселя, росіянина Леоніда Віталійовича Канторовича Нобелівського лауреата 1975 р.

Попередниками математичної школи ще в 40-50-х рр.. XIX ст. стали Артур Курно і Герман Госсен з Німеччини.

МЕРКАНТИЛІЗМ - перша в історії економічної думки економічна школа, яка виникла наприкінці XV ст. в Італії, Франції, Англії і Іспанії і існувала до XVIII ст. Меркантилістів об'єднували спільні уявлення про багатство, яке ототожнювалось з металевими (золотими і срібними) грошима, його джерелом, яким вважався обмін товарів, насамперед - зовнішня торгівля та засіб нагромадження багатства - політика державного економічного протекціонізму.

Ранній меркантилізм, або монетаризм (кінець XV-XVI ст.) ґрунтувався на теорії грошового балансу, а зрілий меркантилізм (XVII cт.) - на теорії торгового балансу. Найвідомішими меркантилістами були В. Стаффорд, Г. Ск'яруффі, Маріана, Т.Мен, А. де Монкретьєн, Ж.Б. Кольберт, А.Серра.

МОНАРХІЯ - форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках однієї особи - монарха.

МЮТЮЕЛІЗМ - вчення про добровільну, взаємовигідну відповідальність та зобов'язання, яких достатньо для досягнення соціальної та економічної гармонії, теоретиком якого був П.Ж.Прудон.

НЕОШСТИТУЦІОНАЛІЗМ - різновид сучасного інституціоналізму, який досліджує вплив такого фактора, як трансакційні витрати (витрати на укладання угод) на економічний розвиток. Лідером неоінституціоналізму є американський дослідник Рональд Коуз.

НЕОКЕЙНСІАНСТВО - сучасна модифікація кейнсіанства, яка досліджує умови досягнення економічної рівноваги при стабільному економічному зростанні, опираючись на кейнсіанську методологію. Неокенсіанці доповнили вчення Дж.М.Кейнса теорією акселератора і моделями економічного зростання, дослідженням взаємозалежності інфляції, зайнятості і заробітної плати. Відомими представниками неокейнсіанства стали англійці Рой Харрод, Джон Хікс (Нобелівський лауреат 1972 р.), Ніколас Калдор, Албана Вільям Філліпс, американці Сеймур Харріс, Алвін Хансен, Євсей Домар та ін.

НЕОКЛАСИЧНА ТЕОРІЯ - широка течія в економічній теорії, яка виникла на основі маржиналізму. Ґрунтується на уявленні, що конкурентний ринковий механізм здатен стихійно і об'єктивно, без помітного державного втручання, регулювати ринкову економіку, тобто сповідувати економічний лібералізм. Фундаторами неокласичної теорії вважаються: Альфред Маршалл, Джон Бейте Кларк і Вільфредо Парето. Зусилями А.Маршалла неокласична теорія одержала нову назву - "економіко", тим самим відмежувавшись від старої - "політична економія". Найбільш відомі сучасні представники неокласичного напряму - Нобелівські лауреати Мілтон Фрідмен, Роберт

Солоу, Джеймс Рід, Роберт Лукас та ін., які розвивають концепції сучасного монетаризму, природного рівня зайнятості і продовжують традиції неокласичної теорії.

НЕОКЛАСИЧНИЙ СИНТЕЗ - сучасна економічна концепція, яка намагається сполучити неокласичну теорію і кейнсіанство. Неокласичний синтез - концепція загальної економічної рівноваги, яку запропонував американський теоретик, Нобелівський лауреат Пол Антоні Самуельсон.

Він виходив з того, що неокласична теорія є окремим випадком кейнсіанської теорії - за умов повної зайнятості. Однак, альтернативність кейнсіанської і неокласичної теорій не дозволила створити задовільну концепцію їх "синтезу".

НЕОЛІБЕРАЛІЗМ - одна з основних течій сучасної економічної теорії та політичної думки, яка намагається обгрунтувати необхідність поєднання принципів вільного ринкового підприємництва з обмеженим регулюванням економіки і створенням соціального ринкового господарства - економічного порядку, в якому сполучаються ринковий механізм ціноутворення із державним економічним регулюванням і соціальним захистом населення.

Центром неолібералізму є ФРН, де його принципи започаткували представники фрайбурзької економічної школи - Вальтер Ойкен, Вільгельм Рьопке, Александр Рюстов, Альфред Мюллер-Армак, а також міністр економіки, а згодом - і канцлер уряду ФРН Людвіг Ерхард. Вони обгрунтували неоліберальні економічні концепції - ідеальних типів господарських систем, соціальної ринкової економіки, сформованого суспільства.

