Вступ до права Європейського Союзу - Кернз В. - 5.6. Субсидіарність

Очевидно, у читача, складалося враження, що у відносинах між правом Співтовариства і національним правом панівною є тенденція до зміщення центру ваги від національних органів влади до інституцій Співтовариства. Власне, саме так це й було до середини 1980-х років, коли в громадській думці стали виявлятися ознаки серйозного занепокоєння щодо такої тенденції. А це загрожувало підривом громадянської згоди, без якої важко було розраховувати на реалізацію європейських проектів.

Саме у спробах запобігти зростанню цих занепокоєнь з'явилася концепція субсидіарності. У право Співтовариства вона була запроваджена як одна з норм Єдиного європейського акта, згідно з якою Співтовариство повинне діяти для реалізації цілей політики захисту навколишнього середовища тільки тоді, коли такі цілі не можуть бути досягнуті на рівні національних владних органів. Така концепція набула конституційного статусу, увійшовши до Договору про Європейський Союз через ст. Зо до частини першої ДЗЄС, що закріплює принципи Співтовариства. У другому абзаці цієї статті зазначається:

У сферах, які не є виключно компетенцією Співтовариства, воно має право діяти на основі принципу субсидіарності лише настільки, наскільки поставлене завдання не може бути повною мірою розв'язане окремими державами-членами, і тому, зважаючи на його масштаби і наслідки, буде краще виконане Співтовариством.

Принцип субсидіарності все ще залишається надто загальним. Спочатку не було напрацьовано додаткових положень похідного законодавства, які б могли висвітлити його специфічне значення. Спробою виправити це становите було прийняття доданого до Амстердамського договору Протоколу про застосування принципів субсидіарності й пропорційності. Цей протокол містить такі пояснення:

а) як зазначає Суд Європейських Співтовариств, принцип субсидіарності не ставить під сумнів повноважень, які надаються Договором Європейському

Співтовариству. Критерій, вказаний у ст. Зо ДЗЄС, на який вище зроблене посилання, стосується сфер, де Співтовариство не має виключної

юрисдикції. Принцип субсидіарності встановлює, як мають виконуватися на рівні Співтовариства ці повноваження. Субсидіарність — це концепція,

яка розвивається і має застосовуватися у світлі цілей, вказаних у ДЄС. Вона дає змогу Співтовариству діяти в межах його повноважень, які можуть

бути розширені у випадку, коли в цьому постане необхідність; інакше кажучи, вона надає можливість обмежувати їх або навіть припиняти у випадку,

якщо вони вже не виправдовують себе;

б) для того щоб дії Співтовариства виправдовували себе, необхідно додержуватися обох аспектів субсидіарності: цілі запропонованих дій не можуть

бути досягнуті належним чином державами-членами в рамках їхніх конституційних систем, отже, краще їх досягати за допомогою дій Співтовариства.

Для визначення, чи виконана ця умова, слід додержуватися таких інструкцій:

1) питання, що розглядається, містить перехідні аспекти, які не можуть бути задовільно врегульовані за допомогою національних дій;

2) самостійні дії держав-членів або бездіяльність Співтовариства суперечать вимогам Договору;

3) дії на рівні Співтовариства завдяки своєму обсягу будуть кориснішими порівняно з діями на національному рівні;

в) дії Співтовариства повинні мати якомога простіший вигляд, відповідно до задовільного досягнення мети, якої намагаються досягти за допомогою цих

заходів і задля досягнення ефективності впровадження. Співтовариство повинно видавати закони лише в тій мірі, в якій це необхідно. Вирішення

інших питань має відбуватися належним чином: необхідно віддавати перевагу директивам над регламентами, а рамковим директивам — над

детальними нормами;

г) щодо природи й обсягу дій Співтовариства норми Співтовариства повинні залишати якомога більше простору для прийняття національних рішень

відповідно до забезпечення цілей цих норм і дотримання вимог Договору;

д) у випадках, коли застосування принципу субсидіарності призводить до того, що Співтовариство не вдається ні до яких дій, від держав-членів

вимагається діяти згідно із загальними нормами, вказаними в ст. 5 ДЗЄС. ДЄС, вживаючи всіх необхідних заходів для забезпечення виконання

зобов'язань, передбачених даним Договором, утримується від будь-яких заходів, що можуть зашкодити досягненню цілей даного Договору.

Віддаючи належне значенню Протоколу, треба знати: він все ж не дає відповіді на питання, які постають у цьому контексті. Одна з таких невирішених проблем полягає в тому, щоб установити, чи є концепція субсидіарності виправданою і якою мірою. Відповідь на це питання залежатиме від двох факторів. Перший — це обсяг, відповідно до якого Співтовариство готове детальніше розробити концепцію субсидіарності на практиці (розглядалося в попередньому абзаці). Другим фактором є політичний напрям, в якому буде розвиватися Співтовариство. Якщо він досягне такого ступеня, коли проблема розподілу влад стане питанням, що впливає на правову позицію громадян Співтовариства, очевидно, для громадян Співтовариства виникне необхідність посилатися на поняття субсидіарності в суді, як національному, так і в СЄС. Можливо, це буде так, але тільки за умови вибору Співтовариством федеральної моделі.