Господарське право - Щербина В.С. - 3. Система господарського законодавства

Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) системи, господарське законодавство має так звану горизонтальну систему. Вона визначається предметом регулювання у широкому розумінні, тобто видами господарської (продукція, роботи, послуги) і функціональної (управління, фінансування, ціноутворення, стандартизація) діяльності, галузями народного господарства, видами господарських відносин. Отже, основою системи господарського законодавства у такому розумінні є матеріальний критерій, зміст предмета регулювання.

Оскільки на сьогодні господарське законодавство України до певної міри кодифіковане, його система визначається структурою Господарського кодексу.

Господарський кодекс України (ГК) складається з дев'яти розділів:

Розділ І "Основні засади господарської діяльності"

Глава 1. Загальні положення

Глава 2. Основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання

Глава 3. Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції

Глава 4. Господарська комерційна діяльність (підприємництво)

Глава 5. Некомерційна господарська діяльність

Розділ II "Суб'єкти господарювання"

Глава 6. Загальні положення

Глава 7. Підприємство

Глава 8. Державні та комунальні унітарні підприємства

Глава 9. Господарські товариства

Глава 10. Підприємства колективної власності

Глава 11. Приватні підприємства. Інші види підприємств

Глава 12. Об'єднання підприємств

Глава 13. Громадянин як суб'єкт господарювання. Особливості статусу інших суб'єктів господарювання

Розділ III "Майнова основа господарювання"

Глава 14. Майно суб'єктів господарювання

Глава 15. Використання природних ресурсів у сфері господарювання

Глава 16. Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності

Глава 17. Цінні папери у господарській діяльності

Глава 18. Корпоративні права

Розділ IV "Господарські зобов'язання"

Глава 19. Загальні положення про господарські зобов'язання

Глава 20. Господарські договори

Глава 21. Ціни і ціноутворення у сфері господарювання Глава 22. Виконання господарських зобов'язань. Припинення зобов'язань

Глава 23. Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом Розділ V "Відповідальність за порушення у сфері господарювання" Глава 24. Загальні засади відповідальності учасників господарських правовідносин

Глава 25. Відшкодування збитків у сфері господарювання

Глава 26. Штрафні та оперативно-господарські санкції

Глава 27. Адміністративно-господарські санкції

Глава 28. Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства

Розділ VI "Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання "

Глава 29. Галузі та види господарської діяльності

Глава 30. Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності (поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, енергопостачання, біржова торгівля, оренда майна та лізинг, інші види господарсько-торговельної діяльності)

Глава 31. Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання

Глава 32. Правове регулювання перевезення вантажів

Глава 33. Капітальне будівництво

Глава 34. Правове регулювання інноваційної діяльності

Глава 35. Особливості правового регулювання фінансової діяльності (фінанси і банківська діяльність, страхування, посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами, фондова біржа, аудит)

Глава 36. Використання у підприємницькій діяльності прав інших суб'єктів господарювання (комерційна концесія)

Розділ VII "Зовнішньоекономічна діяльність"

Глава 37. Загальні положення

Глава 38. Іноземні інвестиції

Розділ VIII "Спеціальні режими господарювання"

Глава 39. Спеціальні (вільні) економічні Зони

Глава 40. Концесії

Глава 41. Інші види спеціальних режимів господарської діяльності Розділ IX "Прикінцеві положення".

Така система господарського законодавства, встановлена ГК.

Структурними підрозділами системи господарського законодавства є окремі законодавчі (нормативні) інститути. Інститут становить собою групу (підсистему) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних відносин чи вид діяльності.

Основою господарського законодавства є система статусних, або компетенційних, законів, тобто таких, які визначають правове становище суб'єктів господарювання (законодавчий інститут суб'єктів господарювання). Ці закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються.

Зокрема, це Закон України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства", яким визначаються поняття, види, умови створення і діяльності господарських товариств, тобто підприємств, які утворюються і діють на договірних умовах шляхом об'єднання майна і підприємницької діяльності їх учасників. Закон України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію"1 враховує особливості правового становища кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань. Ще один приклад - Закон України від 19 березня 1996 р. "Про режим іноземного інвестування"2, в якому розділ IV "Підприємства з іноземними інвестиціями" врегульовує особливості правового становища підприємства з іноземною інвестицією. Аналогічно регулюється правове становище інших окремих видів підприємств: виробничих кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств та ін.

Іншим інститутом господарського законодавства є група нормативних актів, які регулюють правове становище об'єднань підприємств: асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо.

Загальний порядок створення і державної реєстрації об'єднань підприємств регулюється ГК (об'єднань кооперативів у сільському господарстві - Законом "Про сільськогосподарську кооперацію"). До цього правового інституту входять також Декрети Кабінету Міністрів України та укази Президента України про об'єднання підприємств окремих галузей (вугільної промисловості; зв'язку; транспорту та дорожнього господарства; електроенергетичних підприємств; нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та нафтопродуктозабезпечення). Сюди відносять і відповідні локальні акти: засновницькі договори, статути об'єднань.

Об'єднання підприємств створюються відповідно до вимог антимонопольного законодавства України, зокрема Закону від 11 січня 2001 р. "Про захист економічної конкуренції".