НОВА ІСТОРИЧНА ШКОЛА - один з напрямів сучасного економічного лібералізму. "Нова класична" економічна теорія охоплює сучасний монетаризм, а також концепції природного рівня безробіття (теорії очікувань) і "економіки пропозиції". Вона виступає проти неокейнсіанства з його рецептами широкого державного втручання в економічні процеси. Найбільш відомі представники - Нобелівські лауреати Мілтон Фрідмен, Роберт Лукас, а також Томас Сержент, Альфред Лаффер та ін.

ОПОРТУНІЗМ - теорія, яка базується на принципі забезпечення балансу влади, контролю і критики з боку опортунізму (Белінгбрук). В політичній науці розрізняють форми політичного опортунізму: за місцем дії - парламентський і непарламентский; за способом дії - системний і ситуаційно-орієнтований.

ПОСТГЛОСАТОРИ - вчення юристів Італії XII - XIV ст., які вважали природне право правом найвищої категорії, вимогам якого мали відповідати норми чинного позитивного права. Постглосатори застосовували правила схоластичної логіки (католицька теологія, орієнтована на виправдання церкви) і вважали волю природним правом, а рабство - породженням насильства.

ПОСТКЕЙНСІАНСТВО - варіант неокейнсіанства 60-90-х років XX ст. Основна проблема дослідження - досягнення динамічної економічної рівноваги за умов повної зайнятості з аналізом взаємозв'язку зайнятості, інфляції і заробітної плати, що знайшло вираз у кривих Філліпса. Представники - П'єро Сраффа, Албана Вільям Філліпс.

ПРОСВІТНИЦТВО - політична ідеологія, філософія і культура молодої буржуазії XVIII ст., яка розвивала ідеї та гуманістичні традиції Відродження.

Просвітництво виникло у XVII ст. в Англії і було пов'язане з творчістю Дж.Локка. Потім поширилося у Франції (XVIII ст.), де знайшло відгук у творчості Ш.Монтеск'є, К.Гельвеція, П.Гольбаха, Вольтера.

Воно пропагувало ідеї буржуазної демократії, суспільного прогресу, рівності, праці на благо суспільства, свободи особистості, республіканського державного устрою.

ПРУДОНІЗМ - різновид соціалізму, в основі якого лежать погляди Прудона. Критикуючи капіталістичне виробництво, він виступає за дрібне виробництво, створення кредитно-споживчих асоціацій, бартерного товарообігу та насильницької ліквідації держави.

РАДИКАЛЬНА ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ - критична течія в сучасній економічній теорії, яка виникла в 60-х роках XX ст. в СІНА. її особливість полягає в критичному аналізі сучасної ринкової економіки, засудженні ринкової влади (монополії). Розрізняють її два крила - праве та ліве.

Праворадикальна економічна теорія критикує, як неокласичний, так і кейнсіанський підходи, вважає, що ринкова економіка потребує значного реформування в інтересах широких верств населення. Основні представники - Дж.К.Гелбрейт, П.Сраффа, Дж.В.Робінсон.

Ліворадикальна економічна теорія критично оцінює сучасну ринкову економіку і вимагає її реформування, визначаючи при цьому справедливість окремих положень марксистської політичної економії, намагаючись поєднати марксизм з іншими напрями сучасної економічної теорії. Представники - П.Баран, П.Свейзі.

РЕВІЗІОНІЗМ - суспільно-політична течія, яка піддавала критиці вчення марксистської теорії та здійснювала його ревізію (Е.Бернштейн).

РЕСПУБЛІКА - форма державного правління, за якого вища влада належить виборним представницьким органам.

РЕФОРМІЗМ - політичний та соціальний напрям, який характеризує зміни політичної практики чи аспекти соціального законодавства без фундаментальної перебудови політичної і соціальної структури суспільства.

РЕФОРМАЦІЯ (reformation - перетворення) - широкий суспільний рух, спрямований проти тоталітаризму католицької церкви, яка багато в чому перебрала на себе поліційні функції по відношенню до пастви.

СИНДИКАЛІЗМ - теорія створена П.Ж.Прудоном на основі концепцій робітничого самоуправління та професійного федералізму, за якою створюються федерації промислових та сільськогосподарських об'єднань наділених правом володіння всіма засобами виробництва.

СОЦІАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНІ ЕКОНОМІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ

- сформувалися на теоретичній основі соціал-реформізму - економічного вчення правого крила соціал-демократії початку XX ст. (Е. Бернштейн, К. Каутський, Р. Гільфердінг).

СОЦІАЛ-РЕФОРМІЗМ - течія, яка грунтується на уявленнях про можливість реалізації соціалістичних ідей на засадах ринкової економіки шляхом реформування останньої. Засновник - Едуард Бернштейн.

СОЦІАЛЬНА ШКОЛА - течія економічної думки, яка сформувалась у Німеччині на рубежі XIX-XX ст., як наступниця нової історичної школи. Найвідоміші представники - Р.Штольцман, Р.Штамлер, О.Шпан, Ф.Оппенгеймер.

