Цей навчальний посібник підготовлено на основі лекційного курсу "Основи економічної теорії".

У викладі матеріалу автори намагались не допустити формалізму, надмірної затеоретизованості та апологетизму і зробити його зміст доступним і легким для сприйняття студентами молодших курсів вищого навчального закладу або коледжу. Водночас виклад науково обґрунтований і підпорядкований завданням побудови економіки незалежної України, що здійснюється на базі надбань світової та вітчизняної науки і практики.

Наша мета полягає в тому, щоб доступно викласти основні положення цієї науки і допомогти студентам у їх засвоєнні, сприяти виробленню вміння аналізувати економічну політику та економічну діяльність, вибору певного місця для своєї діяльності в складному процесі економічного життя.

Використання даного посібника має сприяти формуванню економічного мислення, яке відповідає сучасним вимогам соціально-економічного життя в нашій країні; дасть змогу з сучасних світоглядних позицій усвідомлювати та аналізувати теперішні ситуації складного економічного життя, знаходити своє місце у практичній діяльності; допоможе студентам зрозуміти, як функціонує економічна система, в якій ми живемо, знаходити правильні шляхи розв'язання економічних проблем.

З одного боку, в нинішніх умовах є достатній вибір посібників для вивчення економічної теорії, бо в останнє десятиріччя з'явилося чимало вітчизняної та перекладної літератури. Однак, з іншого боку, вибір складний та обмежений, бо ціни на підручники дуже високі, і ні студенти, ні бібліотеки придбати їх у достатній кількості не можуть. Крім того, кожний посібник має своєрідну структуру, що ускладнює самостійну роботу студента з оволодіння тією сумою знань, якої вимагає навчальна програма.

У ході роботи над підготовкою даного посібника було використано підручники та навчальні посібники, зокрема "Экономическая теория" А.Л. Бутука, "Основи економічної теорії" А.С. Гальчинського, П.С. Єщенка, Ю.І. Палкіна, "Экономическая теория" А.А. Задої, Ю.Є. Петруні, "Основи економічної теорії: політекономічний аспект" за ред. Г.Н. Климка і В.П. Нестеренка, зарубіжних авторів К.Р. Макконнела і С.Л. Брю "Экономикс", П. Самуельсона "Економіка". У праці використано основні теоретичні положення, і деякі схеми з навчальних посібників вказаних авторів, а також складено власні схеми і тести.

Посібник розрахований на студентів неекономічних спеціальностей стаціонарної та заочної форм навчання і всіх тих, хто вивчає економічну теорію.

Автори з вдячністю приймуть доброзичливі критичні зауваження, спрямовані на вдосконалення посібника.

Розділ 1 ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

1.1. Предмет і основні етапи розвитку економічної теорії

1.2. Суспільне виробництво: суть, структура, фактори і результати

1.3. Економічна система суспільства. Типи економічних систем

1.4. Власність у системі економічних відносин

1.5. Товарне виробництво. Гроші

1.1.Предмет і основні етапи розвитку економічної теорії

1.1.1. Виникнення й основні етапи розвитку економічної теорії

Люди завжди прагнули усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності. На це наштовхували їх життєві потреби. Отже, економікою люди цікавилися з давніх-давен. Економічна діяльність досліджувалася ще мислителями стародавньої Індії, Китаю, Греції, Єгипту та Риму. Істотного розвитку економічна наука досягла в працях Ксенофонта (430—355 pp. до н.е.), Платона (427—347 pp. до н.е.), Арістотеля (384—322 pp. до н.е.). Але ні в стародавньому світі, ні в період середньовіччя ще не було самостійної економічної науки.

В окрему галузь економічна наука виділилась у XVII—XVІІІ ст. У 1615 р. французький економіст А. Монкретьєн опублікував працю "Трактат політичної економії". З цього часу економічна наука розвивалась під назвою "політична економія". Назва походить від грецьких слів: поліс — місто, держава в стародавній Греції, ойкос — дім, господарство і номос — закон (буквально: господарські закони суспільного розвитку).

Головна заслуга Монкретьєна в тому, що він уперше виділив предмет дослідження економічної науки. Саме з часу опублікування зазначеної праці в загальному понятті "економіка" починають виділяти два аспекти: економіку як систему господарської діяльності та економіку як систему знань про господарську діяльність. А в самій економічній науці з одного боку формуються теоретичні економічні науки, а з іншого — прикладні. Відтоді економічна наука розвивається в систему дисциплін про економіку. Провідною серед них є політична економія, яка відіграє роль теоретичного фундаменту або методологічної основи інших економічних наук.

У процесі розвитку політичної економії можна виділити декілька етапів. Політекономія як наука формувалась у процесі розвитку капіталістичного ладу, тому об'єктом її вивчення була економіка капіталістичного способу виробництва. А оскільки капіталістичні відносини спочатку зародились у торгівлі, то в той період економісти досліджували саме сферу торгівлі, їхнє завдання полягало в тому, щоб з'ясувати джерела багатства. А багатство вони ототожнювали з грошима. Виробництво розглядали лише як передумову для створення багатства. Безпосереднім джерелом багатства вважали торгівлю, бо там товари на основі нееквівалентного обміну перетворювались у гроші й виникав прибуток.

