Політична економія - Ніколенко Ю.В. - Ціни підтримки

На тваринницьку продукцію встановлюються ціни підтримки. Механізм їх полягає в тому, що держава з метою підтримки вищої ціни, наприклад, на молоко, обмежує його наявність на ринку шляхом скуповування сиру, сухого молока, масла і регулювання імпорту цих продуктів. Це веде до того, що пропонування молочних продуктів зменшується і не відповідає попиту. В цих умовах ринкова ціна на молочні продукти зростає. Але при цьому у держави накопичуються великі запаси, що стає обтяжливим для державного бюджету, і вона починає поступово знижувати ціни підтримки або шукає ринки збуту продукції за кордоном.

У країнах ЄС державне регулювання цін на переважну частину сільськогосподарської продукції здійснюють національні органи. Пропозиції про рівень цін підтримки готує Комісія Європейського Співтовариства (КЄС) - вищий адміністративно-розпорядчий орган ЄС. Затверджує рішення щодо цін підтримки і комплексні, пов'язані з ним заходи Рада Міністрів ЄС на рівні міністрів сільського господарства. КЄС доводить державні ціни і комплекс необхідних заходів щодо їх впровадження до національних органів. Остаточне рішення щодо встановлення цін підтримки приймається шляхом його погодження міжнаціональними урядами країн ЄС, КЄС і фермерськими організаціями.

У діючій системі цінового регулювання в країнах Заходу одним із основних орієнтирів при визначенні рівня підтримки сільського господарства є паритет цін.

Паритет цін - це співвідношення фермерських цін і цін на всі споживані фермерами товари і послуги, включаючи і споживчі, а також сплачувані ними податки, страхові платежі, відсотки тощо. Паритетна ціна не є мірилом витрат виробництва, рівня життя чи паритету доходів. Зміна паритету фермерських цін не адекватна поняттю еквівалентності обміну між сільським господарством і промисловістю, за який активно виступають наші економісти і практики-аграрники. Паритетна фермерська ціна вимірює купівельну спроможність даної фермерської продукції стосовно всіх товарів, які купує фермер порівняно з періодом, який прийнято за базовий. За останній приймається такий період, коли співвідношення сільськогосподарських і промислових цін є зрівноваженим, тобто має місце рівновага між купівельною спроможністю міста і села.

Паритетна ціна використовується як найбільш загальний орієнтир для державного цінового регулювання. її використовують для визначення закладних цін на деякі види сільськогосподарської продукції, які включені до програм державного регулювання у вигляді ринкових або маркетингових замовлень. Паритетні ціни і паритетні співвідношення служать також орієнтиром при встановленні обсягів, форм і напрямів субсидіювання сільського господарства. В тій чи іншій формі механізм підтримки фермерських цін та доходів застосовується у більшості розвинутих країн ринкової економіки.

Бюджетне субсидіювання є важливим елементом економічного впливу на розвиток агробізнесу в багатьох країнах Заходу. Так, у США держава здійснює пряме бюджетне фінансування науково-дослідних робіт, науково-конструкторських розробок, субсидіює розвиток меліорації тощо.

У Великобританії, крім витрат на підтримку цін, держава надає цільові дотації на здійснення виробничих та зональних програм для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. З цією метою застосовуються спеціальні норми видачі субсидій на капітальні вкладення залежно від їх призначення та умов господарства. Норми встановлені у відсотках до обсягів капіталовкладень і коливаються від 10 до 70%.

У Франції за рахунок державного бюджету фінансуються заходи щодо поліпшення санітарної якості тваринницької та загальної якості всієї сільськогосподарської продукції.

У країнах ЄС в цілому бюджетне фінансування агробізнесу має одну спільну ознаку - надання преференцій (преференція - від лат. ртае/етте - віддавати перевагу) фермерам співтовариства. Це означає, що фермери країн ЄС повинні мати більш сприятливі умови порівняно з постачальниками сільськогосподарської продукції з інших країн.

Для підтримки цін на сільськогосподарську продукцію, фінансування експортних надбавок, дотацій за обмеження виробництва і гарантування фермерам прийнятого рівня доходу використовуються кошти міжнародного аграрного фонду - європейського фонду орієнтування (ЄФОР).

Важливе значення в практиці цінового регулювання в країнах ЄС мають експортні надбавки до цін, субсидування яких займає велику частку коштів ЄФОР. Незважаючи на те, що ці субсидії одержують, головним чином, закупівельні фірми, оптові торгові фірми, частково фермерські кооперативи, вони дають змогу закуповувати у фермерів надлишкову продукцію на ринках країн ЄС за цінами, вищими від світових, а потім реалізувати її за цінами світового ринку.

