Господарське право України - Несинова С.В. - 2.4. Регулювання відповідних відносин на основі кодифікованих нормативно-правових актів (кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону

Основним джерелом права у правовій державі виступають закони. Саме вони, як вища форма прояву державної волі народу, є основою для усіх інших правових актів.

Законом вважається державний нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найбільш важливі суспільні відносини шляхом визначення юридичного статусу і встановлення загальнообов'язкових правил поведінки суб'єктів цих відносин та юридичної відповідальності за їх порушення. Законами відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначаються, зокрема, правові засади й гарантії підприємництва.

Базовим нормативним актом у сфері господарювання, що має силу закону, є Господарський кодекс України. Саме цей нормативний акт визначає основні засади господарювання в Україні, містить загальні положення щодо господарських зобов'язань, відповідальності за порушення у сфері господарювання, особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання тощо, тобто регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Кодекс містить і положення щодо суб'єктів господарювання - фізичних та юридичних осіб, організаційно-правові форми останніх, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними господарської (в тому числі підприємницької) діяльності. Хоча ГК України нормативна база щодо організаційно-правових форм суб'єктів господарської діяльності не вичерпується. До неї належить один із основних законів у сфері господарювання - Закон України "Про господарські товариства", а також закони України від 14 лютого 1992 р. № 2114-ХІІ "Про колективне сільськогосподарське підприємство", від 19 червня 2003 р. № 973-ІУ "Про фермерське господарство"; відносини кооперації додатково врегульовані законами України від 10 квітня 1992 р. № 2265-ХІІ "Про споживчу кооперацію", від 17 липня 1997 р. № 469/97-ВР "Про сільськогосподарську кооперацію", від 10 липня 2003 р. № 1087-ІУ "Про кооперацію".

Специфічну групу складають закони, що регулюють порядок легалізації (легітимації) суб'єктів господарської діяльності. До них, насамперед, належить Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" - спеціальний нормативний акт, що регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців. Окрім цього документа, цим питанням присвячено окремі положення законів України від 19 грудня 1995 р. № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", від 1 червня 2000 р. № 1775-ІІІ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та інші.

Крім того, Конституцією України визначено, що виключно законами України встановлюються система оподаткування (див. Закон України від 25 червня 1991 р. № 1251-ХІІ "Про систему оподаткування" (в редакції Закону від 18 лютого 1997 р.); податки і збори (див., зокрема, Закон України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), Закон України "Про податок на додану вартість") та інші найважливіші економічні відносини, що безпосередньо стосуються порядку зайняття підприємницькою діяльністю, в тому числі засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них (п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Серед кодифікованих нормативних актів (кодексів) найважливіша, після ГК України, роль у сфері правового регулювання господарської діяльності належить Цивільному кодексу України. Регулюючи особисті не-майнові та майнові відносини (цивільні відносини) відповідних учасників, він встановлює загальні положення щодо фізичних осіб, в тому числі тих, що мають статус суб'єктів підприємницької діяльності, щодо юридичних осіб та їх організаційно-правових форм, щодо угод (правочинів) та інституту представництва, норми зобов'язального права та щодо не-договірних зобов'язань. Окрема книга IV ЦК України присвячена питанням інтелектуальної власності, чітко встановлюються правила про захист ділової репутації суб'єкта підприємницької діяльності та інші питання.

Порівняно з ГК України, який є спеціальним нормативним актом у сфері господарської діяльності, ЦК України є основоположним актом загального значення. Останнє є вельми важливим, оскільки за загальним принципом теорії права, який буде нами в подальшому застосовуватися, у разі колізії між положеннями загального та спеціального нормативних актів перевага віддаватиметься нормам акта спеціального - у нашому разі нормам ГК України.

Інші кодекси також мають велике значення в урегулюванні відносин між суб'єктами господарської діяльності або за їх участю. Так, на підставі Господарського процесуального кодексу України вирішуються господарські спори між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами (в тому числі іноземними) і громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Податковий кодекс України ухвалений Верховною Радою 02.12.2010 р., регулює питання оподаткування юридичних та фізичних осіб, в т. ч. підприємців, а також визначає повноваження органів Державної податкової служби України щодо прийняття звітності від суб'єктів підприємницької діяльності, проведення перевірок їх діяльності тощо. Митний кодекс України встановлює порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, що поставляються за підприємницькими договорами, сплати мита та митних зборів, а також процедуру митного контролю; Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України, Водний кодекс України визначають специфіку провадження господарської діяльності на відповідних видах транспорту тощо.

Особливим видом нормативних актів, що мають силу закону, є декрети Кабінету Міністрів України. Згідно із Законом України від 18 листопада 1992 р. № 2796-ХІІ "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері законодавчого регулювання" (в редакції Закону від 19 грудня 1992 р.) Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України тимчасово, строком до 21 травня 1993 р., повноваження видавати декрети в сфері законодавчого регулювання з питань щодо відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення.

Кабінет Міністрів для реалізації делегованих повноважень міг ухвалювати декрети, які мали силу закону. Декрети могли зупиняти дію конкретних законодавчих актів або вносити до них зміни і доповнення. Багато з цих декретів із відповідними змінами і доповненнями діють і досі, тобто входять до складу чинного законодавства України (див., наприклад, декрети Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. № 8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", від 26 грудня 1992 р. № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок", від 21 січня 1993 р. № 7-93 "Про державне мито" та ін.).