Однак джерелом багатства вважалася тільки зовнішня торгівля. Звідси робився висновок: треба менше купувати і більше продавати. Продуктивною вважали лише працю в торгівлі.

Цей перший напрямок політичної економії почав формуватися ще в останній третині XV ст. (рис. 1.1). Широкого розвитку він набув з другої половини XVI ст. Його називають меркантилізмом (від італійського мерканте — торговець, купець). Головними представниками цієї школи були англійські економісти Томас Мен (1571—1641), Вільям Стаффорд (1554—1612) і француз Антуан Монкретьєн (1575—1621).

З розвитком капіталізму капітал проникає у сферу виробництва. Зі зростанням ролі виробництва основні положення меркантилізму про те, що джерелом багатства є торгівля, втрачають свою актуальність. Це призводить до того, що на зміну меркантилізму поступово приходить новий напрям в економічній науці — школа фізіократів у Франції і класична школа в Англії.

Фізіократи (назва походить від грецьких слів фізис — природа і кратос — влада) вважали, що джерелом багатства є виробництво, яке обмежували землеробством. Промисловість вони розцінювали як непродуктивну сферу. Визначними представниками школи фізіократів у Франції були Франсуа Кене (1694—1774), Жак Тюрго (1727—1781) і Віктор Мірабо (1715—1789).

Найбільшого розвитку на цьому етапі політична економія досягла в працях класичної школи, яка сформувалася в Англії в XVII—XVIII — на початку XIX ст. її представниками були Вільям Петті (1623— 1687), Адам Сміт (1723—1790) і Давід Рікардо (1772—1823). Предметом їхнього дослідження було

виробництво. У ньому, на їхню думку, полягало джерело багатства. Вони прагнули виявити глибинні закономірності суспільного життя. Так вони започаткували теорію трудової вартості.

Рис. 1.1. Етапи розвитку економічної науки

З середини XIX ст. розвиток політичної економії йшов у двох протилежних напрямах — прагматичному і марксистському. Прагматичний напрям марксисти називають вульгарним. Назва походить від латинського vulgaris — грубий, спрощений. Представники прагматичного напряму основну увагу зосередили на використанні основних факторів виробництва для одержання прибутку та економічного зростання.

Видатними представниками прагматичного напряму були Томас Роберт Мальтус (1766—1834), Джеймс Міль (1773— 1836) в Англії, Жан-Батіст Сей (1766—1832) у Франції. У XX ст. — Джон Кейнс, Фрідріх фон Гаек в Англії, Веслі Мітчел та Поль Самуельсон у США.

Як противага прагматичній політекономії в середині XIX ст. виникає марксистська політекономія. її основи заклали Карл Маркс (1818—1883) і Фрідріх Енгельс (1820—1895). Вони зосередили свою увагу на дослідженні суперечностей капіталізму і намагалися довести неминучість його загибелі.

Історія не підтвердила доказів і передбачень К. Маркса.

Основним питанням, яке розмежувало, зробило протилежними прагматичну і марксистську політекономію, було питання власності. Прагматики відстоюють приватну, а марксисти — суспільну власність на засоби виробництва. У другій половині XIX ст. в економічній науці з'явився цілий ряд шкіл або течій. Це пов'язано з тим, що економічна наука зачіпає інтереси всіх верств населення, класів, соціальних групі владних структур. Тому в її межах завжди формувалися різні концепції, школи, напрямки, які предмет науки та її окремі проблеми пояснювали з позицій інтересів свого класу, групи чи владної структури.

У сучасних умовах виділяються такі основні течії:

Економічний лібералізм (теорія економічної свободи). Його представники виступають проти втручання держави в економіку, природним регулятором вважають ринок. Найбільше прихильників — у СІЛА.

Економічний дирижизм.

Представники цього напряму вказують на важливість регулювання економіки державою. Вони допускають націоналізацію та утворення державного сектора, державне фінансування, планування економіки та адміністративний контроль над кредитом, цінами та заробітною платою.

Неолібералізм. Його представники намагаються обґрунтувати необхідність поєднання державного регулювання економіки і вільної конкуренції.

Кейнсіанство — один із провідних напрямів економічної думки, який обґрунтовує необхідність втручання держави в економіку. Він сформувався в 30-х роках XX ст. Головним його представником е англійський економіст Дж. Кейнс. У 1936 р. він опублікував монографію "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей".

Неокласицизм. Узяв на себе функцію захищати капіталізм від марксизму. Його представники роблять спробу сформулювати закономірності оптимального режиму господарювання економічних одиниць в умовах вільної конкуренції.

Досить впливовим напрямом є монетаризм. Монетаристи надають вирішального значення в регулюванні економіки грошовій системі. Головною умовою стійкого розвитку вони вважають планове (4—5% на рік) зростання грошової маси в обігу. Монетаристська концепція лежить в основі діяльності Міжнародного валютного фонду (МВФ). Монетаризм є основою офіційної економічної політики і в Україні.