СОЦІОЛОГІЧНА ШКОЛА В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ - течія неоінституціоналізму, яка широко застосовує соціологічні методи при дослідженні економічних явищ і процесів. Виникла у Франції, її фундатором вважається Франсуа Перру, послідовниками - Г.Піру, Г.Мюрдаль, Дж.К.Гелбрейт, Р.Хейлбронер. Представники соціологічної школи піддають критиці як неокласичні, так і кейнсіанські підходи, розглядають економічні процеси результатом взаємодії різноманітних чинників, серед яких - наука і технологія, політика і ідеологія, конкуренція і державне регулювання, а економіку - частиною більш широкої інституційної системи, що знаходиться в стані еволюції.

ТЕОКРАТІЯ - форма правління державою, при якій глава церкви водночас є главою держави.

ТОТАЛІТАРИЗМ - державний устрій, який характеризується тотальним контролем держави над усіма сферами життя суспільства, ліквідацією демократичних свобод і прав людини.

УТИЛІТАРИЗМ - етичне вчення, принцип оцінювання всіх явищ з погляду їх корисності, можливості слугувати засобом досягнення певної мети.

УТОПІЧНИЙ СОЦІАЛІЗМ - вчення про докорінну перебудову несправедливого суспільного устрою і перехід до суспільства соціальної справедливості, побудованого на комуністичних засадах - спільній власності, зрівняльному розподілу, відсутності приватної власності і грошей. Представники раннього утопічного соціалізму - Т.Мор, Т.Кампанелла, Т.Мюнцер; пізнього утопічного соціалізму - А.К. де Сен-Сімон, Ш.Фур'є, Р.Оуен. Ідеї утопічного соціалізму характерні також для представників революційного демократизму XVIII - XIX ст. - Ж.Мельє Г.Маблі, Морелі, Ж.Ж.Руссо, О.Радіщева, О.Герцена, М.Чернишевського, М.Бакуніна, народників, анархістів.

ФЕДЕРАЛІЗМ - принцип політичної системи, що визначає вертикальний поділ повноважень між різними рівнями врядування (центром і регіонами) та об'єднання різних територіальних та соціально-економічних одиниць, культурних та етнічних груп в одну державу. Виділяють три моделі федералізму: дуалістичний федералізм (XIX ст.), кооперативний федералізм (середина XX ст.), органічний федералізм (кінець XX ст. - початок XXI ст.).

ФІЗІОКРАТИЧНА ЕКОНОМІЧНА ШКОЛА - одна з перших шкіл класичної політичної економії, яка сформувалась у другій половині XVIII ст. у Франції. Основоположники - Франсуа Кене, А.Р.Тюрго, послідовники - В. де Гурне, В.Мірабо, П.П.Мерсьє де ла Рів'є. На противагу меркантилістам, фізіократи джерело багатства вбачали не в обміні товарів, а в їх виробництві, хоча обмежували останнє лише сферою сільського господарства, а всі інші сфери оголосили непродуктивними. Фізіократи дали визначення поняття чистого прибутку (ототожнюючи його з рентою), економічного кругообігу і відтворення, капіталу (витрат виробництва) і ціни.

ФРАЙБУРЗЬКА ЕКОНОМІЧНА ШКОЛА - школа німецького неолібералізму кінці 30-х років XX ст. Засновник - Вальтер Ойкен, представники - А.Рюстов, А.Мюллер-Армак, Л.Ерхард.

ЧИКАЗЬКА ЕКОНОМІЧНА ШКОЛА - школа неокласичної теорії, у рамках якої розвивається концепція сучасного монетаризму. її прихильники надають вирішального значення грошовим фактором у формуванні господарської кон'юнктури і заперечують необхідність активного втручання держави в процеси відтворення. Основоположник - Мілтон Фрідман.

ШВЕДСЬКА (СТОКГОЛЬМСЬКА) ЕКОНОМІЧНА ШКОЛА -

течія економічної думки, яка займається проблемами антикризового регулювання, економічного зростання і економічної рівноваги. Теоретичною основою школи стали погляди шведських представників математичної школи в економічній теорії Г.Касселя і К.Вікселя. Представники - Гуннар Мюрдаль, Бертіль Олін, Ерік Ліндаль, Ерік Лундберг, Дат Хаммаршельд.

ШКОЛА ГЛОСАТОРІВ - заснована Ірнерієм на початку XII ст., основним напрямом діяльності якої стало тлумачення рукопису XI ст. "Дигести Юстініана". Діяльність глосаторів утверджувала в юридичній практиці пріоритет правових норм і законів. З результатами діяльності представників цієї течії в середині XIII ст. було видано окремий збірник, який суди використовували як джерело чинного законодавства.

ШКОЛА ЮРИСТІВ - течія державно-правової думки Давнього Китаю, автори

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ









© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru