Останнім часом у зв'язку з обумовленістю соціально-економічного та інтелектуального розвитку суспільства результатами науково-технічного прогресу висловлюється думка щодо виконання державою інноваційної функції. У сучасній правовій науці відсутній єдиний погляд на місце інноваційної функції держави серед інших напрямів її діяльності. Вона розглядається і як складова економічної функції, і як самостійна функція держави. Однак принципового значення набуває те, що діяльність держави з підтримки наукових досліджень, стимулювання безпосереднього впровадження та забезпечення реалізації їх результатів визнається однією з державницьких функцій, оскільки її здійснення відкриває нові можливості для соціально-економічного розвитку країни.
Основне завдання держави в науково-технічній та інноваційній сферах полягає у забезпеченні умов для функціонування та сталого розвитку ефективної національної інноваційної системи, координації діяльності суб'єктів, що входять до неї, шляхом узгодження їхніх інтересів з інтересами і завданнями держави в соціально-економічній сфері, здійснення контролю за результатами роботи національної інноваційної системи та її підсистем із метою визначення їхнього впливу на рівень соціально-економічного розвитку країни.
У розгорнутому вигляді діяльність держави в інноваційній сфері охоплює: 1) визначення стратегії інноваційного розвитку; 2) установлення пріоритетів наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності; 3) розроблення, координацію та реалізацію програм соціально-економічного розвитку із визначенням у них інноваційної складової соціально-економічної політики, а також цільових програм; 4) формування та використання правових механізмів і засобів державного регулювання інноваційної діяльності, у тому числі правових механізмів реалізації прийнятих програмних документів, що стосуються інноваційного розвитку держави; 5) розроблення, удосконалення та впровадження правових механізмів взаємодії всіх елементів національної інноваційної системи, з особливою увагою до встановлення правових форм взаємодії суб'єктів наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, з одного боку, та суб'єктів господарювання промислового сектору економіки з метою практичного використання нових знань і технологій та впровадження у виробничу сферу інноваційних продуктів - з другого; 6) формування інноваційної інфраструктури шляхом як заснування її об'єктів, що відсутні в діючій національній інноваційній системі, так і підтримання діяльності тих суб'єктів, що вже функціонують; 7) діяльність із формування, правового оформлення й розвитку інноваційного ринку; 8) нормативно-правове забезпечення функціонування національної інноваційної системи, у тому числі здійснення наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, охорони прав інтелектуальної власності; 9) підготовку спеціалістів у галузі інтелектуальної власності та інноваційної діяльності; 10) здійснення інформаційної підтримки суб'єктів інноваційної діяльності, в тому числі з наданням консалтингових послуг; 11) здійснення контролю за дотриманням учасниками національної інноваційної системи законодавчо встановлених вимог до їхньої діяльності, а також за відповідністю реальних показників діяльності національної інноваційної системи запланованим; 12) міжнародне співробітництво з питань інноваційного розвитку з метою входження України до світового наукового та інноваційного середовища, а також створення сприятливих умов для діяльності вітчизняних суб'єктів інноваційної діяльності на іноземних ринках; 13) захист прав і законних інтересів учасників національної інноваційної системи, у тому числі прав інтелектуальної власності.
У рамках державної інноваційної політики залежно від визначених пріоритетів та конкретних інтересів держави щодо інноваційного розвитку країни здійснюються різні типи управління інноваційною сферою, які можна визначити як політику інституційного забезпечення, політику найбільшого сприяння та рестрикційну політику, які реалізуються через законодавче встановлення загального, спеціального заохочувального (пільгового) та спеціального обмежувального режимів господарювання.
Для суб'єктів господарювання всіх сфер народного господарства незалежно від конкретного різновиду діяльності в інноваційній сфері та галузевої належності встановлено загальний режим, для якого характерне створення загальних організаційно-правових умов здійснення інноваційної діяльності, інституційного забезпечення реалізації інноваційних проектів шляхом формування та забезпечення функціонування національної інноваційної системи. Політика найбільшого сприяння реалізується через встановлення спеціального заохочувального (пільгового) режиму господарювання. Він може встановлюватися: а) щодо обраних за пріоритетні галузі народного господарства (наприклад, космічної галузі); б) щодо окремих територій (можуть бути створені як різновид спеціальних (вільних) економічних зон); в) щодо реалізації окремих інноваційних проектів (наприклад, для технологічних парків). Політика рестрикцій може здійснюватися через встановлення спеціального режиму господарювання обмежувального характеру щодо інноваційної діяльності у певних галузях, або такої діяльності щодо окремих суб'єктів господарювання та щодо окремих об'єктів. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 328 ГК України передбачена можливість визначення законом певних галузей чи об'єктів інноваційної діяльності, в яких обмежується чи забороняється використання іноземних інвестицій.
