Політична економія - Ніколенко Ю.В. - Природно-виробничі ресурси України

Якими ж природно-виробничими ресурсами володіє Україна? Україна - держава з потужним і розвинутим мінерально-сировинним комплексом. З розвідкою, видобутком, переробкою і використанням мінеральної сировини прямо чи безпосередньо пов'язано близько 50% її промислового потенціалу, до 30% трудових ресурсів, 23-25% національного доходу. Різноманітність і кількість мінеральних ресурсів оцінюється зарубіжними експертами у 8 балів за 10-бальною шкалою. Відповідно до такого високого показника, Україну відносять до числа найбільших мінерально-сировинних держав світу, а за запасами основних корисних копалин в розрахунку на душу населення вона посідає одне з провідних місць в Європі.

За даними Міністерства геології в надрах України виявлено понад 200 видів різних корисних копалин, для експлуатації яких відкрито понад 8 тис. родовищ, з них 95 видів і 7769 мають промислове значення і враховуються державним фондом запасів, у т.ч. з 16 видів Україна посідає провідне місце серед країн СНД. Частка України у запасах та видобутку республік колишнього Союзу становить: залізної руди - 31% та 46% відповідно, марганцевої руди - 75% та 86%, ртуті - 25% та 30%, титану - 40% та 94%, цирконію - 20% та 88%, германію - 87% та 100%, сірки самородної - 80% та 70%, кухонної солі - 11% та 42%, безхлорної калійної солі - 86% та 100%, графіту - 50% та 55%, каоліну первинного - 60% та 8%, облицювального каміння - 56% запасів та 52% виробництва країн колишнього СРСР тощо. У надрах України протягом 90-х рр. розвідані досить великі запаси золота, уранових руд, скандію, дорогоцінного каменю та інших видів мінеральних ресурсів. Розвідані запаси корисних копалин України орієнтовно оцінюються в 7 трильйонів доларів США. Щорічно геологічна розвідка України підготовляє до експлуатації промислові запаси різних корисних копалин на суму до 60 мільярдів доларів США.

Маючи територію в 0,4% від світової суші і чисельність населення в 0,8% від світового Україна видобуває 5% світової мінеральної сировини і продуктів її переробки, у т.ч. 14% - залізних руд, 30% - марганцевих і 7% - кам'яного вугілля. На сьогодні в Україні експлуатується вже 65 видів корисних копалин і розробляється 3250 родовищ. Сумарний видобуток мінеральної сировини - 84945 тис. т або 17 т на душу населення; потенційна вартість його за оцінками світового ринку, за розрахунками Геоінформу, оцінюється 14,6 млрд доларів США. З мінеральної сировини виробляється 9/10 продукції важкої промисловості, 1/5 товарів народного споживання, переважна частина будівельних матеріалів.

За рахунок реалізації мінеральної сировини Україна одержує більше ніж 1/10 експортного виторгу. Вивозиться залізо, марганець, титан, циркон, ртуть, графіт, каолін, самородна сірка, бентонітові і вогнетривкі глини, кухонна сіль, флюсова сировина, безхлорні калійні добрива, скляні піски, перліт, облицювальне каміння, будівельні матеріали. Найбільшу частку в експорті сировини складають залізні та марганцеві руди. Проте незважаючи на наявність в надрах України великої кількості унікальних запасів корисних копалин, потреба в окремих з них задовольняється неповністю. Так, потреба в енергоносіях забезпечується тільки на 60-70%, у т.ч. у вугіллі - на 70-80%, газі - на 20% і нафті - на 8-10%, що обумовлює необхідність їх імпорту.

Україна має потужний потенціал земельних ресурсів (табл. 3.1). За даними державного земельного кадастру загальна площа земель України станом на 01.01.2007 року становить 60354,8 тис. га, сільськогосподарські угіддя в структурі земельного фонду складають 71,4%. Найбільша частка освоєних сільськогосподарських земель є в Кіровоградській - 85,7%, Миколаївській - 86,4% та Запорізькій - 88,3% областях; найменша - в Рівненській - 47,7%, Івано-Франківській - 46,5%, Закарпатській - 36,9%.

Таблиця 3.1

Земельний фонд України (станом на 01.01.2007р.)*

Після розпаду СРСР у результаті перерозподілу земельних ресурсів у державній власності залишилося 49,7 % земель. Здійснено паювання 26,4 млн гектарів земель, переданих у колективну власність 11,5 тис. підприємств. Право на земельну частку (пай) набули 6,5 млн громадян. Середній розмір земельного паю становить 4,1 га. Розпочалося масове відведення власникам земельних паїв земельних ділянок у натурі та видача державних актів на право приватної власності на землю. Створено резервний фонд земель загальною площею 3070,3 тис. га. Власниками земельних паїв передано в оренду 22,4 млн гектарів земель, орендна плата за які у 2006 році перевищила 1,6 млрд гривень, а в 2006 р. - понад 1,0 млрд.

