Основи економічної теорії - Ажнюк М.О. - 3.9. Господарський механізм у системі регулювання суспільного виробництва. Фінансово-кредитна система

3.9.1. Суть господарського механізму і його основні елементи

В умовах досконалої конкуренції, тобто в період дрібнотоварного виробництва, економічна діяльність на мікро- і макрорівні регулювалася ринковим механізмом. Держава в економічну діяльність втручалася дуже мало.

У другій половині XIX ст. посилюється нерівномірність розвитку економіки, виникають монополії, великі об'єднання підприємств, які впливають на ціноутворення і порушують діяльність ринкового механізму. З переходом до машинного виробництва зростає потреба в освіті, підготовці кваліфікованої робочої сили. Зростає роль науки, розширюються зв'язки, розвивається транспорт, будівництво шляхів, портів, збільшуються видатки на оборону, виникають економічні кризи, масове безробіття, посилюється нестабільність грошової системи, відбувається розшарування суспільства. І ринковий механізм не може регулювати цих процесів. Для їх координації потрібен єдиний державний центр, тобто державний механізм регулювання макроекономічних процесів. Згодом виникла потреба регулювання робочого дня, умов праці. Виникає потреба створення законодавчої бази.

Для підтримування конкуренції, забезпечення розвитку освіти, науки, підготовки кваліфікованої робочої сили, підтримування рівномірності розвитку і недопущення економічних спадів виробництва, для мобілізації коштів, необхідних для вирішення макроекономічних проблем, держава повинна розробляти науково обґрунтовану систему фінансової політики та систему оподаткування і створювати відповідні органи. Так поступово з розвитком суспільного виробництва формуються певні умови, які зумовлюють необхідність доповнення ринкового механізму регулювання економіки свідомим централізованим державним механізмом.

Сучасна економіка регулюється ринковим і державним механізмом. У сукупності вони становлять господарський механізм. Отже, господарський механізм у ринковій економіці — це складна система відносин, яка забезпечує злагоджене функціонування економіки на національному рівні (рис. 3.37).

Господарський механізм — це сукупність певних форм, методів і важелів регулювання економічних процесів та дій господарських суб'єктів на основі використання економічних законів і правових норм.

Основними елементами господарського механізму є ринковий механізм та державне регулювання (рис. 3.38). Отже, він поєднує об'єктивні і суб'єктивні фактори, які утворюють систему регулювання економіки. У цій системі взаємодіють держава, з одного боку, а ринковий механізм, з іншого. Господарський механізм покликаний забезпечити взаємодію всіх елементів господарської системи в усіх сферах суспільного життя, раціональне використання економічних ресурсів, розв'язати проблему оптимальної взаємодії людини і природи.

Рис. 3.37. Функції ринкового і державного механізмів

Рис. 3.38. Структура господарського механізму

3.9.2. Фінанси, їх суть і функції. Структура фінансової системи

Важливим елементом господарського механізму і засобом впливу на макроекономічні процеси, на підвищення ефективності виробництва є фінанси і кредитно-грошова політика. У сучасних умовах політекономи (економісти-теоретики) визначають фінанси як систему економічних відносин між державою і юридичними та фізичними особами щодо формування, розподілу, перерозподілу та використання грошових засобів для потреб господарської діяльності. А фінансисти під фінансами розуміють сукупність коштів, необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних суб'єктів.

Фінанси беруть участь в усіх процесах господарського життя і мають грошове вираження. Економічна діяльність держави постійно вимагає створення грошових фондів, які характеризують масштаби господарської діяльності. У практичній діяльності фінанси виступають як грошові фонди, що утворюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Отже, фінанси слід розуміти як економічну категорію, що відображає створення, розподіл, перерозподіл і використання фондів фінансових ресурсів для потреб розширеного відтворення.

З приводу розподілу і використання фінансових ресурсів (коштів) між економічними суб'єктами виникають певні економічні відносини. Вони мають місце в усіх сферах господарської діяльності.

До сфери фінансових відносин економісти відносять такі грошові відносини, які виражають економічні зв'язки між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями — з іншого, а також відносини між різними підприємствами, які перебувають під контролем центрального банку. Фінансові відносини складаються також між підприємствами і банками, всередині підприємств, між державними органами різних рівнів, між державою і населенням. Вони виникають з приводу різних платежів, виплат, позик, дотацій і так далі.

Фінанси виконують такі функції: акумуляційну, розподільчу, контролюючу і стимуляційну (рис. 3.39).

Рис. 3.39. Основні функції фінансів

Акумуляційна функція полягає в зосередженні грошових засобів у державному бюджеті та позабюджетних фондах.

Розподільча функція реалізується через розподіл коштів державного бюджету на освіту, охорону здоров'я, науку, соціальне забезпечення, утримання армії, державного апарату, на капіталовкладення та на інші суспільні потреби.

Контролююча функція фінансів означає, що через фінанси здійснюється контроль за формуванням централізованих грошових фондів та використання асигнувань із державного та місцевих бюджетів на різні суспільні потреби. Формування і використання коштів державного бюджету регламентується законодавством.

Стимуляційна функція реалізується через систему пільг, штрафів, позбавлення кредиту та інших санкцій. Надходження фінансових коштів до регіонів має певною мірою залежати від рівня господарювання регіону.

Сукупність фондів грошових коштів, що перебувають у розпорядженні держави, підприємств та організацій, утворює фінансові ресурси. Вони є джерелом фінансування суспільних потреб. Фінансові ресурси формуються за рахунок таких джерел: стягування податків із підприємств і населення, відрахування частини прибутків підприємств, відрахувань на страхування , в централізовані фонди, від продажу державою цінних паперів та державного майна, одержання кредитів та емісії грошей.

Структура фінансової системи включає:

1) фінанси домогосподарств;

2) фінанси фірм;

3) фінанси некомерційних організацій;

4) державні фінанси (рис. 3.40 і рис. 3.41).

Державні фінанси є головним елементом у структурі фінансової системи. Це сукупність грошових фондів, які є в розпорядженні держави і призначені для фінансування управління і народним господарством, утримання законодавчої та виконавчої влади, оборони країни, розвитку фундаментальної науки, охорони природи, структурної перебудови економіки, освіти, охорони здоров'я тощо.

Рис. 3.40. Структура фінансової системи

З метою впливу на економічну діяльність підприємств держава може встановлювати пільги на оподаткування тієї частини прибутку, яка повертається у виробництво, і цим стимулювати впровадження нової техніки, реконструкцію підприємств тощо.

Рис. 3.41. Державні фінанси України

Роблячи замовлення на продукцію в значних розмірах, оплачуючи її, держава тим самим впливає на обсяг і структуру виробництва продукції. Вносячи зміни в податкову систему, держава може впливати на ділову активність підприємств. Податкова система може використовуватися для регулювання конкуренції. Якщо держава встановлює податкові пільги для нових невеликих підприємств, то цим вона певною мірою сприяє становленню нових конкурентів.

Шляхом зміни податкових ставок і обсягу бюджетних видатків держава може впливати на сукупний попит. Обмеженням бюджетних видатків вона може впливати на інфляцію. Через податкову систему можна впливати на розподіл доходів у суспільстві. При прогресивному оподаткуванні багаті через податки віддають більшу частину своїх доходів у державний бюджет, ніж бідні. Таке оподаткування зменшує розрив у доходах.

Через фінанси здійснюється перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами; вони відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни; забезпечують всеохопний контроль за формуванням і використанням фінансових ресурсів.