Політична економія - Щетинін А.І. - 17.2. Шляхи розв'язання глобальних проблем

Глобальні проблеми всі разом і кожна окремо виступають як загрози для існування кожного окремого народу чи нації й для всього людства загалом. їх вирішення вимагає об'єднання зусиль усіх держав та скоординованої і науково обгрунтованої системи заходів з боротьби з негативними наслідками процесу глобалізації. Проблем планетарного масштабу багато, і їх вирішення вимагає гігантських зусиль усієї світової спільноти. Вирішувати всі проблеми водночас практично неможливо. Останнє пов'язано не тільки з їх великою кількістю, а й з наявністю в різних держав різного бачення цих проблем і різного ступеня готовності окремих націй і народів до практичних дій у цьому напрямі, бо вони можуть зачіпати і, як правило, зачіпають національні інтереси окремої країни.

У цих умовах перспектива організації протидії появі й розвитку глобальних проблем передбачає насамперед за усе визначення тих із них, які можна віднести до пріоритетних і вирішення яких повинно стати першочерговим. Зрозуміло, що критерієм такої пріоритетності повинен стати рівень загрози розвитку людській цивілізації.

Єдиного підходу до визначення найбільш пріоритетних глобальних проблем серед науковців немає. Частина з них вважає найважливішою демографічну проблему, інші такою вважають екологічну. Є також вчені, які бачать серед найбільших загроз для людської цивілізації проблему бідності, а також проблему убезпечення світу від світової ядерної війни. Але всі ці проблеми є важливими, й ігнорування будь-якої з них може стати реальною загрозою для розвитку і самого існування цивілізації.

Однією з нагальних проблем людства є дуже швидке зростання народонаселення. Якщо на досягнення чисельності населення в 1млрд людству знадобилось приблизно 1млн років, то наступний мільярд було досягнути вже через 120 років, а на збільшення населення до 3 млрд, уже знадобилося всього 32 роки, і ця цифра була досягнута в 1960 р. попри дві світові війни, які мільйонами забирали людські життя, а ще більшу кількість мільйонів людей залишали каліками. Минуло всього 47 років, і населення земної кулі у 2008 р. вже сягнуло 6млрд. Демографічна проблема різко загострює такі глобальні проблеми, як забезпечення населення планети продовольством, енергоносіями, питною водою. Різко зростає у зв'язку з цим і загальне антропологічне навантаження на всі ресурси, які є на нашій планеті. Скажімо, Червона книга, в яку заносять приречені на зникнення або зниклі види флори і фауни, поповнюється щодня. Водночас для забезпечення цієї величезної кількості землян необхідно збільшувати виробництво промислової і сільськогосподарської продукції, що, у свою чергу, веде до вичерпування і без того обмежених ресурсів і різкого зростання забруднення навколишнього середовища. Загрозливим стає і такий наслідок розширення виробництва, як підвищення середньої температури на земній кулі, що, у свою чергу, може призвести до природних катаклізмів планетарного масштабу.

Конкретних заходів щодо вирішення демографічної проблеми світова спільнота ще не виробила, хоча потреба в цьому є. Цю проблему передбачав ще Ф.Енгельс, який писав про те, що на певному етапі свого розвитку людство зіткнеться з проблемою необхідності обмеження своєї чисельності. Але він вважав, що вирішити цю проблему справедливим стосовно кожного індивіда способом за умови існування капіталізму, тобто ринкової економіки - неможливо. Досвід обмеження народжуваності, частково реалізований у таких країнах, як Китай та Індія, підтверджує цю тезу великого вченого.

Демографічна проблема народжує проблему бідності. Справа в тому, що в країнах, які розвиваються, і де більшість населення знаходиться на межі зубожіння, а то й просто голодує, приріст населення особливо великий. Він більше ніж в три рази перевищує приріст населення в розвинутих країнах. Якщо згадати про те, що в слаборозвинених країнах проживає 2/3 усього населення планети, то масштаби цієї глобальної проблеми вражають. Крайня бідність посилюється проблемою нестачі якісної питної води. Уже сьогодні більшість населення планети вживає воду, малопридатну для користування. Це, у свою чергу, збільшує можливість виникнення епідемій, масових захворювань і скорочує тривалість життя людини. У світі є країни (в основному це країни Африки), де середня тривалість життя людини становить 35 років, що вдвічі менше за аналогічний показник у високорозвинених країнах.