Експортні субсидії дають можливість розвантажувати національні ринки країн ЄС від надлишкової продукції і успішно конкурувати на ринках світу, незважаючи на порівняно високий рівень витрат виробництва; зберігати високий рівень ринкових (фермерських) цін у системі ринків країн співтовариства; стимулювати збільшення виробництва сільськогосподарської продукції; підтримувати достатньо високий рівень зайнятості, зменшувати відплив сільського населення у міста. Стимулюванню підприємницької діяльності в системі АПК підпорядкована податкова політика.

Механізм оподаткування в системі агробізнесу включає різні податки, диференціацію податкових ставок, різні об'єкти оподаткування платників податку. Податкова політика держави щодо підприємницької діяльності в системі АПК в різних країнах різна як стосовно суб'єктів, так і об'єкта оподаткування, ставок податку тощо.

Проте філософія податкової політики в усіх розвинутих країнах ринкової економіки одна - забезпечення найбільшого сприяння аграрній сфері, виходячи з визнання її слабкості в загальній системі сучасного ринкового господарства.

Виходячи з цього, будується весь механізм податкової політики. В його основі закладені принципи помірної прогресивності, а також система різноманітних пільг, які, в загальному підсумку, прогресивно зростають із зростанням товарності ферм. Із загальноекономічної точки зору податковий механізм сприяє збільшенню виробництва продукції сільського господарства, що в підсумку послаблює дію факторів, які спричиняють зростання собівартості одиниці сільськогосподарської продукції та сприяє гальмуванню підвищення цін на продовольчі товари, веде до зниження цін на неї.

Народногосподарський ефект виявляється значно важливішим від ефекту бюджетних витрат. І хоча в результаті нерівномірного розподілу податкового тягаря інші сектори економіки несуть більше податкове навантаження, споживач одержує часткову компенсацію у вигляді реального зниження фермерських цін. їх частка в роздрібній ціні продуктів харчування систематично зменшується.

Викликає інтерес механізм оподаткування фермерів та інших суб'єктів агробізнесу США. Тут оподаткування диференційоване стосовно фермерських господарств і сільськогосподарських корпорацій. Американські фермери, як і всі категорії населення, сплачують: федеральний прибутковий податок; акцизи (на федеральному і місцевому рівнях); прибутковий податок в штатах і на місцевому рівні; місцевий комунальний податок; податок з продажу (в штатах); податок зі спадщини і дарувань. Сільськогосподарські корпорації сплачують податок з прибутку.

У системі оподаткування в США найважливіше значення має податок на індивідуальний дохід або прибутковий податок з фізичних осіб. Оподаткування індивідуального доходу регулюється кодексом внутрішніх доходів. Загальна методика розрахунку прибуткового податку така:

- визначається валовий дохід, тобто загальна сума доходу з усіх джерел;

- розраховується "очищений" дохід, тобто дохід за вирахуванням витрат виробництва;

- визначається оподаткований дохід, "очищений" дохід за вирахуванням стандартної знижки (для платників податку, що не застосовують постатейного методу обчислення витрат) і неоподатковуваного мінімуму.

Прибутковий податок з фермерів обчислюється у певному відсотку від розрахованої таким чином річної величини оподатковуваного доходу. Щодо фермерських корпорацій (синдикатів) і кооперативів існує інший податковий режим. Для фермерських синдикатів податкові правила обмежують розміри дозволених відрахувань з оподатковуваного доходу. Але якщо в сільськогосподарських корпораціях обов'язкові відрахування на соціальне страхування працівників не оподатковуються, то сімейні ферми таких пільг не мають. Спеціальні податкові пільги мають фермерські кооперативи.

Наприклад, кооперативи по виробництву фруктів, збутові кооперативи, а також кооперативи, що займаються закупівлею сільськогосподарської техніки, взагалі звільнені від сплати прибуткового податку. Некооперовані фермери мають право вести бухгалтерський облік за типом "касової наявності", тобто розраховувати чистий дохід на основі обліку руху наявних грошових сум.

Такий метод дає можливість списувати витрати виробництва в момент їх здійснення. Доходи визначаються в міру оформлення актів купівлі-продажу, а до витрат зараховуються ті, які стосуються реалізованої продукції. Вартість нереалізованої продукції не враховується. Цей метод розрахунку витрат дає фермеру можливість відобразити менший обсяг доходів і відповідно веде до зменшення податкових зобов'язань. Ця пільга не розповсюджується на сільськогосподарські кооперативи.

