Основи економічної теорії - Ажнюк М.О. - 3.6.5. Вплив цін на ВВП. Номінальний і реальний ВВП

Система національних рахунків сформувалася в 30—40 роках XX століття у провідних капіталістичних країнах. З 1995 року вона почала запроваджуватися в Україні. Ця система виходить із того, що ВВП і національний дохід виробляються у сфері матеріального виробництва й у сфері послуг. Другою важливою її умовою є визнання того, що у створенні вартості товарів і послуг поряд із працею беруть участь земля, капітал і підприємницька діяльність.

Система національних рахунків — це нова складна система розрахунків макроекономічних показників, яка відображав динаміку найважливіших процесів і явищ в економіці — виробництва ВВП, НД, споживання, фінансів, інвестицій. Вона потрібна для країни, як для підприємства бухгалтерський облік, бо відображає узагальнену картину розвитку економіки на макрорівні. На базі макроекономічних розрахунків приймаються обґрунтовані управлінські рішення, складаються плани і програми розвитку економіки.

У системі національних рахунків показники розраховуються трьома способами: 1) використовуючи дані про виробництво; 2) використовуючи дані про споживання; 3) використовуючи дані про доходи. У макроекономічному аналізі найбільше використовуються два показники — ВВП і національний дохід (рис. 3.26).

Рис. 3.26. Обчислення основних макроекономічних показників

Відповідно до прийнятої ООН методики всі суб'єкти національної економіки поділяються на п'ять груп (секторів).

1. Нефінансові корпорації. До них відносять підприємства, які здійснюють виробництво товарів і послуг з метою отримання прибутку.

2. Фінансові корпорації. Це ринкові установи, що спеціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності (банки, інвестиційні фонди, трастові і страхові компанії).

3. Сектор загального державного управління, який включає в себе органи управління центрального і місцевого рівня, некомерційні бюджетні організації та позабюджетні фонди.

4. Сектор домогосподарств, який об'єднує фізичних осіб як споживачів і як суб'єктів некорпоративної виробничої діяльності.

5. Сектор некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, куди входять створені громадянами політичні, релігійні та інші організації, які не ставлять за мету одержання прибутку.

Для чого необхідні макроекономічні показники?

Сфера застосування макроекономічних показників дуже широка. Найчастіше вони використовуються для розв'язання таких проблем.

1. Для управління національною економікою. Управління економікою ґрунтується на аналізі фактичного стану економіки. На його основі визначаються шляхи подальшого розвитку, розробляються цільові програми, здійснюється контроль за виконанням програм.

2. Інформація про стан національної економіки необхідна іноземним інвесторам. Так, вирішуючи питання про капіталовкладення, іноземні інвестори насамперед вивчають макроекономічні показники, які характеризують стан економіки.

3. Макроекономічні показники використовуються міжнародними економічними організаціями для оцінки економічного потенціалу країни. Це питання постає у випадку вступу країни до міжнародних організацій, у випадку отримання кредиту та іншого.

4. Макроекономічні показники використовуються для міжнародного порівнювання економічних потенціалів різних країн, для визначення місця в рангах економічного розвитку.

3.6.4. Методи обчислення ВВП за витратами і за доходами

Ринкову вартість будь-якого товару можна визначити двома способами: 1) ураховуючи, скільки грошей витрачає споживач на купівлю продукції, 2) обчисливши суму амортизації, зарплати, процента, рентних платежів і прибутку, одержаних від виробництва товару.

Перший підхід — це визначення ВВП за витратами, другий — за доходами. Обидва методи являють собою два різні підходи до однієї проблеми. Те, що затрачено споживачем на придбання продукту, одержано у вигляді доходів тими, хто брав участь у його виробництві.

Аналогічні підходи правомірні при обчисленні всього обсягу національного виробництва. Звідси випливає, що існує два різні підходи до виміру ВВП. Перший полягає в тому, що ВВП розглядається як сума всіх витрат, необхідних для закупівлі на ринку всього обсягу виробництва. Це підхід за витратами. У другому підході ВВП розглядається з точки зору доходів, отриманих або створених у процесі виробництва.

Отже, ВВП можна обчислити:

1) шляхом додавання всіх витрат для купівлі всього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у даному році (рис. 3.27);

Рис. 3.27. Структура ВВП за витратами

2) шляхом додавання всіх доходів, одержаних від реалізації всього обсягу кінцевих товарів даного року (рис. 3.28).