Надзвичайно гострою глобальною проблемою стала проблема екології. Причини, що призвели до її появи, цілком зумовлені діяльністю людини і дуже часто пов'язані не тільки з викидами великих промислових підприємств, а й просто з непродуманим, хижацьким ставленням людини до природи. Так, людство активно винищує ліси, ці природні легені земної кулі. Щорічно на планеті вирубується 15млн га лісів. Кожну секунду у світі зникає ліс на території, що дорівнює футбольному полю. При цьому відновлення лісів не можна порівняти з їх знищенням: на кожні десять вирубаних дерев припадає тільки одне посаджене, а якщо врахувати, що не кожне посаджене дерево виросте, то ця пропорція ще більш вражаюча.

Аналогічне ставлення людини і до землі. За останні 100 років загальні втрати сільськогосподарських земель становлять 200млн км²'. Щорічно з господарського обороту на планеті загалом назавжди виводиться 6-7млн га землі. Водночас навантаження на землю у вигляді хімічних добрив постійно зростає. Жахливим наслідком усього цього стало те, що в кістках сучасної людини кількість свинцю в 50 разів більша, ніж у наших пращурів. До хімічного забруднення землі додаються ті процеси, які ведуть до перетворення родючих земель на пустелю. Вітрова та водна ерозія, засолювання земель та інші природні явища завдають непоправної шкоди цьому найважливішому ресурсу. Під процес опустелювання підпадає 53 % усієї території Африканського континенту, 34 % території Азії.

Зі стрімким зростанням населення різко збільшується і забруднення територій побутовими відходами та відходами виробничої діяльності. Яскравим прикладом щодо цього можуть бути СІНА, де тільки побутових твердих відходів на душу населення припадає 500-600кг на рік. У країнах з меншим рівнем досягнутого рівня життя кількість таких відходів у розрахунку на одну особу дещо менша, але це компенсується (що особливо характерно для слаборозвинених країн, а також країн колишнього соціалістичного табору) низьким рівнем вторинного використання твердих побутових відходів.

Значної шкоди від діяльності людини зазнає і світова гідросфера. Вона потерпає передусім від забруднення стічними водами, а також від нафти. Тільки нафти і нафтопродуктів потрапляє у світовий океан приблизно 3,5млн тонн, що завдає непоправних втрат усій біосфері океану. Діяльність людини призводить до постійного зменшення кількості річок, особливо малих і середніх. Що ж стосується великих водних артерій, то якість води в них різко погіршується від побудови водосховищ, скиду в них величезної кількості слабоочищених, а то й взагалі неочищених стічних вод, роботи потужного річкового транспорту.

Ще одним важливим аспектом глобальної екологічної проблеми є забруднення повітря. Основною причиною тут є викиди великих промислових комплексів у розвинутих країнах. Тільки твердих речовин потрапляє в атмосферу земної кулі майже 60млн тонн. Шкідливі речовини потрапляють у повітря не тільки внаслідок роботи промислових підприємств, а й через викиди, що спричиняють транспортні засоби, насамперед автомобілі. У великих містах вони на 60-70 % стають винуватцями забруднення повітря оксидом вуглецю, оксидом сірки й іншими небезпечними для всього живого шкідливими речовинами. Загальне й надпотужне забруднення атмосфери приводить до змін у кліматичних умовах нашої планети. Багато вчених пов'язують збільшення проникнення на землю сонячної радіації зі збільшенням так званих озонових дірок, що у свою чергу, пов'язують з дією шкідливих викидів в атмосферу, перш за все, такого газу, як фреон.

Колосальність екологічної проблеми та її наочна щоденна загроза не тільки для життя окремого суспільства, а й для виживання всього людства вимагають узгоджених, радикальних і рішучих дій усіх націй та народів з розробки заходів щодо зменшення екологічного лиха. Злагоджених дій у цьому напрямі ще дуже бракує. Так, з вирубкою лісів кожна країна залишається сам на сам і ніякої дійової міжнародної програми щодо цього немає. Зелені легені планети з кожним роком катастрофічно зменшуються. Дещо інша ситуація спостерігається з використанням землі й збереженням сільськогосподарського фонду нашої планети. Тут є певні досягнення, насамперед, у високорозвинених країнах, у галузі застосування новітніх технологій з обробки землі, які дають змогу значно зменшити втрати. Але постійно зростаючий попит на сільськогосподарську продукцію все одно посилює і біологічне , і хімічне навантаження на землю, що, урешті-решт, зводить нанівець зусилля щодо ії збереження. Але ці спроби зберегти землю мають місце переважно у високорозвинених країнах. Що ж стосується слаборозвинених, то в них немає ні коштів, ні технічних можливостей для здійснення радикальних заходів із захисту земельного фонду.

Дещо ефективнішою є боротьба проти забруднення побутовими й промисловими відходами. Розвиток науки і новітні технології дозволяють з вигодою (а отже, з ринковою ефективністю) використовувати побутові відходи. Принаймні тверді відходи в багатьох країнах стали певною сировинною базою для виготовлення потрібної людству продукції. Це стосується виготовлення скла, паперу, пластмаси й інших видів продукції масового вжитку. Розвиток науки дозволяє використовувати і тверді відходи промисловості. Як відомо, найбільші за обсягом відходи такого типу продукує видобувна промисловість. Різноманітні відвали, хвости і терикони є неодмінною складовою пейзажу багатьох регіонів світу з переважанням видобувних галузей. Але сьогодні вже є і, головне, уже застосовуються технології, які ці відвали і терикони перетворюють на цінні поклади для видобутку різноманітних металів, хімічних продуктів і будівельних матеріалів. Зрозуміло, що це ще тільки перші ознаки вирішення проблеми відходів, та й то ще у відносно невеликій кількості країн, але це вже обнадійливі процеси.

Забруднення води й повітря в сучасних умовах стає чи не найбільшою за своїми негативними наслідками екологічною проблемою. У її вирішенні світовій спільноті дуже важко дійти навіть згоди щодо захисту довкілля. Національні кордони й територіальні води часто обмежують інтереси конкретної держави і, якщо вона щодо цього ще здатна вживати хоча б якихось заходів, то стосовно загального світового простору знайти порозуміння між державами дуже важко. При цьому дає себе знати поділ світу на високорозвинені і слаборозвинені країни. Перші, маючи надпотужні виробничі комплекси, як правило, і є найбільшими забруднювачами повітряного і водного просторів. Але спираючись на своє становище і на свою могутність, вони зовсім не збираються здійснювати захисні заходи в пропорційній цим викидам мірі. Більше того, транснаціональні корпорації, основний капітал яких належить переважно національним олігархічним групам високорозвинених країн, намагаються вивезти брудне й екологічно небезпечне виробництво в треті країни, де екологічне законодавство більш ліберальне, а то й відсутнє зовсім. Таким чином, інтернаціональний капітал уникає навіть тих мізерних екологічних витрат на охорону довкілля, які б йому довелось здійснити на батьківщині.

Вирішенню проблеми забруднення навколишнього середовища, перш за все, повітря й води, заважає і відсутність механізмів відшкодування в разі виникнення, скажімо, якоїсь технологічної катастрофи. Прикладом може бути загибель у 2008 р. під час шторму в Керченській протоці кількох кораблів Росії, які перевозили небезпечні для навколишнього середовища вантажі. Забруднення вод Азовського і частково Чорного морів унаслідок цієї катастрофи виявилося катастрофічним, але приватні господарі цих транспортних засобів навіть і не збираються відшкодовувати збитки, завдані водному басейну України на багато років наперед. Північний наш сусід не тільки не сприяє такому відшкодуванню, а й всіляко захищає своїх бізнесменів.