У сільському господарстві Франції застосовується податок на додану вартість. Його сплачують ті сільськогосподарські виробники, які самі реалізують вироблену продукцію повністю або частково перероблену з використанням комерційних агентств, реклами, роздрібної торгівлі. В основному, це продукція садівництва, овочівництва і виноградарства. Всі інші сільськогосподарські виробники можуть вибирати один з двох можливих варіантів - або платити податок на додану вартість, або реалізувати свою продукцію за завчасно визначеними цінами.

Застосований в сільському господарстві податок на додану вартість має таку шкалу: підвищена ставка - 33%, середня - 20%, понижена - 7%, проміжна - 17%. Понижена ставка застосовується стосовно продукції тваринництва, рослинного масла тощо; проміжна - у сфері переробки сільськогосподарської продукції (приготування соків, вин); середня ставка - при промисловому виробництві алкогольних напоїв, комбікормів; підвищена - тютюнових виробів.

Крім податку на додану вартість, в сільському господарстві Франції застосовується податок на дохід сільськогосподарського виробника. Він вилучається із суми річного доходу кожної фізичної особи, яка бере участь у виробничій діяльності. Базою оподаткування служить загальний дохід. Він включає в себе доходи від безпосередньо сільськогосподарської діяльності, торгівлі, ренту, доходи з оборотного капіталу. Цей податок має прогресивну шкалу, яка застосовується залежно від величини доходу фізичної особи.

Державне регулювання агробізнесу за допомогою фінансових важелів (субсидій, компенсацій, податків і т.ін.) включає і кредитні відносини.

Кредитування в системі агробізнесу посідає важливе місце. Збільшення вартості засобів виробництва, необхідних для забезпечення розширеного відтворення в сільському господарстві на індустріальній основі, зумовлює зростання ролі кредиту та кредитної політики держави.

Кредитна політика держави спрямована на створення сприятливих умов для отримання фермерами додаткових фінансових можливостей для здійснення інтенсифікації виробництва, а в періоди несприятливої кон'юнктури - необхідних коштів для забезпечення поточного процесу відтворення. Змінюючи умови кредитування, держава регулює процеси концентрації землі, капіталу, інтенсифікації, прискорення впровадження у виробництво досягнень НТП і тим самим сприяє підвищенню ефективності виробництва. Останнє значною мірою зумовлене практикою кредитування фермерів.

Провідною перевагою кредитних відносин у країнах ринкової економіки є вільний вибір кредитора. Наприклад, у США в кожному графстві є декілька банків, які кредитують фермерів. Останні, виходячи з інтересів власного бізнесу, можуть звертатися до будь-якого з них. Щоб одержати кредит, фермери заповнюють фінансову анкету, в якій показують результати роботи ферми за рік; тенденцію розвитку фермерського господарства; приблизну урожайність; прогнозні ціни; що передбачається купити з устаткування і засобів механізації, прогнозований дохід ферми, її кредитоспроможність. Всі записи знаходяться в комп'ютері. Така анкета перевіряється спеціалістами банку і є основою для того, щоб визначити, яку суму кредиту можна видати фермеру.

Банківські працівники аналізують фінансову анкету не тільки з метою переконатися у кредитоспроможності фермера, але й з метою допомогти йому у визначенні напрямів розвитку ферми, тобто виступають своєрідними консультантами фермерів з фінансових і господарських питань. Банки, щоб застрахувати себе, дають, як правило, кредит у співвідношенні можливого доходу ферми і кредиту 2:1. Проценти за кредит приблизно на 1/3 перевищують проценти, що нараховуються на вклади.

Важлива роль у механізмі реалізації аграрних відносин належить кооперації фермерів. Індивідуальним та невеликим сімейним і приватним фермерам, а тим більше, невеликим сімейним важко вистояти самостійно в умовах конкуренції. Тому вони об'єднуються в різного роду кооперативи, які створюються в таких сферах АПК, як реалізація виробленої фермами продукції (збутові кооперативи), надання фермерам різноманітних послуг (сервісні кооперативи).

Кооперативи захищають інтереси фермерів від диктату приватних компаній, складають їм серйозну конкуренцію. Кооператив реєструється відповідними державними органами. При реєстрації він вносить закладну суму, яка страхує фермерів від можливих неприємностей у разі банкрутства спільного підприємства.

Кооператив - це справді демократична форма управління і захисту інтересів його учасників. Так, у США кожен член такого кооперативу має тільки один голос. З декількох членів кооперативу вибирається рада директорів. Член ради директорів (фермер, власник заводу, елеватора тощо), виконуючи ці обов'язки, не отримує за це грошей.

