Адміністративне право - Алфьоров С.М. - Тема 5. ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ЯК СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

1. Історичний аспект розвитку виконавчої влади та поділу влад.

2. Поняття, сутність та ознаки виконавчої влади.

3. Функції виконавчої влади.

4. Поняття та ознаки органів виконавчої влади.

5. Види органів виконавчої влади.

1. Історичний аспект розвитку виконавчої влади та поділу влад

Для пізнання сутності того або іншого юридичного явища, яким є також виконавча влада, на думку авторів лекції, необхідно підійти до історії їх створення, загальних передумов, які стали підставами їх існування в історичні часи, дослідити їх генезис у порівнянні, що ми і зробимо під час висвітлення цього питання.

Історія розробки теорії розподілу влад як доктрини пов'язана з тією історичною ситуацією, коли йшла боротьба за владу різних соціальних спільнот у різних державах у різні часи. На виникнення цієї концепції, як вказують А.А. Корж та О.В. Негодченко у навчальному посібнику "Теория разделения властей в истории развития конституционализма", істотно вплинула розроблена в античні часи теорія змішаного правління, яка була сформульована у IV ст. до н.е. Ця теорія ще була далекою від теорії розподілу влад. Про виконавчу владу в її сучасному розумінні в ті часи і не йшлося, а поняття "влада" взагалі мало розпливчасті риси.

На той час грецькі поліси знаходилися у стані боротьби олігархії і демократії, яка мала загальногрецький характер. Кожна держава являла собою окремі ворогуючі сторони: бідну більшість та багату меншість. У цих умовах і виникла ідея компромісу між ворогуючими сторонами - створення змішаного правління, державного устрою, який задовольняв би інтереси і тих й інших. Важливим елементом життя деяких грецьких держав (Спарта, Крит) стала подвійна царська влада, рада старійшин і народні збори. У Спарті одночасно правили дві царські династії. У воєнний час вони виконували функції воєначальників, у мирний - займалися судовими та релігійними справами. Обидва царі входили до складу ради старійшин. Народні збори, які охоплювали усіх повноправних громадян, відігравали у цій системі другорядну роль, вони затверджували рішення, прийняті царями і старійшинами. У цій системі існували спеціальні наглядові органи - ефори, які складали особливу колегію з п'яти осіб і яких щорічно переобирали на народних зборах. У їх руках знаходилася необмежена влада. Були випадки, коли ефори без згоди народних зборів та ради старійшин усували від влади царів. Як можна побачити в ті історичні часи ще не було державної влади та її органів у її сучасному розумінні, але деякі проблеми взаємодії елементів управління державою та компроміси між ними вже існували. Царська влада уособлювала собою монархію, якій разом з тим належало виконання законів, рада старійшин - олігархію, демократичні начала мали свій прояв у владі ефорів, тому що останні обиралися з народу.

Сучасна проблема розподілу влад почала формуватись у концепцію у ХУІІ-ХУІІІ ст. нашої ери і пов'язана вона з прізвищами таких філософів як Д.Локк, Ш.Монтеск'є. Перший з них державний устрій вбачав в наявності трьох влад: законодавчої (парламент), виконавчої (суди та армія) і "федеративної" [16, с.21], тобто тієї влади, яка здійснює відносини між державами (король, міністри). Головною, на думку філософа, з цих властей повинна бути законодавча.

Монтеск'є бачить розподіл влад як поділ їх на законодавчу (призначення якої сформулювати право у вигляді законів, обов'язкових для усіх громадян), яка належить народу або його представникам; виконавчу, що належить монарху і до якої можуть входити міністри та інші посадові особи, підпорядковані королю; судову, яка повинна карати злочинців і вирішувати спори між приватними особами.

У консервативній варіації теорії розподілу влад, яку розробив Б.Констант на початку XIX ст., в основу була поставлена не різниця функцій цих влад, а різниця суб'єктів владарювання. Виділялися:

- влада короля;

- виконавча влада, яку здійснювали міністри;

- влада палати перів;

- влада виборної палати;

- судова влада.

Найбільш важливою частиною цієї теорії є розділення виконавчої і королівської влади. Влада виконавча є "активною", а влада королівська - "нейтральною". Завдання королівської влади - недопущення зловживань з боку інших влад.

Згідно з цією теорією король стримує:

- виконавчу владу зміщенням з посад міністрів;

- спадкову владу, яка належить перам, - призначенням нових перів;

- владу виборної палати правом її розпуску;

- судову владу правом помилування.

Це вчення знайшло своє правове закріплення в Конституціях Бразилії та Португалії.

Німецький філософ Гегель у своїй книзі "Філософія права" виділяв три влади:

- владу визначати загальне - законодавча влада;

- урядову владу;

- владу, яка являє собою суб'єктивність держави, - це влада короля.

Судову владу Гегель зараховує не до державних органів, а до інститутів громадянського суспільства.

Кант визначав, що розподіл трьох функцій влади має у своїй основі закони мислення, а конкретно складається з трьох силогізмів:

- велика посилка - законодавча влада, яка створює загальне правило;

- мала посилка - виконавча влада, яка підводить окремі випадки під загальне правило;

- висновок - судова влада, яка робить висновок з підведення окремого випадку під загальне правило.

Як правило, конституції держав визначають три влади, однак у деяких вона виявляється у модифікованому вигляді. Так, в окремих державах Латинської Америки додатково названа четверта влада - виборча. Вона належить виборцям (громадянам, які досягли встановленого віку). У проектах конституцій цих держав визначається п'ята влада - контрольна, яка повинна належати Генеральному контролеру і підпорядкованому йому апарату.

Ураховуючи те, що Україна з набуттям незалежності успадкувала нерозвинену систему розподілу повноважень, яка не має нічого спільного з радянською партійною адміністративно-командною системою, можна зазначити, що ця проблема ще протягом багатьох років буде актуальною для нашої держави.