Основи економічної теорії - Дзюбик С. Д. - Попит на гроші.

Вартість грошей є, по суті, феноменом попиту і пропозиції, тобто вартість грошей визначається відношенням рідкісності грошей до їхньої корисності. Корисність грошей полягає, певна річ, в унікальній здатності обмінюватися на товари і послуги як зараз, так і в майбутньому.

Попит на гроші в економіці залежить, таким чином, від загального грошового обсягу угод плюс кількість грошей, які індивіди і підприємства хочуть мати у своєму розпорядженні для можливих операцій у майбутньому. За такого більш-менш постійного попиту на гроші вартість, або купівельна спроможність, грошової одиниці буде визначатися пропозицією грошей.

Купівельна спроможність грошей — це кількість товарів і послуг, які можна купити за грошову одиницю. Зрозуміло, що кількість товарів і послуг, які можна придбати за грошову одиницю, міняється обернено пропорційно рівню цін. Якщо рівень цін зростає вдвічі, вартість грошової одиниці зменшується наполовину і навпаки.

Домашні господарства і підприємства будуть приймати паперові гроші як засіб обміну доти, доки вони знатимуть, що можуть у свою чергу витратити гроші без помітних втрат їхньої купівельної спроможності. Але у випадку інфляції, подібної до тієї, з якою зіштовхнулась Україна у першій половині 1990-х років, коли вартість грошей суттєво знецінювалася з часу отримання до витрачання, а гроші ставали "гарячими" грішми, вони перестали повноцінно виконувати функцію обміну.

Аналогічним чином люди здатні використовувати гроші як засіб нагромадження, допоки нема надмірного зменшення вартості заощаджених грошей унаслідок інфляції. Економіка також може ефективно використовувати грошову одиницю як міру вартості лише за умови порівняної стабільності й купівельної спроможності. Різке зменшення міри вартості позбавляє покупців і продавців можливості встановити чіткі правила торгівлі. Усі ці негативні наслідки інфляції простежуються у першій половині 1990-х років.

Таким чином, гроші є, по суті, борговими зобов'язаннями держави, комерційних банків і ощадних установ. Ці зобов'язання успішно виконують функції грошей доти, доки їхня вартість, або купівельна спроможність, порівняно стабільна. Відповідальність держави за стабілізацію вартості грошової одиниці передбачає проведення відповідної грошової політики та ефективного контролю за пропозицією грошей.

Попит на гроші передусім викликаний необхідністю придбання товарів і послуг. Тому не дивно, що кількість грошей, необхідних для операцій, визначається головним чином загальним грошовим рівнем, або номінальним ВВП. Чим більша загальна грошова вартість перебуває в обігу, тим більше потрібно грошей для операцій. Операційний попит на гроші прямо пропорційний номінальному ВВП.

Важлива причина, що спонукає людей пред'являти попит на гроші, випливає із їхньої функції як засобу нагромадження. Люди можуть тримати свої фінансові активи у різних формах — наприклад, у вигляді акцій корпорацій, приватних або державних облігацій або ж у грошах. Виходить, існує попит на гроші як на активи.

Щоб визначити причини пред'явлення попиту на гроші як на активи, необхідно спочатку усвідомити, що кожна із форм, в яких можуть перебувати фінансові активи, має свої переваги і вади. Так, перевагою володіння грішми є їхня ліквідність, тобто гроші можна негайно використати для придбання покупок.

Вада володіння грішми як активом, порівняно з володінням облігаціями, полягає в тому, що вони не приносять доходу у вигляді відсотка. Отже, визначення пропорції між облігаціями і грішми в першу чергу залежить від ставки відсотка. Тому попит на гроші як на активи міняється обернено пропорційно ставці відсотка.

Сумарний попит на гроші складається із операційного попиту і попиту на гроші як на активи. Операційний попит на гроші міняється пропорційно номінальному ВВП, а попит на гроші як на активи міняється обернено пропорційно відсотковій ставці.

Ринок грошей.

Проста модель грошового ринку показана на рис. 11.1. На горизонтальній осі відкладається обсяг грошової маси, а на вертикальній — відсоток. Це не означає, що відсоток є "ціною" грошей у звичайному розумінні; навпаки, відсоток показує, який дохід отримує людина, яка вклала свої гроші в активи, що приносять відсотки. Це означає, що рівень відсотка відображає витрати, які він несе задля збереження своїх коштів у високоліквідній формі, замість вкладати їх у різні активи, що приносять відсоток. Готівкові кошти взагалі не приносять відсотка, на відміну від облігацій та інших цінних паперів. Чим вищий відсоток, тим більше повинен отримувати той, хто вклав свої гроші в цінні папери, що приносять відсоток, замість того, щоб зберігати їх у гаманці.

Перетин кривої попиту і пропозиції грошей дає точку (відсоток) рівноваги. На рис. 11.1 це В₁. На рисунку видно, що експансіоністська грошова політика, яка збільшує грошову масу, спрямована на зниження рівня відсотка.

Якщо центральний банк країни приймає рішення збільшити грошову масу, дозволивши надрукувати додаткову кількість грошей або купивши державні цінні папери, то крива пропозиції грошей зміщується вправо. Це означає, що відсоток рівноваги знижується до рівня В₂. Більша кількість грошей знайде попит тільки в тому випадку, якщо "витрати" володіння грішми (тобто відсоток, або дохід, який втрачає людина, що має гроші замість облігацій) знижуються. Таким же чином рестриктивна грошова політика, яка зменшує грошову масу, спонукає відсоток підвищуватися,