Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - Основні права людини

Спочатку сфера захисту прав людини розглядалась як повністю невластива для правового порядку, який незмінно ґрунтується на економічних засадах. Будь-яке європейське намагання в цьому напрямку розглядалось як таке, що належить до компетенції Європейського Суду з прав людини, завданням якого було застосування Європейської конвенції прав людини (ЄКПЛ). Однак поступово СЄС визнав необхідність дотримуватися певних фундаментальних прав людини під час застосування права Співтовариства, незважаючи на те, що для цього він ніколи не звертався до ЄКПЛ.

ЄЄА був першим документом Співтовариства, який офіційно визнав ЄКПЛ, хоч і зазначив це лише у своїй преамбулі. Договір про заснування Європейського Союзу в цьому плані був більш конкретний. У статті F (2) вказується:

Союз поважає фундаментальні права людини, які гарантуються підписаною в Римі 4 листопада 1950 р. Європейською конвенцією із захисту прав і основних свобод людини і які випливають з конституційних традицій, спільних для держав-членів, як загальні принципи права Співтовариства. Укладачі Амстердамського договору пішли навіть далі, надавши дотриманню прав людини статус одного із загальних принципів, основоположних для Європейського Союзу (ст. F (І)). Першою справою, в якій Суд послався на основні права людини, була справа Strauder v c//w. Згідно з рішенням Комісії 1969 р., державам-членам було дозволено знизити ціни на масло для певних категорій населення. Для того щоб скористатися перевагами такої системи, той, до кого вона застосовувалася, мав представити спеціальний купон, який засвідчував його особу. Це положення було неясним, тому шо мало відмінність у формулюваннях між французьким та нідерландським варіантами тексту. Суд вирішив надати пріоритет тому варіанту, який не вимагав від бенефіціаріїв зазначати в документах своє ім'я, коли вони бажають придбати масло. Суд зробив висновок, що таке тлумачення даного положення не міститиме будь-чого, що може "завдати шкоди основним правам людини, які зазначені в загальних принципах права Співтовариства і захищаються Судом".

У справі Strauder v Dim Суд старанно намагався уникнути будь-якого посилання на міжнародні документи, спрямовані на захист цих фундаментальних прав. Однак у справі Nold він погодився, що міжнародні договори із захисту прав людини могли б "доповнити інструкції, яких слід дотримуватися в межах права Співтовариства". На сьогодні Суд не тільки визнає ЄКПЛ основним джерелом прав людини, які захищені правом, а й вказує: "Співтовариство не може приймати норми, які є несумісними з дотриманням загальновизнаних і гарантованих прав людини". На жаль, обсяг цієї праці не дає можливості глибше вивчити різноманітні особисті права людини, які Суд захищає за допомогою свого прецедентного права. Якщо говорити коротко, СЄС здійснює захист права на особисте життя, права на відповідний судовий розгляд, права на особисте спілкування адвоката та його клієнта, права на свободу вибору релігії. Він навіть підтверджує ці права у сфері кримінального права — галузі, яка не належить до сфери дії права Співтовариства.

Процесуальні права

Втілення в життя права Співтовариства неодмінно включає в себе запровадження судових слухань, які також мають бути справедливими, навіть якщо в законодавстві Співтовариства немає спеціальних гарантій щодо цього. У таких ситуаціях корисним засобом знову стають загальні принципи права. Саме в цю галузь значний внесок зробило англійське адміністративне право. Принцип, який вказує на те, що такі права повинні гарантуватися і що відповідач має право на справедливе слухання та природну справедливість, був встановлений СЄС у рішенні в справі Tmnsocean. Це право на відповідний (судовий) процес містить у собі певні гарантії. По-перше, воно означає, що зацікавлена сторона має право бути належним чином поінформована з питань, які стосуються судового слухання. Також воно включає принцип, відомий в англійському праві як audi alteram partem (право сторін викласти Суду власну точку зору). До того ж воно вимагає від Суду або іншого судового органу, який має відношення до справи повідомляти про причини, що послужили підставами для прийняття рішення (треба пам'ятати, що в певних кодифікованих правових системах це — конституційна вимога).

4.7. Висновки

Право Співтовариства охоплює велику кількість різних джерел, що віддзеркалюють різноманітні правові традиції, на яких вони базуються. Незважаючи на те, що за останні декілька років значно поширився вплив англосаксонських правових систем, ці джерела продовжують мати ознаки кодифікованих правових систем. І все ж очевидним є посилення наголосу на дотриманні загальних принципів права, які становлять частину "не кодифікованого права" (unwritten law) Співтовариства. Розглядаючи це питання з більш критичної точки зору, необхідно зауважити, що органи влади Співтовариства могли б у більшій мірі впроваджувати певний ступінь раціональності у свої джерела права. Без сумніву, вже настав час для надання деяким "нетиповим актам" "конституційного" визнання в основному праві, якщо тільки вдасться уникнути спорів стосовно того, що саме являє собою право Співтовариства. До того ж, як з'ясувалося, подальше існування трьох фундаментальних договорів Співтовариства є анахронізмом, зокрема з огляду на відмінності в термінології між ними, які продовжують домінувати, незважаючи на зміни, привнесені ДЄС. Щодо загальних принципів права, то для Співтовариства було б корисним прийняти підсумкову заяву, яка б визначила вичерпний перелік принципів, що мають бути застосовані й захищені правом Співтовариства.