Приватизували свої земельні ділянки на площі 3256 тис. гектарів 11 млн громадян, 37,6 тис. фермерських господарств використовують майже 2 млн га сільськогосподарських угідь¹. Стрімкого розвитку набуло використання земель для ведення особистих підсобних господарств, садівництва і городництва.

Проведено грошову оцінку сільськогосподарських угідь, загальна величина якої дорівнює 306,8 млрд гривень, а також оцінка земель несільськогосподарського призначення. Запроваджено плату за землю.

Проте позитивні досягнення у здійсненні земельної реформи ще не привели до радикального і продуктивного оновлення сільськогосподарського виробництва, пожвавлення інвестиційних процесів виробництва, підвищення добробуту населення. Тому в сучасних умовах необхідним є визначення основних напрямів подальшого реформування земельних відносин з метою забезпечення ефективного використання потенціалу земельних ресурсів України.

Водні ресурси України формуються за рахунок місцевого стоку і транзиту, а також підземних вод. Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,9 км³, з яких місцевий стік - 52,4 км³, приток - 157,4 км³, підземні води - 7 км³, у господарстві також використовують близько 1 км³ морської води.

Місцевий річковий стік у розрахунку на одного жителя України складає 1045 м³ на рік, причому у південних регіонах він у 7 разів менший ніж у західних. Для усунення нерівномірного стоку в Україні побудовано 1087 водосховищ, повним обсягом 55 км³ і корисним 26 км³, а також 27,5 тис. ставків, 7 тис. каналів тощо.

Лише 17,5 відсотків земель України займають лісові угіддя (10,4 млн га). При цьому ліси розміщені дуже нерівномірно: в Поліссі вони займають 29% території, в лісостеповій зоні - 13%, в степовій - 4%, в горах Криму - 10%, в Карпатських горах - 40%. Загальний запас лісів оцінюють в 1,3 млрд м³, середній запас деревини на 1 га складає 153 м³, а річний приріст - 4,2 м³. Щорічно обсяг заготівлі деревини від рубок головного користування і рубок догляду і санітарних рубок складає 9,1 млн м³.

Наявність великого запасу корисних копалин, земельних площ, водних ресурсів - це чинники, що, безумовно, підвищують конкурентоспроможність української економіки. Проте необхідно розуміти, що ці конкурентні переваги є перевагами першого порядку, оскільки вони дуже нестійкі: їх легко втратити через або обмеженість чи вичерпаність цих ресурсів, або зниження цін на них. Іншими словами, це переваги з малою стійкістю, не здатні забезпечити надовго конкурентоспроможність. У сучасних умовах все більшого значення набувають розвиток нових технологій, матеріальні, фінансові та інформаційні ресурси.

Під "інформацією" (від лат. informatio- повідомлення) розуміються певні навички і знання в країні, на території, тобто власні інформаційні ресурси. Роль інформаційних ресурсів зростає. Це стає однією з головних тенденцій в розвитку відносин власності, яка пов'язана зі зміною панівного об'єкта власності. На відміну від індустріальної цивілізації, де основними об'єктами є створені людиною предмети виробничого призначення, в постіндустріальній цивілізації визначальним об'єктом у відносинах власності стає інформація, яка втілює витрати переважно інтелектуальної робочої сили і є основою інтелектуальної власності людини.

Державна політика повинна спрямовуватися на всебічну демократизацію процесів створення та споживання інформації, загальнодоступність інформаційних ресурсів та послуг, захист прав особи від інформаційного вторгнення тощо. В основу оцінки ефективності інформатизації необхідно покласти комплексний підхід, який ґрунтується на врахуванні не тільки ресурсних показників, а й впливу інформаційних процесів у цілому на всі сфери життєдіяльності суспільства, у тому числі на зростання обсягу виробництва валового внутрішнього продукту.

В основу державної політики повинно бути покладено вирішення таких завдань: формування системи національних інформаційних ресурсів; застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя; створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров'я; створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування; формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг; інтеграція України у світовий інформаційний простір.

З точки зору наявності виробничих ресурсів Україну можна вважати багатою державою. Проте головним ресурсом, головною продуктивною силою є людина.