Таким чином, державна інноваційна політика може бути визначена як окремий напрям економічної політики держави, у рамках якої розробляється та реалізується комплексна система заходів державного регулювання для стимулювання, планування, управління, підтримання та контролю за інноваційними процесами, що мають місце в науково-технічній, виробничій та інших сферах соціально-економічного життя країни. Предметом державної інноваційної політики є національна інноваційна система, щодо якої держава виконує перш за все забезпечувальну, координаційну та контрольну функції. її формування, ефективне функціонування та забезпечення стійкого розвитку має ставитися за основне завдання інноваційної політики держави.
Від здійснення державної інноваційної політики очікується досягнення таких результатів, як підвищення загального рівня соціально-економічного розвитку держави, зниження ресурсо - та енергоємності вітчизняної промисловості, зростання її конкурентоздатності в цілому та конкурентоспроможності її суб'єктів господарювання зокрема, а також безпосереднє поліпшення умов життя громадян через використання й розвиток наявного інтелектуального потенціалу шляхом розробки та впровадження нових технологій, процесів і продукції в різних галузях народного господарства, які відповідають загальним тенденціям, напрямам та досягненням світового науково-технічного прогресу.
У рамках та з метою реалізації інноваційної політики держава застосовує різні способи регулювання інноваційної діяльності, які в загальному вигляді сформульовані в ч. 1 ст. 328 ГК та в ч. 1 ст. 6 Закону України "Про інноваційну діяльність". Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:
1) визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності та інноваційного розвитку визначені Законом України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" та Концепцією науково-технологічного та інноваційного розвитку України. їх слід розглядати у системному зв'язку з пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки, визначеними у Законі України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки", що зумовлено структурою інноваційного процесу, обов'язковою стадією якого є фундаментальні та прикладні дослідження.
Пріоритетними визнаються напрями інноваційної діяльності, які спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави, відповідають науково-технологічному потенціалу країни та адекватні кон'юнктурі та тенденціям розвитку світового співтовариства. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні складаються із стратегічних та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. За своїми масштабами, спрямованістю та специфікою реалізації середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності можуть бути пріоритетними напрямами інноваційної діяльності загальнодержавного, галузевого або регіонального рівнів;
2) формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм; створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності. Механізм реалізації стратегічних та середньострокових пріоритетних програм інноваційної діяльності встановлений Законом України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні". Реалізація стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності здійснюється через систему загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, які розробляються та приймаються відповідно до Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України". Стаття 5 цього Закону визначає, що середньострокові пріоритетні напрями формуються на основі стратегічних пріоритетних напрямів, визначених цим Законом, з метою поетапного забезпечення їх реалізації на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях. Реалізація середньострокових інноваційних пріоритетів загальнодержавного та галузевого рівнів здійснюється шляхом формування та виконання державних цільових програм, державного замовлення та окремих інноваційних проектів, а регіонального - регіональних, місцевих інноваційних програм та окремих інноваційних проектів;
3) захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності. Держава надає суб'єктам інноваційної діяльності низку гарантій, які визначені у ч. 1 ст. 329 ГК, а саме: підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави; підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності; охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності; вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом; підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності;
4) фінансової підтримки виконання інноваційних проектів. Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про інноваційну діяльність" суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів можуть бути надані такі види фінансової підтримки: а) повне безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації") пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів; б) часткове (до 50 %) безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної діяльності; в) повна чи часткова компенсація (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів.
Механізм надання фінансової підтримки суб'єктам інноваційної діяльності за рахунок коштів Державного бюджету шляхом часткової компенсації відсоткової ставки за залученими ними в національній валюті для реалізації інноваційних проектів, що зареєстровані відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність", банківськими довгостроковими кредитами (залученими на один - три роки) визначається Порядком надання фінансової підтримки суб'єктам інноваційної діяльності за рахунок коштів Державного бюджету шляхом здешевлення довгострокових кредитів, затвердженим постановою КМУ від 17.11.2004 р. № 1563. Суб'єкти інноваційної діяльності, яким надається компенсація, визначаються щороку на конкурсній основі, а суми компенсації - у межах коштів, передбачених законом про державний бюджет на відповідний рік. Компенсація провадиться за умови, що ставка за кредитами банків не перевищує 18 %; г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів; д) майнове страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України "Про страхування".
Державна підтримка реалізації інноваційного проекту надається за умови його державної реєстрації, що здійснюється за ініціативою суб'єкта інноваційної діяльності відповідно до положень ст. 13 цього Закону. Слід звернути увагу, що державна реєстрація інноваційного проекту не припускає будь-яких зобов'язань із боку держави щодо бюджетного кредитування його виконання чи іншої державної фінансової підтримки. Державна реєстрація інноваційних проектів здійснюється відповідно до Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2003 р. № 1474 спеціально уповноваженим органом з питань державного регулювання інноваційної діяльності (на сьогодні ним є Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації (далі - уповноважений орган) на підставі висновків експертизи інноваційного проекту і погодженого Комісією з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів рішення про кваліфікування інноваційного проекту.