Рада директорів збирається один раз на місяць для прийняття рішень з найважливіших питань: основних напрямів стратегії розвитку кооперативу, заслуховує звіт апарату управління тощо. Рада директорів наймає на роботу головного керуючого (президента), який підбирає собі віце-президента. Останній формує власний апарат з маркетингу, фінансів та ін. Працівники апарату управління не є членами даного кооперативу.

Кооператив - це особлива форма організації підприємницької діяльності в системі АПК. У США всі кооперативи, які функціонують в системі агробізнесу, діляться на локальні (первинні), регіональні і міжрегіональні.

Локальні кооперативи об'єднують фермерів. Членство у ньому дає можливість фермеру брати участь у вертикальній інтеграції. Взаємовідносини між фермерами і кооперативом розвиваються у різних напрямах. В одному випадку первинний кооператив (місцевий елеватор) розраховується за продукцію з фермером відразу після її продажу за поточними цінами. В іншому випадку існують відносини взаємних зобов'язань між фермером і кооперативом. При цьому про ціну на продукцію, що реалізується, домовляються завчасно або застосовують принцип "відкладеної ціни". В останньому випадку фермер доставляє зерно на елеватор (кооператив), а гроші одержить пізніше.

Третій тип формальних взаємовідносин фермера з кооперативом носить назву "пул". У даному випадку група фермерів, або "пул" домовляється з кооперативом, що все зерно, здане учасниками пулу, буде оплачене за даною ціною, яка, як і у випадку "відкладеної ціни", буде встановлена пізніше. При цьому кожний учасник групи менше ризикує, оскільки, знаходиться в однакових умовах з іншими фермерами. Фермери мають великі можливості щодо купівлі-продажу. Економічна вигода - основний критерій, що визначає, на яких умовах і кому продати продукцію: кооперативу, приватній компанії чи державній товарно-кредитній корпорації.

Локальні кооперативи утворюють регіональні кооперативи. Останні займаються рекламою, маркетингом, переробкою продукції, контролем і підтримкою стандартів, укладанням великих ринкових угод, загальною координацією поставок продукції. Ці кооперативи утворюються на основі вертикальної інтеграції в системі

АПК.

Локальні кооперативи утворюють міжрегіональні. Останні вузькоспеціалізовані (на паливно-мастильних матеріалах, кормах, добривах тощо). Кожний регіональний кооператив є членом декількох міжрегіональних кооперативів. Така система участі в кооперативах створює можливість фермерам мати доступ практично до всіх матеріальних ресурсів, не вступаючи у контакти з приватними компаніями, хоча фермер може купувати ресурси і у приватних компаній. Така конкуренція кооперативів і приватних компаній захищає інтереси фермерів, які можуть вибирати своїх торгових партнерів.

Кооперативи виступають виразниками інтересів фермерів. Економічним виявом цього є те, що прибуток міжрегіональних кооперативів розподіляється між регіональними, а регіональних, у свою чергу, - між локальними, прибуток останніх - між фермерами. Прибуток розподіляється пропорційно до господарської діяльності. Податок з доходу платить не кооператив, а кожний його член.

Державне регулювання діяльністю кооперативів у США здійснює кооперативна служба міністерства сільського господарства. Вона виконує п'ять функцій:

1) здійснює дослідження і аналіз різних аспектів діяльності кооперативів;

2) надає технічну допомогу сільськогосподарським кооперативам;

3) веде статистику і збір даних про історію сільського господарства США;

4) надає допомогу фермерам у створенні нових кооперативів;

5) забезпечує фермерів інформацією про діяльність сільськогосподарських кооперативів;

Дана служба розробляє інструкції, юридичні акти, надає допомогу кооперативам з тих питань, які вони самостійно не можуть вирішити.

Діяльність кооперативної служби різноманітна і підпорядкована таким цілям:

1) сприяти підвищенню ефективності роботи кооперативів;

2) забезпечувати зростання доходів фермерів за рахунок удосконалення роботи існуючих кооперативів і створення нових, а також шляхом створення умов для конкуренції на ринку збуту сільськогосподарської продукції і забезпечення потреб фермерів засобами виробництва;

3) збільшення доходів кооперативів за рахунок більш правильного збуту продукції, збільшення частки кооперативів у маркетингу.

Таким чином, підприємницька діяльність в сільському господарстві відзначається особливостями, які необхідно мати на увазі при розробці механізму, який забезпечує неухильне зростання ефективності сільськогосподарського виробництва і АПК в цілому. Набутий іншими країнами досвід державного регулювання аграрних відносин повинен бути використаний в процесі трансформації аграрних відносин в Україні.