У 60-70-ті рр. XX ст. надзвичайно актуальною була проблема збереження миру й недопущення світового ядерного конфлікту. То був період холодної війни й нарощування озброєнь, і реальність ядерного конфлікту супердержав, а за ними і інших, була дуже високою. Були ситуації, коли мир на планеті висів буквально на волосині. Прикладом може бути Карибська криза 1961 р., коли тільки завдяки розуму й поступливості Дж.Кенеді і М.С.Хрущова, лідерів США і Радянського Союзу, вдалося загасити вже тліючий вогник світової ядерної катастрофи.

Небезпека такого конфлікту у 90-х рр. XX ст. дещо зменшилась завдяки певній лібералізації міжнародних відносин, яку розпочав ще наприкінці минулого століття тодішній керівник СРСР Михайло Горбачов. На це зменшення позитивно вплинув і безславний розпад Радянської імперії, а відтак, і супердержави з її надпотужним ядерним арсеналом. Проте це зовсім не означає, що загальнопланетарна загроза ядерного конфлікту істотно зменшилась. Наприкінці XX ст. значно зросла кількість держав, які мають ядерну зброю. Індія і Пакистан, Китай і Ізраїль уже мають її у своєму розпорядженні. Є всі підстави вважати, що до ядерних держав вже дуже скоро долучаться такі країни, як Японія, Бразилія, Аргентина, Південно-Африканська Республіка, Корейська народно-демократична республіка. У значної частини цих країн є гострі територіальні суперечки із сусідами (наприклад, між Індією і Пакистаном за район Кашміра), тому небезпека ядерного конфлікту зовсім не примарна.

Але проблема не тільки в наявності ядерної зброї. У країнах світу нагромаджено величезну кількість озброєння, якого достатньо (у разі його застосування), щоб кілька разів знищити все людство. Загроза посилюється ще й тим, що за виробництвом, випробуванням, а часто й за застосуванням стоїть потужний військово-промисловий комплекс, прибутки якого безпосередньо пов'язані з військовими конфліктами. І ці конфлікти не тільки несуть смерть усьому живому, а й посилюють небезпеку ядерного конфлікту. За весь післявоєнний період у регіональних конфліктах загинуло близько 20млн осіб. Війна, розпочата Радянським Союзом в Афганістані, агресія СІНА у В'єтнамі та Іраку - це далеко не вичерпний перелік довготривалих, руйнівних і жахливих за своїми наслідками конфліктів. Тільки у В'єтнамі з 1961 по 1971 рр. на його територію було скинуто більше 200тис тонн напалму і 75млн літрів отруйних речовин. Під час Чеченської війни, проти маленького але волелюбного народу Росія масово застосовувала вакуумні бомби, які на величезній площі винищують усе живе. Отже, хоча загроза загальнопланетарної ядерної катастрофи начебто трохи й зменшилась, але це сталось скоріше не як наслідок зменшення рівня самої небезпеки, а як наслідок посилення масштабу загроз з боку інших глобальних проблем, як то демографічна, екологічна, енергетична та ін.

Безумство гонки озброєнь і військових конфліктів як способу вирішення проблем усе частіше усвідомлюється правлячими елітами багатьох країн. Небайдужою й усе більш організованою з цього погляду стає і громадськість багатьох країн. Усе це спонукає представників влади різних держав шукати шляхи зменшення загрози військових конфліктів взагалі та їх ядерного варіанту особливо. Створені регіональні й загальносвітові організації співпраці націй, як, наприклад, ООН, які намагаються вплинути на ситуації, що є не безпечними з огляду на військовий варіант їх розвитку. Але поки що це малопродуктивні дії, і криваві конфлікти наприкінці XX ст., скажімо, в Югославії, Молдові, на Кавказі, є яскравим підтвердженням цьому. Це, одначе, не може бути тезою проти пошуку шляхів більш ефективної дії міжнародної спільноти через ООН та інші організації зміцнення миру на нашій планеті.