Основи економічної теорії - Дзюбик С. Д. - Основні види підприємств.

Головними суб'єктами підприємницької діяльності виступають підприємства. В Україні, відповідно до форм власності, діють підприємства таких видів:

— приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

— підприємство, що діє на основі колективної власності, — підприємство колективної власності;

— комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності громади;

— державне підприємство, що діє на основі державної власності;

— підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Згідно з єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, на 01.01.2005 року в Україні було зареєстровано 1 023 396 підприємств. Домінуючою в Україні є приватна форма власності, підприємства якої становили 903 024, державна та державна корпоративна — 43 164, комунальна та комунальна корпоративна — 77 208.

Аналіз структури виробленої продукції свідчить, що у 2002 році найбільше продукції, робіт, послуг було вироблено підприємствами колективної форми власності (71,2 % від загального обсягу виробленої продукції). Підприємствами державної форми власності було вироблено 18,8 % обсягу продукції, робіт, послуг. Незначним був внесок приватних підприємств, на які припадало 4,5% обсягу виробленої продукції, а підприємств комунальної форми власності — 2,7 %.

З-поміж суб'єктів господарської діяльності особливо вирізняються малі підприємства, що складають основу малого бізнесу. Важливо підкреслити, що малі підприємства не є якоюсь особливою формою господарювання. Основним мірилом для зарахування господарського об'єкта до малих підприємств є кількість працюючих та обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Важко знайти уряд, який би не проводив політику сприяння малим, підприємствам, що вважається запорукою стабільності в суспільстві. Віддають належне малому підприємництву і в політиці виведення суспільства із економічної кризи. Світовий досвід переконливо демонструє можливості самовідродження, закладені в малому підприємництві: акумулюючи залишки ресурсів, використовуючи наявну матеріальну базу, воно практично миттєво починає виробництво, поповнюючи збіднілий ринок, забезпечуючи додатковими доходами значну частину населення і розширюючи кількість нових робочих місць.

В Україні сектор малого підприємництва знаходиться в процесі його становлення. Протягом 1991—2002 років кількість малих підприємств зросла більше, ніж у 4 рази. У 2002 році функціонувало 233,6 тис. малих підприємств. Однак, серед країн СНД Україна має найменшу кількість малих підприємств на одну тисячу населення. їхня частка у ВВП становить близько 11. Показник кількості створених у секторі малих і середніх підприємств робочих місць становить близько 20 %, і він значно нижчий, ніж у розвинених країнах. Так, у США на малих підприємствах працює 54 % усього працездатного населення, в Італії — 73, у Японії — 78 % . Отже, рівень розвитку малого підприємництва в Україні, виміряний за загальноприйнятими в розвинутих країнах показниками, поки що недостатній.

Подальшому розвитку підприємницької діяльності може сприяти лише створення сприятливого інституційно-економічного середовища, яке формує держава. Найважливішими функціями держави є забезпечення правової бази та провадження політики, в тому числі податкової, що спрямована на стабілізацію економіки. Державне регулювання підприємницької діяльності повинно здійснюватись через цінову, кредитну, податкову, інноваційну, структурну, інвестиційну, зовнішньоекономічну і регіональну політику зайнятості та соціального захисту населення. Таке регулювання сприятиме зменшенню тіньового сектора в економіці, підвищенню рівня прибутковості підприємств, розвитку конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках, і відповідно, інтеграції національної економіки у світове господарство.