Єдине, що знецінює принцип більшості в процедурах голосування, — це так звана Люксембурзька угода від 28—29 січня 1966 р., на яку вже робилося посилання (див. с. 43). З міркувань обмеженості обсягу книги ми не будемо детально розглядати цей документ. Достатньо зазначити, що його зміст є надто невизначеним, і інколи виникає сумнів щодо того, чи справді всі його положення являють собою обговорену домовленість. Пункт (Ь)І цієї угоди вказує, що коли мова йде про життєво важливі питання, держави-члени мають докласти всіх зусиль, щоб у прийнятний час досягти вирішення проблеми, яке може бути схвалено всіма членами. У параграфі ж II зазначено:
щодо попереднього параграфа французька делегація вважає, що коли на карту
поставлені дуже важливі інтереси, обговорення має продовжуватися доти,
доки не буде досягнуто одностайної згоди.
Здається, що це, по суті, є відоме "відкладальне вето", і формулювання договору приводить лише до позиції однієї зі сторін або застереження з боку французького уряду. Хоч би як там було, члени Ради завжди трактували його так, ніби воно надає державам-членам у певних сферах повноваження затримувати проходження законопроектів навіть тоді, коли договір вимагає отримання простої більшості під час голосування. Висловлюються сумніви щодо застосування Люксембурзької згоди донині. Жодне з положень Договору про Європейський Союз чітко не вказує на її скасування, хоча існує авторитетна думка, що цей документ беззастережно свідчить про скасування Люксембурзької згоди.
Функції та повноваження
Ст. 145 ДЗЄС описує функції Ради так:
З метою забезпечення досягнення завдань, встановлених у цьому Договорі, відповідно до положень цього Договору Рада:
· забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів;
· має повноваження приймати рішення;
· у прийнятих Радою актах надає Комісії право на імплементацію правил, встановлених Радою.
Таке поєднання координації політики, повноважень з прийняття рішень і права надавати повноваження з імплементації, без сумніву, визначає Раду як законодавчий орган, повноваження якого збереглися в силі, незважаючи на надання додаткових повноважень Європейському Парламенту Договором про Європейський Союз. Хоча, в принципі, Рада не має права законодавчої ініціативи, вона може запропонувати Комісії розпочати будь-які дослідження, визнані необхідними для досягнення цілей Співтовариства, і може передати до неї будь-які відповідні пропозиції (ст. 152 ДЗЄС). До того ж Рада укладає міжнародні угоди, умови яких обговорює Комісія. Разом з Європейським Парламентом Рада також приймає бюджет.
Роль Комітету постійних представників (COREPER)
Рада складається з членів, які поєднують посаду в Співтоваристві з національними мандатами. Немає жодних сумнівів щодо того, яке із завдань потребує більше часу. Тиск від реалізації функцій національних виконавців і парламентський розклад залишають міністрам зовсім мало часу на участь у Раді. Відповідно до традиційної практики міжнародних організацій національні уряди представлені органом постійно працюючих службовців, який має назву Комітет постійних представників (відомий під абревіатурою COREPER).
Справді, роль, яку мав відігравати цей Комітет, дуже важлива — настільки, що коли він був створений, Комісія зустріла його з деякою настороженістю, висловлюючи побоювання, що він швидко стане чимось на зразок "дублюючої команди (second eleven)" для самої Ради. Ці побоювання справдилися і не зникли з часом. Обсяг повноважень Комітету, зазначених у ст. 151(1) ДЗЄС, виразно вказує на те, що Комітет несе відповідальність за забезпечення діяльності Ради і виконує її завдання та доручення. Фактично ж Комітет є менш підлеглим, ніж можна зробити висновок із цього положення. Він відіграє неоціненну з'єднувальну роль у відносинах між Комісією та Радою.
Нині Комітет поділився на дві групи. Постійні представники створили COREPER II, а самі розглядають питання більшої політичної значущості. Заступники представників засідають у COREPER II і займаються проблемами переважно технічного характеру.
2.4. Європейська Рада
2.5. Європейський Парламент
Склад і призначення
Функції та повноваження
Законодавчі повноваження
Бюджетні повноваження
Наглядові повноваження
Політичні функції
2.6. Суд Європейських Співтовариств