Рис. 3.28. Структура ВВП за доходами

Розрахунок за витратами включає:

1) особисті споживчі витрати;

2) валові інвестиції;

3) державні закупки товарів і послуг;

4) чистий експорт.

Особисті споживчі витрати включають витрати домашніх господарств на різноманітні товари та послуги.

Валові інвестиції — це затрати на устаткування, верстати, виробничі будівлі, матеріально-технічні запаси, житлове будівництво.

Державні закупки товарів і послуг — це затрати, що йдуть безпосередньо на утримання шкіл, лікарень, наукових закладів, трансфертні платежі, інші соціальні витрати.

Чистий експорт — це різниця між експортом та імпортом.

Розрахунок ВВП за доходами включає;

1) амортизацію;

2) непрямі податки на бізнес;

3) заробітну плату найманих працівників;

4) орендну плату;

5) відсоток;

6) дохід від індивідуальних вкладень;

7) податки на прибуток корпорацій;

8) дивіденди;

9) нерозподілений прибуток корпорацій.

ВВП обчислений у незмінних цінах називається реальним ВВП. Саме цей показник дає можливість судити про зміни фізичного обсягу продукції, а отже й про стан справ у економіці.

3.6.5. Вплив цін на ВВП. Номінальний і реальний ВВП

Оскільки ціни на товари під впливом попиту і пропозиції постійно змінюються, то це впливає на зміну вартісних показників ВВП і не дає можливості бачити, як змінюється реальний ВВП та порівнювати його з минулими роками. Тому, щоб визначити реальний ВВП і порівняти його з попереднім роком, важливо знати, як змінився рівень цін протягом року, тобто як змінився індекс цін, і обчислити ВВП у незмінних цінах.

Індекс цін — це відносний показник, який відображає зміну реального рівня цін. В основі індексу цін лежить певний набір товарів, кожен з яких береться у певній кількості. Якийсь із попередніх років береться за базовий, і відповідні величини наступних років порівнюються з ним. Індекс цін визначається як відношення рівня цін поточного року до рівня цін базового року.

Індекси цін розраховуються для різних товарів і послуг. Найбільше використовується індекс цін споживчих товарів, які купує населення. Індекс цін ВВП включає ціни не тільки споживчих товарів і послуг, а й ціни інвестиційних товарів. За допомогою індексу цін можна порівнювати обсяг ВВП даного року з обсягом ВВП базового року.

Слід розрізняти номінальний і реальний ВВП. Номінальний ВВП відображає обсяг виробництва товарів і послуг у цінах поточного року. Первинними даними, на основі яких обчислюється ВВП, є показники загальних продажів компаній. Але протягом року ціни на товари змінюються. Отже, певна сума цін товарів на початку і в кінці року відображатиме різну кількість товарів. Це означає, що за одну й ту ж суму грошей на початку і в кінці року можна купити різну кількість товарів і послуг. Одночасно зі зміною цін змінюється обсяг виробництва товарів і послуг. Таким чином, на величину номінального ВВП впливають і зміни цін, і зміни фізичного обсягу виробництва.

ВВП, обчислений у цінах певних років, не дає можливості знати, в якому році реальний обсяг товарів і послуг був більшим. Для порівняння реального обсягу товарів і послуг різних років потрібно обчислити ВВП в цінах одного, базового, року. ВВП обчислений у незмінних цінах (цінах базового року) називається реальним ВВП. Саме цей показник дає можливість судити про зміни фізичного обсягу продукції, а отже й про стан справ в економіці. Для цього потрібно номінальний ВВП поділити на індекс цін і помножити на 100 %. Наприклад, ВВП базового року становить 100 грошових одиниць, а наступного року — 200, індекс цін — 125. Тоді реальний ВВП буде дорівнювати

Реальний ВВП використовується для зіставлення рівнів розвитку економіки різних країн. Розрахований на душу населення, він показує рівень національного добробуту. А ВВП в розрахунку на одного працівника (або на кількість відпрацьованого часу) є найкращим вимірником продуктивності праці. Ці показники, узяті в динаміці, дають можливість з'ясувати тенденції розвитку економіки країни і відповідно коригувати її розвиток.