Строк розгляду проекту, поданого для державної реєстрації як інноваційного, не повинен перевищувати 6 місяців від дати його прийняття. У рамках цього строку в 3-місячний термін має бути проведена експертиза проекту. Проекти, що визнані за результатами експертизи інноваційними, заносяться уповноваженим органом до Державного реєстру інноваційних проектів, а суб'єкту інноваційної діяльності - заявнику видається свідоцтво про реєстрацію інноваційного проекту або про державну реєстрацію пріоритетного інноваційного проекту, яке є чинним протягом семи років від дати його видачі. Після завершення цього строку державна реєстрація інноваційного проекту і відповідний запис у Державному реєстрі інноваційних проектів анулюються на підставі рішення, погодженого Комісією та затвердженого наказом уповноваженого органу.
Порядком конкурсного відбору інноваційних та інвестиційних проектів для їх фінансування за рахунок коштів Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, затвердженим наказом Державного агентства України з інвестицій та розвитку від 23.11.2010 р. № 122, регламентується процедура відбору на конкурсних засадах інноваційних та інвестиційних проектів для їх фінансової підтримки за рахунок коштів Української державної інноваційної компанії. Крім того, постановою КМУ від 26.11.2003 р. № 1839 затверджено Порядок визначення на конкурсних засадах інноваційних проектів підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, фінансування яких здійснюватиметься за рахунок коштів державного бюджету;
5) стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів. Зокрема, за рахунок коштів державного бюджету здійснюється часткова компенсація банкам відсоткової ставки за довгостроковими (від одного до трьох років) банківськими кредитами, наданими у національній валюті суб'єктам інноваційної діяльності для реалізації інноваційних проектів. Порядок конкурсного відбору інвестиційних проектів, що реалізуються за рахунок кредитів комерційних банків із частковим відшкодуванням відсоткових ставок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2002 р. № 101;
6) встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності. Відповідно до п. 158.2 ст. 158 ПК України звільняється від оподаткування 50 % прибутку, отриманого від здійснення енергоефективних заходів та реалізації енергоефективних проектів підприємств, що включені до Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які здійснюють розроблення, впровадження та використання енергоефективних заходів та енергоефективних проектів;
7) підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури. Згідно з ч. 9 п. 1 ст. 1 Закону України "Про інноваційну діяльність" інноваційна інфраструктура становить сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо). Головне призначення інноваційної інфраструктури полягає у підтримці, наданні допомоги, полегшенні, а також ресурсному та організаційному забезпеченні інноваційного процесу (фінансово-кредитному, матеріально-технічному, інформаційному, кадровому).
Суб'єкти інноваційної інфраструктури становлять окрему групу учасників інноваційних відносин, які в рамках інноваційного процесу виконують насамперед функцію забезпечення, підтримання, полегшення здійснення інноваційної діяльності її суб'єктами. На даному етапі інноваційна інфраструктура в Україні перебуває лише в початковій стадії свого становлення. Фактично діють тільки окремі її складові, а відсутні елементи доповнюються функціонуванням універсальних інститутів.
Список рекомендованої літератури
Підручники, навчальні посібники
1. Вінник, О. М. Господарське право [Текст]: навч. посіб. / О. М. Вінник. - 2-ге вид., змінене та допов. - К.: Всеукр. асоц. вид. "Прав, єдність", 2008 -766 с.
2. Мілаш, В. С. Господарське право: курс лекцій [Текст]: у 2 ч. Ч. 1 / В. С. Мілані. - X.: Право, 2008. - 496 с.
3. Мілаш, В. С. Господарське право: курс лекцій [Текст]: у 2 ч. Ч. 2/В. С.Мілаш. - X.: Право, 2010. - 336 с.
4. Щербина, В. С. Господарське право [Текст]: підручник / В. С. Щербина. - 4-те вид., переробл. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 640 с.
5. Господарське право [Текст]: підручник/О. П. Подцерковний, О. О. Квасніцька, А. В. Смітюх та ін.; за ред. О. П Подцерковного. - X.: Одіссей, 2010. -424 с.
6. Хозяйственный кодекс Украины: научно-практический комментарий [Текст] / под общ. ред. А. Г. Бобкова, - X.: Изд. СПД ФЛ Вапнярчук, 2008. -1296 с.
7. Господарський кодекс України: науково-практичний коментар [Текст] / за ред. В. М. Косака. - К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 672 с.