Фундаментальним інститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які на основі ГК України та ЦК України регулюють відносини щодо управління (володіння, користування) нерухомим майном у народному господарстві. До цього інституту (крім ГК) входять нормативні акти:

про управління державною власністю. Це, зокрема, закони України від 7 жовтня 2010 р. "Про Кабінет Міністрів України"3, від 21 вересня 2006 р. "Про управління об'єктами державної власності"4 тощо;

про оренду державного та комунального майна;

про приватизацію державного майна.

Окремим важливим інститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного (контрактного) права. Значення його обумовлене тим, що інститут господарського зобов'язання і господарського договору є фундаментальним для всіх видів господарських відносин. Діюча система законодавства про договірне господарське право грунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. Кодифіковані акти - це: Господарський та Цивільний кодекси України, що містять норми про зобов'язальне право, окремі види зобов'язань, господарські договори. До цього інституту належать також кодифіковані закони і підзаконні акти України і Союзу PCP, якими регулюються окремі види договорів (поставки - Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положенням про поставки товарів народного споживання; підряду на капітальне будівництво - Законом України від 18 вересня 1991 р. "Про інвестиційну діяльність"1; концесії - Законом України від 16 липня 1999 р. "Про концесії".

Законодавство про регулювання ринків капіталу охоплює такі основні закони і декрети:

Закон України від 20 травня 1999 р. "Про Національний банк України", яким визначено юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації Національного банку України;

Закон України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність", який визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків;

Закон України від 12 липня 2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг";

Закон України від 30 жовтня 1996 р. "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"6, який визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні;

Закон від 10 грудня 1997 р. "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"7, який визначає правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні;

Закон України від 23 лютого 2006 р. "Про цінні папери та фондовий ринок"1, який регулює відносини щодо розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку;

Декрет Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. "Про довірчі товариства"2, яким визначено поняття довірчого товариства, особливості його створення та діяльності;

Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Він установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства;

Указ Президента України від 19 лютого 1994 р. "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії"4. Затверджене цим Указом Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови їхньої діяльності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо захисту інтересів їхніх учасників;

Закон України від 15 березня 2001 р. "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)"5.

Законодавство про страхування (зокрема, Закон України від 7 березня 1996 р. "Про страхування"6) регулює відносини між страховиками (страховими компаніями, створеними у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю) і страхувальниками (юридичними особами та дієздатними громадянами) щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Дія цього законодавства не поширюється на державне соціальне страхування.

Законодавство про захист економічної конкуренції, як атрибут правової системи ринкового спрямування, представлене в першу чергу

Законом України від 11 січня 2001 р. "Про захист економічної конкуренції", який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

До нього відносяться також Закон України від 26 листопада 1993 р. "Про Антимонопольний комітет України", Закон України від 7 червня 1996 р. "Про захист від недобросовісної конкуренції", який визначає правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції, та інші нормативні акти.

Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність. Основним нормативним актом тут є Закон України від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність", який регулює такі види зовнішньоекономічної діяльності: зовнішню торгівлю; економічне і науково-технічне співробітництво; спеціалізацію та кооперацію виробництва, науки і техніки; економічні зв'язки в галузі будівництва; транспортні відносини; експедиторські операції; надання різноманітних послуг; банківські (кредитні, розрахункові та ін.) операції. Окремі види зовнішньоекономічних операцій регулюються спеціальними законами: від 15 вересня 1995 р. (в редакції від 4 жовтня 2001 р.) "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічній діяльності"1; від 23 грудня 1998 р. "Про регулювання бартерних (товарообмінних операцій) у галузі зовнішньоекономічних відносин"2. Важливу роль в регулюванні господарських відносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності відіграють норми Закону України "Про міжнародне приватне право".

Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та умови їх застосування. Воно в основному представлене Декретом Кабінету Міністрів від 10 травня 1993 р. "Про стандартизацію і сертифікацію"3, а також Законом України від 18 листопада 1997 р. "Про державне регулювання видобутку і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними"4, Законом України від 11 лютого 1998 р. "Про метрологію та метрологічну діяльність"5, Законом України від 17 травня 2001 р. "Про стандартизацію" та Законом України від 1 грудня 2005 р. "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності".

Зазначене законодавство:

встановлює правові основи державного нагляду за додержанням стандартів, норм і правил суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями), визначає їхню відповідальність за порушення цих стандартів, норм і правил;

спрямоване на захист інтересів народного господарства і громадян України, має наметі сприяння науково-технічному і економічному прогресу на основі використання результатів вимірювань гарантованої точності, виражених у тих одиницях, що допускаються до застосування, і створення сприятливих умов для розвитку міждержавних зв'язків;

визначає правові та економічні основи систем стандартизації та сертифікації, встановлює організаційні форми їхнього функціонування на території України;

встановлює правові основи державного контролю за видобуванням, виробництвом, використанням, обігом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними;

визначає правові та організаційні засади розроблення і застосування національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки відповідності, а також основоположні принципи державної політики у сфері стандартизації, технічного регулювання та оцінки відповідності.